Взагалі, розглядаючи механізм інформаційної безпеки слід розуміти, що обіг інформації є одним з ключових елементів суспільного життя і, зокрема, державної політики та державного управління. Невід'ємною складовою управлінської діяльності є обмін інформацією між суб'єктом та об'єктом управління та зовнішнім середовищем, який включає збір та наліз інформації щодо об'єкту управління, формування та передачу інформаційного повідомлення, яке запускає механізми впливу на суспільні відносини. Тому будь-який орган публічної влади виконує ті або інші функції в інформаційній сфері. Однак, більшість з органів публічної влади виступають лише загальними суб'єктами інформаційних відносин і їх вплив на ці відносини є опосередкованим: інформаційні відносини не є об'єктом їх діяльності, а лише одним з інструментів, засобів виконання своїх функцій у різних сферах суспільного та державного життя.

В той же час в рамках саме механізму інформаційної безпеки необхідно виділити ряд суб'єктів, які здійснюють цілеспрямований управлінський вплив на сферу інформаційних відносин, і здійснення управління саме в інформаційній сфері є їхньою основною або однією з головних функцій.

Саме цими міркуваннями ми керувалися при визначенні інших складових механізму інформаційної безпеки України.

Так, важливі функції щодо підтримання рівня інформаційної безпеки покладено на Міністерство культури і мистецтв України, яке є "головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення  реалізації державної політики у сфері культури і мистецтв"[331]. До функцій цього Міністерства віднесено:

• забезпечення реалізації державної політики та координація діяльності органів виконавчої влади у сфері культури і мистецтв;
• підготовка пропозицій щодо основних напрямів державної мовної політики та участь у її реалізації;
• здійснення державного управління і контролю у сфері охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, музейної та бібліотечної справи, кінематографії;
• забезпечення реалізації прав громадян на свободу літературної і художньої творчості та створення умов для задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України тощо.

Зокрема, важливою функцією Міністерства є регулювання порядку розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних і іноземних фільмів на території України. Міністерством здійснюється державна реєстрація фільмів, встановлюються щодо них спеціальні індекси, що визначають глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільму, здійснюється видача посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатного посвідчення) юридичним особам та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності. Відмова в державній реєстрації автоматично означає заборону фільму до демонстрації і розповсюдження на території України.

Рішення про державну реєстрацію і видачу прокатних посвідчень на фільми здійснюється Експертною комісією при Міністерстві культури і мистецтв, яку очолює заступник міністра і до складу якої входять незалежні експерти - кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представники заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Цілий комплекс завдань в сфері інформаційної безпеки виконується Міністерством освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності [327].

Основними завданнями МОН України є:

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;
• забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України;
• сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації;
• забезпечення інтеграції  вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів.

В рамках покладених на нього завдань МОН України виконує цілий ряд дозвільних функцій, за допомогою яких здійснюється регулювання освітньої і наукової діяльності на території України, а також здійснюється регулювання питань пов'язаних, із захистом авторських прав та інтелектуальної власності, що має значний вплив як на ситуацію в інформаційній сфері України, так і на її зовнішні відносини щодо виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань.

Так, зокрема, МОН України проводить ліцензування, атестацію та акредитацію вищих навчальних закладів всіх рівнів незалежно від форми власності та підпорядкування, веде Державний реєстр навчальних закладів. Ця функція є дуже важливою з огляду на ту роль, яку відіграє система вищої освіти, як у підготовці національних кадрів так і у процесі формування свідомості українських громадян. Нажаль, доводиться констатувати, що існуюча в Україні система ліцензування та атестації вищих навчальних закладів ще далека від досконалості, що дає можливість діяти навчальним закладам з відверто низьким рівнем підготовки студентів, або таким, в яких не приділяється достатньо уваги, або взагалі нехтуються питання патріотичного виховання. Також з огляду на інтереси виховання саме національних кадрів слід дуже обережно відноситися до створення в Україні філій різних іноземних вищих навчальних закладів.

Іншим важливим напрямом діяльності МОН України, як вже відмічалося, є питання захисту авторських прав та прав інтелектуальної власності. Зокрема в цій сфері МОН України:

• видає охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності;
• забезпечує державну реєстрацію авторського права, державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів інтелектуальної власності, провадить реєстрацію угод про передачу прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються на території України;
• координує діяльність щодо трансферу (передачі) технологій і прав на об'єкти інтелектуальної власності, створені повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету.

У складі МОН України діє Державний департамент інтелектуальної власності, на який покладено завдання організаційного забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та координації щодо інформаційного забезпечення діяльності в сфері інтелектуальної власності [253].

Слід відмітити, що проблеми захисту авторських прав та прав інтелектуальної власності для України останнім часом вийшли за рамки суто цивільно-правових питань [158]. Адже на підставі звинувачень у інтелектуальному "піратстві" і у зв'язку із затримками прийняття Україною закону щодо регулювання виробництва та розповсюдження лазерних дисків, Сполучені Штати Америки наприкінці 2001 р. оголосили про запровадження торговельних санкцій проти України, застосування яких завдало б українській економіці збитків на суму майже 75 мільйонів доларів [53, 48]. Крім того, звинувачення у недостатній боротьбі з інтелектуальним "піратством" є суттєвим фактором, що створює негативний імідж України у Світі, а така ситуація вже виходить на рівень питань інформаційної безпеки.

Невід'ємним елементом механізму інформаційної безпеки є так звані "силові міністерства", адже у їх розпорядженні знаходяться найбільш вагомі і ефективні засоби застосування державного примусу в інформаційній сфері. Але, якщо, наприклад, для Міністерство оборони або Прикордонних військ питання інформаційної безпеки є лише засобом реалізації їх головних функцій, то для деяких інших ці питання є одним із напрямків діяльності.

Так, цілий ряд завдань щодо забезпечення інформаційної безпеки виконується підрозділами Міністерства Внутрішніх Справ [330].

Можна виділити три головні напрямки діяльності МВС у сфері інформаційної безпеки:

• правоохоронна діяльність щодо дотримання норм інформаційного законодавства, яка включає: запобігання злочинам та правопорушенням в інформаційній сфері, їх припинення, розкриття і розслідування, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
• забезпечення фізичного захисту і оборони силами міліції і внутрішніх військ об'єктів інформаційної інфраструктури, що знаходяться у державній власності, та охорона на договірних засадах об'єктів інформаційної інфраструктури, що знаходяться у приватній власності;
• безпосереднє інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності щодо боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки тощо. Це, зокрема включає формування довідково-інформаційних фондів, ведення оперативно-пошукового та криміналістичного обліку, складання певних видів державної статистичної звітності тощо.

Основним профільним "силовим" відомством з питань інформаційної безпеки, безперечно є Служба Безпеки України, яка нормами ст. 1 Закону України "Про службу безпеки України" визначається, як: "державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України"[99]. Цей орган знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні Президента Україні та підзвітний Верховній Раді України.

Взагалі діяльність будь-якої подібної спеціальної служби побудована з одного боку, на засадах обмеження свободи інформації, а з іншого на механізмах негласного збирання інформації, що є критичною для захисту національної безпеки. Але, слід відмітити, що названий Закон приймався у 1992 р., першому році незалежності України, під час проведення демократичних реформ. З цих причин у ньому було задекларовано цілий ряд демократичних принципів побудови і діяльності спецслужб. Так, норми ст. 3 Закону України "Про Службу безпеки України", зокрема, декларують, що діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, а також наголошують на поєднанні у її діяльності двох непоєднуваних принципів - гласності і конспірації.

Більшість аспектів діяльності спецслужб пов'язана з інформаційними процесами: в деяких випадках інформація є засобом їх діяльності, а в інших метою. Серед визначених у ст. 10 Закону України "Про службу безпеки України" головних функціональних підрозділів треба виділити ті, що безпосередньо займаються питаннями інформаційної безпеки. Це, зокрема, підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, інформаційно-аналітичний, оперативного документування, урядового зв'язку тощо.

У складі СБУ діє Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації [314], на який покладено завдання реалізації державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації, забезпечення функціонування державної системи урядового зв'язку.

Таким чином, можна виділити дві основні функції Департаменту:

• забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування спеціальним зв'язком.
• виконання контрольно-наглядових функцій щодо захисту інформації, необхідність охорони якої визначено законодавством.

Вказані контрольно-наглядові функції, зокрема включають: