Завершальною стадією судового провадження у кримінальних справах є виконання вироку, ухвали і постанови суду, тобто виконання судових рішень. Вона починається з моменту набрання вироком законної сили і містить у собі ряд процесуальних дій та рішень, що забезпечують реалізацію цього акта правосуддя.

У стадії виконання судових рішень здійснюється реалізація тих судових рішень, які набрали законної сили1, а також вирішуються судом питання, що виникають при зверненні вироку, ухвали, постанови до виконання та безпосередньому їх виконанні, здійснюється нагляд і контроль за їх виконанням. Саме в цій стадії досягається той результат, який бажає мати держава, починаючи кримінальне переслідування особи, саме на цю стадію зорієнтовані всі інші стадії кримінального процесу, всі його інститути. Якщо вирок не буде належним чином виконуватися, можна вважати, що вся робота по розкриттю і розслідуванню злочину, розгляду та вирішенню кримінальної справи проведена марно і мета правосуддя не буде досягнута.

У стадії виконання вироку здійснюються лише ті дії і рішення суду, які носять процесуальний характер, регламентуються кримінально-процесуальним законом. Вся інша діяльність по фактичному виконанню вироку, яка здійснюється адміністративними органами держави, установами й організаціями, лежить за межами кримінального процесу і не входить у зміст даної стадії. Ця діяльність регламентується нормами кримінально-виконавчого, адміністративного та інших галузей права. У той же час державні органи й інші суб'єкти, фактично виконуючи вирок, можуть включатися в кримінально-процесуальну діяльність.  

Стадії виконання вироку властива певна особливість. Якщо в інших стадіях чітко визначені початковий та кінцевий моменти і послідовність процесуальних дій, то стадія виконання вироку не є безперервною стадією. Вона починається з набранням вироком законної сили, після чого обов'язковою дією є звернення вироку до виконання. Починається фактичне виконання вироку. Чи виникне надалі "продовження" стадії виконання вироку (одноразово чи кілька разів) або ж взагалі вона не відбудеться, залежить від того, чи з'явиться необхідність у процесуальному вирішенні питань, передбачених статтями 404-414 КПК. Таким чином, при виконанні вироку судова діяльність може починатися декілька разів, припинятися і знову починатися.

Своєчасне, повне, точне і безумовне виконання судових рішень підвищує їх ефективність, сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, утвердженню законності у державі1.  

Виконання вироку, ухвали і постанови суду - завершальна стадія кримінального процесу, в якій реалізується рішення суду про винуватість чи невинуватість підсудного, про покарання винного, відшкодування завданої злочином шкоди, про долю речових доказів, інші рішення, сформульовані в резолютивній частині вироку, а також вирішуються інші питання, пов'язані зі зверненням вироку до виконання та його виконанням.

Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби  з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції (ч. 1 ст. 404 КПК;    ч. 1 ст. 598 проекту КПК).

 У КПК не врегульовані питання, що стосуються порядку і строку звернення до виконання вироку (постанови), постановленого в апеляційному порядку після скасування вироку (постанови) суду першої інстанції. На практиці такі вироки (постанови) звертаються до виконання судом першої інстанції [179, с. 331].

Особливо важливе місце займає питання про обчислення строків з метою точного встановлення моменту набранням вироком законної сили. Загальною умовою набранням вироком (як обвинувальним, так і виправдувальним) законної сили - є його непохитність, тобто неможливість скасування або зміни у звичайному порядку (за винятком перегляду справи в порядку виключного провадження або за нововиявленими обставинам).

Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено КПК.

В літературі вченими звертається увага на те, що в ст. 401 КПК не виділяється питання набрання законної сили вироком (постановою), постановленим в апеляційному порядку після розгляду кримінальної справи за апеляцією, поданою на вирок (постанову) місцевого суду. Виходячи з положення ст. 386 КПК про те, що касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК (вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку) можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються,  а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови, необхідно прийти до висновку, що вирок (постанова), постановлений в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження чи внесення касаційного подання (один місяць з моменту проголошення вироку, постанови), а у випадку подання касаційної скарги (подання) вирок, постанова, які не були скасовані, набирають законної сили з моменту проголошення ухвали судом касаційної інстанції [179, с. 329-330].

Вирішення питання про момент вступу вироку в законну силу має важливе практичне значення: від моменту вступу вироку в законну силу залежить звернення його до виконання, отже, будь-яке несвоєчасне встановлення цього моменту негативно позначається на виконанні вироку.

Згідно з ч. 1 ст. 4006 КПК перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи за нововиявленими обставинами допускається лише протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин   (ч. 1 ст. 591 проекту).  Виникає питання: коли в цьому випадку вирок набирає законної сили?

Оскільки подача апеляційної скарги із пропуском апеляційного строку прирівнюється за своїми юридичними наслідками до ситуації, коли вона взагалі не подана, то уявляється, що за цих умов відповідно до чинного КПК вирок вважається таким що набрав законної сили, з моменту закінчення строку на апеляційне оскарження, а не з моменту повернення скарги або протесту. У протилежному випадку можна було б штучно пересувати момент набранням вироком законної сили шляхом подачі апеляційної скарги із пропуском строку.

Зазначені в ст. 401 КПК критерії набрання вироком законної сили (негайно після його проголошення; закінчення строку на подання апеляції та подання касаційної скарги, внесення касаційного подання) взагалі не можуть бути застосовані до випадку, коли апеляція або касаційна скарга чи подання відкликані.

 Між подачею апеляції з пропуском апеляційного строку чи касаційної скарги або внесення касаційного подання з пропуском касаційного строку та їх відкликанням є принципове розходження: у першому випадку ми виходимо з того, що в правовому сенсі  апеляції, касаційної скарги чи касаційного подання немає; у другому - мова йде про те, що апеляція, касаційна скарга або касаційне подання, які відповідають встановленим законом вимогам, подані (інакше немає сенсу їх відкликати). До того ж заява про відкликання апеляції, наприклад, захисника не є обов'язковою для суду, якщо вона подана від імені неповнолітнього засудженого чи засудженого, який через свої фізичні або психічні вади не може сам реалізувати своє право на захист (ч. 4 ст. 355 КПК; ч. 4 ст. 536 проекту КПК). Звідси очевидно, що при відсутності інших вказівок закону варто прийти до висновку, що у випадку відкликання апеляції, касаційної скарги чи касаційного подання вирок набирає сили з моменту винесення рішення про залишення апеляції, касаційної скарги або касаційного подання через їх відкликання без розгляду справи по суті, а не з моменту закінчення строку на подання апеляції, касаційної скарг чи внесення касаційного подання.

Варто зазначити, що деякі норми статей кримінально-процесуального закону у стадії виконання судових рішень не мають до вказаної стадії ніякого відношення. Так, закон встановлює, що питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій або виховно-трудовій колонії, дисциплінарному батальйоні, а також про тимчасове переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, вирішуються слідчим або органом дізнання з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів у випадках залишення або переведення засудженого на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України - до шести місяців. Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму необхідно в зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішуються судом, в провадженні якого знаходиться справа (ч. 1, 2 ст. 4101 КПК; ч. 1, 2 ст. 613 проекту КПК).

Приписи як частини першої, так і частини другої вказаних статей не мають ніякого відношення до стадії виконання вироку щодо засудженого. В свою чергу, приписи частини першої вказаної норми взагалі далекі від судової діяльності як такої. Ці правила повинні регулювати процес досудового розслідування й судового розгляду кримінальної справи. Адже у зазначених випадках засуджений до позбавлення волі  у справі про злочин, вчинений іншою особою, не перебуває у статусі засудженого. Він може бути свідком, потерпілим, цивільним позивачем або іншим суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності, за участю якого необхідно провести певні процесуальні дії. В таких випадках його процесуальні права та процесуальний статус повинні регулюватися нормами закону досудового розслідування або судового розгляду кримінальних справ, а не нормами стадії виконання судових рішень.