Загальні положення міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах за участі іноземців. Усі слідчі дії, що не вимагають участі іноземця, проводяться на території України за звичною загальноприйнятою процесуальною процедурою.

Особливості виконання на території України слідчих дій за участі іноземних громадян нами вже розглянуто.

У таких справах дуже часто виникає потреба у виконанні відповідних процесуальних і позапроцесуальних дій за межами України. Це може мати місце, якщо іноземець - потерпілий, свідок, підозрюваний чи обвинувачений - за тих чи інших ситуацій перебуває за її межами, тобто за кордоном.

Зрозуміло, що вітчизняні слідчі, за загальним правилом, не в змозі за межами України безпосередньо здійснювати слідство.

У таких випадках вони діють у рамках міжнародно-правової допомоги у кримінальних справах.

Міжнародно-правова допомога у кримінальному судочинстві як юридичний інститут сформувалася, в основному, після Другої світової війни у межах двох галузей права - міжнародного і кримінально-процесуального та регулює відносини у сфері взаємної правової допомоги у кримінальних справах компетентних органів (національних і закордонних) між собою, а також із громадянами.

Ці норми закріплено як у текстах міжнародних договорів, так і в спеціальних статтях (главах) Кримінально-процесуального кодексу України (ст. 31, ч. З ст. 69, ст. 182 КПК України 1960 р.; глави 53-55 проекту КПК) або ж в окремих законах України ("Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України" тощо).

Міжнародно-правова допомога у кримінальному судочинстві - це регламентована внутрішнім законодавством України та інших держав діяльність органів, які здійснюють провадження у кримінальних справах за участі іноземців, щодо одностороннього виконання чи взаємовиконання, відповідно до умов дво- та багатосторонніх міжнародних угод, слідчих і судових доручень про провадження на територіях відповідних держав процесуальних дій, оперативно-розшукових заходів для одержання доказів чи досягнення інших завдань у цих справах.

Основним інструментом реалізації того чи іншого виду правової допомоги (а такими видами є конкретні слідчі (інші процесуальні) дії та оперативно-розшукові заходи) виступає міжнародно-правове слідче (судове) доручення. Розглянемо деякі його аспекти.

Форма і зміст доручення про проведення процесуальних дій, порядок їх підготування й передання органам іншої держави.

Однією з головних умов ефективного і своєчасного надання правової допомоги у вигляді виконання окремих процесуальних і непроцесуальних дій виступає міжнародне слідче клопотання (доручення) про надання правової допомоги у кримінальній справі, яке буде вичерпне за змістом, логічно сформульоване і фактично обумовлене необхідними матеріальними підставами.

З огляду на відмінності кримінально-процесуальних вимог у кожній державі, обумовлені критерії оцінювання форми і змісту скеровуваного доручення полегшують як для запитуючої, так і для запитуваної сторін роботу згідно із суттю клопотання.

Більшістю договорів та угод за участі України ці питання зазначено й вирішено. Звичайно йдеться про такий перелік вимог.

1. Клопотання про провадження окремих слідчих (зокрема 
й судових) дій повинно бути у письмовій формі, підписане 
службовою особою, яка скеровує доручення, засвідчене гер- 
бовою печаткою установи, й містити:

•  найменування органу, від якого скеровується доручення;

• найменування та адреса органу, якому скеровується доручення;
• найменування справи та інформація про фактичні обставини вчиненого злочину та його кваліфікацію, у разі потреби -дані про розмір шкоди, ним заподіяної.

1. Сутність доручення і мети, щодо яких необхідним є одержання запитуваних речових доказів, інформації або проведення процесуальних дій.
2. Виклад обставин, які підлягають з'ясуванню, а також перелік запитуваних документів, речових та інших доказів.
3. У разі потреби, вказівка на процесуальну специфіку окремих слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, дотримання котрих є бажаним, із зазначенням для цього причин.
4. Дані про осіб, щодо яких дається доручення, їхні громадянство, рід занять, місця проживання або перебування, для юридичних осіб - їхні найменування та місцеперебування.
5. Інформацію про виплати й відшкодування витрат, на які матиме право особа, що викликається.
6. Найменування і функції органу, що здійснює це розслідування, кримінальне переслідування або судовий розгляд.
7. У разі необхідності застосування заходів процесуального примусу (обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, поштово-телеграфну кореспонденцію тощо), застосовуваних за ордерами чи дозволами закордонних компетентних органів юстиції (прокуратури, суду та ін.),- документи, які підтверджують обгрунтованість припущення того, що необхідні докази у справі перебувають у межах юрисдикції запитуваної держави у названої особи чи у відповідному місці.
8. Якщо потрібно, - вказівка на причини необхідності дотримання конфіден ці й пості.

1. За умови звернення з питань тимчасового передання особи, що утримується під вартою, а також предметів і оригіналів документів - вказівка на те, для яких власне процесуальних дій і на який період часу є необхідним таке передання, із зобов'язанням повернення вказаних осіб, предметів і документів по закінченні зазначеного терміну.
2. Вказівка строків, протягом яких очікується виконання прохання, із обґрунтуванням ліміту часу.

До клопотання долучаються належно засвідчені, за необхідності законно санкціоновані постанови про виконання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (огляду, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, поштово-телеграфну кореспонденцію тощо).

Як уже наголошувалося, запит складається в письмовій формі.

За виняткових ситуацій та обставин, що не терплять зволікань, допустимих із позиції запитуваної сторони, запит може бути скерований факсом або по інших узгоджених каналах і засобах електронного зв'язку, але негайно після цього повинен бути підтверджений письмовим оригіналом.

У встановлених договором випадках клопотання і долучу-вані до нього документи супроводжуються перекладом на мову запитуваної сторони або іншу обумовлену в договорі мову.

Слідчі працівники скеровують ці доручення спочатку до відповідного управління (відділу) обласної прокуратури. Прокурорські працівники, після перевірки цих доручень на їх формально-змістовну відповідність вимогам закону та міжнародним домовленостям, скеровують їх до Генеральної прокуратури України (ГПУ). Управління ГПУ з питань міжнародно-правової допомоги, після аналогічної перевірки і за позитивного результату, скеровує міжнародне слідче доручення відповідного рівня закордонному правоохоронному органові, а вже той для безпосереднього виконання - працівникам відповідних органів юстиції низової ланки.

Розгляд клопотань про виконання відповідних доручень компетентними органами. Підстави відмови у задоволенні клопотання.

Відповідна правоохоронна установа чи інша установа юстиції, до якої звернено слідче доручення, застосовуватиме у ході його виконання законодавство своєї держави. Однак на прохання органу, від якого надійшло доручення, ця установа може застосовувати процесуальні норми запитуючої сторони, за умови, що вони не суперечать його внутрішньому законодавству.

Після виконання доручення установа юстиції, до якої воно скеровано, направляє документи адресатові (установі, що просила допомоги). У разі, якщо правової допомоги не могло бути надано, доручення повертається з поясненнями обставин, які перешкоджали його виконанню.

Інколи, коли це передбачено двосторонніми угодами, можлива присутність представників української сторони під час виконання за їхнім дорученням відповідних видів правової допомоги (зокрема, інколи є можливість ведення ними протоколу, а також використання для запису технічних засобів у ході допитів, виконання оглядів місцевості й приміщень, коли не вимагаються санкції на такі дії).

Крім того, договорами із рядом держав також передбачено повідомлення ініціатора запиту про час і місце виконання доручення, що передбачає можливість присутності заявників запитуючої сторони (тобто представників слідства України) під час виконання клопотання.

Доцільним було би поширити на практику виконання клопотання про взаємну правову допомогу положення ст. 118 КПК України - щодо максимального 10-денного строку виконання слідчих доручень, і встановити 10-денний строк прийняття центральним органом рішення щодо доручення, яке надійшло (за винятком додаткових строків за клопотанням на проведення обшуку і виїмки). У разі ж неможливості вкластись у цей термін, запитувана сторона негайно інформує про причини затримки, після чого вживаються додаткові заходи для належного виконання запиту. Нагляд за своєчасністю і повнотою виконання слідчого доручення - на прокурора, а судового - судом. Підстави для відмови у виконанні слідчого доручення:

1. запитувана держава вважає, що прохання, якщо воно буде задоволено, посягне на її суверенітет, безпеку, громадський порядок або інші важливі державні інтереси;
2. правопорушення розглядається запитуваною державою як таке, що має політичний характер;
3. існують вагомі підстави вважати, що клопотання про надання правової допомоги скеровано з метою судового переслідування особи за ознаками раси, статі, віросповідання, громадянства, етнічної належності або політичних переконань і що становищу цієї особи може бути спричинено шкоду внаслідок будь-якої з названих причин;
4. прохання стосується правопорушення, яке виступає предметом розслідування або судового розгляду в запитуваній державі або судовий розгляд якого буде несумісним із законодавством запитуваної держави, оскільки може призвести до подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення (non bis in idem);
5. запитувана допомога вимагає від запитуваної держави застосування обов'язкових заходів, які можуть не відповідати її законодавству і практиці, якщо б це правопорушення стало предметом розслідування або судового розгляду в межах власної юрисдикції;
6. діяння становить собою правопорушення за військовим правом, але одночасно не виступає таким за загальнокримі-нальпим правом1.

1 Посібник до Типового договору про видачу і посібник до Типового договору про взаємну допомогу у кримінальному правосудді.- Міжнародний огляд кримінальної політики. № 45 і 46 за 1995 р. ООН, Нью-Йорк, 1995.-С. 49.

Ряд держав не вводять або змінюють деякі з цих положень або передбачають ще й інші підстави для відмови у наданні правової допомоги, пов'язані, зокрема, з:

а)  характером правопорушення (наприклад, податкове пра- 
вопорушення);

б) характером застосовуваного покарання (приміром, смерт- 
на кара);

в)  вимогами про те, щоби збігалися концепції (скажімо, 
подвійна юрисдикція, відсутність строків давності) або кон- 
кретні види допомоги (наприклад, перехоплення повідомлень, 
що передаються засобами електрозв'язку, проведення тестів 
на дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК)).

Так, деякі держави вводять у договори положення про відмову в наданні допомоги, якщо діяння, щодо якого скеровувалося клопотання, не розглядалось би як злочинне, якби воно було вчинено на території запитуваної держави (це випливає з вимоги подвійної кримінальної відповідальності).

Сприяння в одержанні показань і заяв.

Однією з основних форм правової допомоги є сприяння в одержанні показань і заяв від осіб, що перебувають на території запитуваної держави.

Відповідно до Типового договору про взаємну правову допомогу, різновидами цієї форми розглядаються: