• надання дозволів і контроль за дотриманням умов проведення органами державної влади, місцевого самоврядування діяльності з технічного захисту інформації для власних потреб;
• ліцензування господарської діяльності з технічного захисту інформації, криптографічного захисту інформації та в сфері голографічних захисних елементів;
• сертифікація та атестація засобів технічного та криптографічного захисту інформації;
• контроль за дотриманням законодавства у сфері захисту інформації.

Департамент приймає участь у розробці відповідних технічних норм і стандартів та видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його компетенції.

В системі центральних органів виконавчої влади діє також цілий ряд відомств, яки вирішують окремі питання, пов'язані із проведенням в життя політики інформаційної безпеки.

Так, при Кабінеті Міністрів України існує постійно діючий орган - Урядова комісія з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади [261].

На цю Комісію покладено такі важливі завдання, як:

• координація проведення робіт з реформування системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади;
• розроблення рекомендацій щодо встановлення стандартів, норм і правил, пов'язаних з експлуатацією програмно-технічних засобів інформатизації, єдиних класифікаторів інформації, інформаційних реєстрів і ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки держави, вдосконалення державної системи стандартизації та сертифікації тощо.

Іншими словами, мова йде про проведення реформ з метою оптимізації інформаційної діяльності органів державної влади та встановлення нових уніфікованих норм і стандартів відповідних інформаційних процесів. Така діяльність має велике значення для встановлення необхідного рівня інформаційної безпеки органів виконавчої влади і всієї системи державного управління.

Одним з ключових органів державного управління інформаційною сферою, безперечно, є Державний комітет телебачення і радіомовлення України (далі - Держкомтелерадіо України). Велике значення цього комітету підкреслюється тим, що існування цього Комітету прямо передбачено нормами Конституції України (п. 24 ст. 85 та п. 14 ст. 106 Конституції) [142], якими, до того ж, встановлюється спеціальний, за згодою Верховної Ради України, порядок призначення голови даного органу.

Слід зазначити, що свого часу, всупереч нормам Конституції, цей орган було об'єднано із Державним комітетом інформаційної політики і на протязі трьох років (2000 - 2003) він носив назву Державний комітет телебачення і радіомовлення України. І лише в середині 2003 р. структуру та функції цього Комітету було приведено у відповідність до Конституції [329].

Згідно вищезгаданого Указу, Держкомтелерадіо України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

До основних завдань Держкомтелерадіо України віднесено:

• участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики;
• міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер, реалізації державної мовної політики;
• здійснення управління в інформаційній та видавничій сферах;
• сприяння реалізації конституційного права на свободу слова, забезпечення розвитку інформаційної сфери, розширення національного інформаційного простору.

Держкомтелерадіо України виконує важливі завдання в сфері інформаційної безпеки, для чого йому надано відповідні повноваження. Так, передбачено, що цей Комітет розробляє заходи щодо запобігання внутрішньому  і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує національним інтересам держави. Цей аспект його діяльності реалізовується у декількох напрямках.

По-перше, Держкомтелерадіо України здійснює координаційні функції щодо інформаційної сфери: приймає участь у розробці нормативно-правових актів з сфери свого відання, готує пропозиції щодо формування державної політики та вдосконалення державного управління в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики, спрямовує та контролює діяльність управлінь у справах преси та інформації обласних державних адміністрацій, погоджує призначення їх керівників, координує та здійснює методологічне забезпечення діяльності державних засобів масової інформації.

По-друге, Держкомтелерадіо України безпосередньо здійснює інформаційну діяльність, сприяючи розповсюдженню інформації про діяльність органів влади України, координуючі діяльність прес-служб цих органів, організовуючи розповсюдження інформації про Україну за кордоном тощо.

І, нарешті, Держкомтелерадіо України здійснює контрольні функції, здійснює державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та веде Державний реєстр України видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції.

Питаннями розвиту та безпеки інформаційної інфраструктури України також відає Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) [332]. Дане Міністерство було утворено згідно Указу президента України від 16 липня 2004 року № 811 "Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України" на базі Міністерства транспорту України та Державного комітету зв'язку та інформатизації України, які ліквідовувалися. У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1186 в структурі новоствореного Міністерства транспорту та зв'язку утворюється Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації. З одного боку надання відповідному органу виконавчої влади статусу міністерства, незаперечно сприятиме підвищенню ефективності державного управління інформаційною сферою, але з іншого виникають побоювання наскільки в рамках подібного міністерства будуть враховуватися саме інформаційні напрямки його діяльності.

Серед інформаційної складової компетенції Мінтрансзв'язку слід виділити забезпечення впровадження державної політики щодо: надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Для виконання покладених на нього завдань, Мінтрансзв'язку надані повноваження розробляти нормативно-правові акти що регулюють діяльність і встановлюють стандарти у галузі телекомунікацій та інформатизації, здійснювати ліцензування діяльності щодо надання послуг телекомунікацій, розподілу радіочастот, сертифікацію радіоелектронних засобів, координувати діяльність операторів телекомунікацій, регулювати використання номерного ресурсу тощо.

Мінтрансзв'язку є головним замовником Національної програми інформатизації.

Дане міністерство виконує функції Адміністрації зв'язку та радіочастот України, воно координує діяльність центру "Укрчастотнагляд" до його повноважень входить внесення змін до Національної таблиці розподілу смуг радіочастот в Україні [254].

Крім того, Мінтрансзв'язку здійснює координацію діяльності ДП "Укрпошта", йому підпорядковані служби фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку, якими здійснюються функції урядового кур'єрського зв'язку щодо доставки офіційної кореспонденції.

Фельд'єгерська служба наділена винятковими повноваженнями для забезпечення конфіденційності урядової кореспонденції. В Україні на її співробітників поширено повноваження передбачені Законом "Про міліцію"[95]. Додаткові повноваження фельд'єгерської служби закріплено міжнародними актами. Так, згідно Угоди Про міжурядовий фельд'єгерський зв'язок, підписаної в Мінську 22 січня 1993 р. в рамках СНД, (ст. 2) офіційна кореспонденція, яку доставляє міжурядовий фельд'єгерській зв'язок є недоторканою, не підлягає ані розкриттю, ані затримці. А співробітник фельд'єгерського зв'язку користується захистом держави перебування, особистою недоторканістю, правом носіння, зберігання та використання табельної зброї, не підлягає арешту або затриманню.

Окремі завдання в рамках реалізації політики інформаційної безпеки виконуються Державним комітетом архівів України [328]. В першу чергу це стосується питань зберігання в архівах інформації і документів, ведення діловодства, а також регулювання порядку доступу до інформації, що зберігається в архівних установах.

З метою виконання покладених на нього завдань, Держкомархівів України видає нормативно-правові акти по регулюванню відносин у сфері архівної справи і діловодства та здійснює контроль за діяльністю архівних установ і служб діловодства (в тому числі вирішує питання закриття архівних установ та притягнення до відповідальності посадових осіб і громадян за порушення вимог законодавства в цій сфері). Держкомархівів має повноваження обмежувати, відповідно до законодавства, доступ до документів Національного архівного фонду, що зберігаються у державних архівах.

Окремо в механізмі інформаційної безпеки слід виділити такий орган як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Створення цієї Ради прямо передбачене нормами Конституції України, і вона формується Президентом (п.13 ст. 106 Конституції) і Верховною Радою України (п. 20 ст. 84 Конституції), якими призначаються по чотири її члени.

Згідно Закону "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення"[84] (ст. 1), Національна рада є конституційним, постійно діючим позавідомчим державним органом, підзвітним Верховній Раді України та Президентові України. Конституційний статус Національної ради, її позавідомчий характер та підзвітність органам відразу двох гілок влади повинні, насамперед, забезпечити об'єктивність та незалежність її діяльності, що є дуже важливим з огляду на виключні повноваження Національної ради щодо формування ринку електронних ЗМІ в Україні.

До переліку функцій Національної ради, зокрема, входить:

• здійснення заходів щодо забезпечення свободи слова і масової інформації, прав та законних інтересів споживачів, виробників і розповсюджувачів масової звукової, візуальної, аудіовізуальної інформації і даних;
• провадження ліцензування телерадіомовлення, встановлення нормативно-правових засад ліцензування та стандарти якості телерадіопрограм.
• забезпечення раціонального використання радіочастотного ресурсу держави; контроль за додержанням законодавства України в сфері телебачення і радіомовлення, ліцензійних умов та стандартів якості телерадіоорганізаціями.

Досить довгий час діяльність Національної ради не могла розпочатися через зволікання у призначенні її членів. Але починаючи з 2000 р. Рада почала здійснювати свої функції, було прийнято Положення "Про порядок ліцензування каналів мовлення"[280], розроблено Положення "Про порядок видачі телерадіоорганізаціям - користувачам каналів мовлення ліцензій на використання радіочастот" та Тимчасове положення "Про порядок ретрансляції (трансляції) телеканалів в мережах кабельного, ефірно-кабельного телебачення". Повноваження Ради дозволяють їй фактично контролювати перелік телерадіоорганізацій, яки здійснюють трансляції на території України і певною мірою контролювати зміст цих трансляцій. Тому діяльність ради має виняткове значення для інформаційного забезпечення державної політики, а з іншого боку додержання принципів незалежності та об'єктивності є критичним для забезпечення свободи слова в галузі електронних ЗМІ.

У реалізації політики інформаційної безпеки приймають участь, як вже відзначалося, і цілий ряд інших відомств, підприємств, установ і організацій. Зокрема, можна назвати таки органи як: Державний комітет статистики України, Державне патентне відомство України, а також такі підприємства, як: Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", Концерн радіомовлення, радіозв'язку і телебачення, ВАТ "Укртелеком", якими надаються найбільш важливі види послуг в сфері інформації і зв'язку.