Ще одним важелем, що має значний вплив на ситуацію в інформаційній сфері, можна вважати широкі повноваження Президента щодо кадрової політики. Згідно п. 10 ст. 106 Конституції, Президент призначає за поданням Прем'єр-Міністра членів Кабінету Міністрів та звільняє з посади керівників інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють повноваження в інформаційній сфері, зокрема: міністра внутрішніх справ, міністра освіти і науки, голів Служби Безпеки України, Державного комітету зв'язку та інформатизації, Державного комітету архівів, Державного патентного відомства, Державного комітету статистики, президентів Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, керівника Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ тощо. Призначає та звільнює з посади голів місцевих державних адміністрацій. Призначає половину складу Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, за згодою Верховної Ради призначає голову Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення (відповідно пп.. 13 та 14 ст. 106 Конституції).

Правда позитивним є те, що більшість актів Президента, із вище перерахованих питань інформаційної безпеки (окрім тих, згода на які дається Верховною Радою), підлягає скріпленню підписами Прем'єр-Міністра і міністра, відповідального за цей акт і його виконання, чим створюється певна система відповідальності за прийняті рішення і проведення їх в життя.

Президентом для забезпечення здійснення його конституційних повноважень утворюється Адміністрація Президента України, що є постійно діючим органом [315].

Основним завданням Адміністрації Президента є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України, в тому числі і в сфері інформаційної безпеки. для виконання цих завдань Адміністрації Президента надані широкі повноваження, в тому числі і інформаційного характеру. Так, згідно п. 6 Положення "Про Адміністрацію Президента України"[321] для здійснення своїх функцій Адміністрація має право:

• запитувати і одержувати необхідні матеріали від органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб;
• користуватися банками даних інших державних органів; використовувати державні системи зв'язку і комунікації;
• залучати експертів з різних питань;
• порушувати перед керівниками органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних установ і підприємств різних рівнів питання про усунення порушень законодавства;
• давати органам державної влади, місцевого самоврядування та державним установам, підприємствам і організаціям доручення, обов'язкові до виконання.

В структурі Адміністрації Президента існує цілий ряд профільних підрозділів з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки [322]. Серед них можна назвати Головне управління інформаційної політики та Управління стратегічних ініціатив, які забезпечують окремі напрямки діяльності Президента в інформаційній сфері. Управління з питань забезпечення зв'язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України виконує функції забезпечення інформаційного обміну між центральними органами державної влади. Окремо можна виділити діяльність Прес-секретаря та Управління прес-служби Президента України, на які покладено важливі завдання забезпечення висвітлення у мас-медіа діяльності Президента та його адміністрації, оприлюднення звернень, актів, указів та розпоряджень Президента тощо.

В безпосередньому підпорядкуванні Адміністрації Президента знаходиться Національний інститут стратегічних досліджень, який є базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України. Згідно п. 8 Статуту цього Інституту [337] його основним завданням є забезпечення проведення аналітичних та прогнозних розробок з питань стратегічного, геополітичного, суспільно-політичного, соціально-економічного, державно-правового, військово-політичного та духовного розвитку України, а також координація відповідних досліджень, що виконують наукові установи, аналітичні центри державних установ і об'єднань громадян України.

Загальне керівництво і оцінку діяльності Інституту здійснює Глава Адміністрації Президента України. Безпосередні керівні функції покладено на директора, який організовує роботу Інституту і несе персональну відповідальність за стан його діяльності. Директор інституту входить до складу Адміністрації Президента, займаючи офіційну посаду Радника Президента України. До складу інституту входять режимно-секретний орган та наукові відділи з окремих напрямків, в тому числі і з питань інформаційної безпеки, також утворено регіональні філії інституту та окремі проблемні групи.

Координаційні функції з питань інформаційної безпеки виконуються згідно ст. 107 Конституції України Радою національної безпеки і оборони України (РНБО), яка визначена як "координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України"[142]. Її головним завданням є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади у відповідній сфері. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України, який і формує персональний склад Ради, до якого за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, ряд інших вищих посадових осіб.

Згідно норм ст. 3 Закону "Про Раду національної безпеки і оборони України"[98] функціями цього органу є:

• внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;
• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;
• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Слід відзначити, що серед широких координаційних, контрольних та дорадчих повноважень РНБО в сфері інформаційної безпеки у вказаному Законі  (ст. 4) було закріплено і досить сумнівну функцію "визначення стратегічних національних інтересів України". Таке положення, на нашу думку, йде врозріз і з передбаченими Конституцією виключними повноваженнями Верховної Ради щодо визначення основ національної безпеки, і з самим розумінням національних інтересів як інтегрованого виразу інтересів всього українського народу. Вирішення подібних питань дорадчим органом, члени якого, до того ж, не обираються, а призначаються, є абсолютно недоцільним.

Рішення РНБО приймаються колегіально і оформлюються, як правило, указами Президента. Також можливо на основі рішень РНБО прийняття наказів Кабінету Міністрів або актів відповідних міністерств та відомств.

Організація роботи і виконання рішень РНБО входить до компетенції Секретаря РНБО. Йому ж підпорядковується Апарат РНБО, яким здійснюється поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради.

Функції Президента у сфері інформаційної безпеки доповнюються відповідними функціями Кабінету Міністрів. Виходячи з місця і ролі цього органу у системі публічної влади нашої держави ми маємо всі підстави відносити його, разом з Президентом, до другого керівного (виконавчого) центру політики інформаційної безпеки. Попри те, що дуже часто наголошується на існуванні на практиці певного дублювання функцій Президента в сфері інформаційної безпеки, норми Конституції встановлюють чітку диференціацію відповідних завдань і повноважень цих органів.

В той час, коли повноваження Верховної Ради в сфері інформаційної безпеки характеризуються словом визначає (п. 17 ст. 92 Конституції), а повноваження Президента встановлюються терміном забезпечує (п. 1 ст. 106 Конституції), щодо Кабінету Міністрів застосовується фраза здійснює заходи щодо забезпечення (п. 7. ст. 115 Конституції)[142].

Таким чином, в механізмі політики інформаційної безпеки ми можемо говорити про певну трьохелементну систему, у якій законодавчим органом визначаються параметри безпеки інформаційної сфери, Президентом вирішуються питання щодо визначення конкретних інструментів досягнення і забезпечення цих параметрів, а на Кабінет Міністрів покладено завдання щодо застосування обраного інструменту впливу на суспільні відносини і проведення в життя передбачених заходів. Знову ж таки мова йде лише про основні функції даних органів у механізмі інформаційної безпеки, оскільки ефективна їх реалізація багато в чому обумовлюється наявністю додаткових повноважень. Це дає можливість говорити і про додаткові схеми їх взаємодії.

При цьому, на нашу думку за допомогою основної схеми взаємодії вищих органів державної влади в сфері інформаційної безпеки реалізується на практиці закріплений в Конституції (ст. 6) принцип розподілу влад, а от додаткові схеми взаємодії цих органів з дублюючими та перехрещеними повноваженнями, виконують роль системи стримувань і противаг різних гілок влади. Останнє стосується і контрольних функцій парламенту, і підпису Законів Президентом та його права вето, вимог щодо підпису деяких розпоряджень Президента Прем'єр Міністром, або відповідним міністром; права Президента відміняти акти центральних органів виконавчої влади тощо.

Щодо Кабінету Міністрів, то його завдання щодо застосування засобів впливу на суспільні відносини в інформаційній сфері підкріплюються широкими конституційними повноваженнями. Зокрема, можна назвати визначені нормами ст. 116 Конституції України: забезпечення проведення державної інформаційної політики (пп.. 1 та 3), вжиття заходів щодо захисту інформаційних прав і свобод громадян (п. 2), розробку і здійснення загальнодержавних програм щодо розвитку інформаційної сфери (п. 4), передбачення при формуванні державного бюджету коштів на різного роду заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки (п. 6), загальна координація діяльності органів виконавчої влади щодо захисту інформаційної безпеки (п. 9) тощо.

Забезпечення діяльності Кабінету Міністрів здійснюється в межах покладених на них функцій структурними підрозділами Секретаріату Кабінету Міністрів [250]. В Секретаріаті Кабміну діє цілий ряд підрозділів, які покликані виконувати функції Кабінету Міністрів в інформаційній сфері. Так, безпосередньо питання інформаційної політики входять до компетенції Управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів та технологій, крім того, ряд підрозділів забезпечує інформаційну діяльність самого Кабінету Міністрів. Серед останніх можна назвати Відділ технічного супроводження  обчислювальної техніки та комп'ютерних мереж, Перший відділ, Центр інформаційних ресурсів, Історико-документальний відділ та Прес-службу Кабінету Міністрів.

Таким чином ми окреслили функції і повноваження законодавчої влади і вищих органів виконавчої влади України щодо проведення політики інформаційної безпеки. Але залишається ціла низка міністерств та відомств, які також відіграють непересічну роль у проведенні державної політики в інформаційній сфері. І тут виникає досить складне питання щодо критеріїв "відбору", тобто характерних інформаційних повноважень того або іншого органу влади, за якими його слід відносити до елементів механізму інформаційної безпеки.