Плануючи й виконуючи слідчі дії у кримінальних справах за участі іноземців, слідчому необхідно враховувати, крім особливостей їхнього правового статусу, також наявний для них у більшості випадків мовний бар'єр і низку психологічних факторів: а) незвичайність обстановки для іноземця; б) недостатня обізнаність зі способом життя, правилами поведінки, звичаями, традиціями і законами нашої країни, порядком судочинства тощо.

Варто мати на увазі ще одну важливу в психологічному плані обставину: багато громадян країн СНД, перебуваючи в Україні, ще не почувають себе повною мірою іноземцями, внутрішньо вони ще "свої", що часом відображається на їхніх поводженні та вчинках. Цей феномен "свого" може проявитись і в діях працівників правоохоронних органів: в ігноруванні необхідних правил спілкування з іноземцями у процесі дізнання чи досудового слідства і т. ін.

Іноземець (особа без громадянства), що перебуває в чужій країні, може неадекватно сприймати обстанову, відчувати недовіру до дій правоохоронних органів, а іноді і просто не розуміти їх. Незнання правил українського судочинства може привести до протидії з його боку у формі добросовісно помилковості щодо уявної незаконності рішень і дій слідчого. Слідчому в подібних випадках необхідно роз'ясняти іноземцеві його помилку, виявляючи необхідні такт і терпіння. Йому може сприяти в цьому і захисник, що бере участь у справі.

Іноземець може бути упереджений із приводу існуючого в нашій країні режиму влади, мати перекручені уявлення про права та обов'язки українських громадян, процесуального порядку їх обмеження і т. д. Вживаючи заходів до встановлення психологічного контакту в подібних випадках йому необхідно докладно роз'яснити справжній стан речей, довести, що він помиляється.

Особливості допиту іноземця. Успішне виконання допиту іноземця, як будь-якої іншої особи, неможливе без попереднього готування слідчої дії. Вона має на меті забезпечити результативність допиту, економію часу слідчого, дотримання процесуальних прав допитуваних осіб.

> Підготування допиту іноземця. Готуючись до допиту, слідчий повинен уважно вивчити матеріали справи, що дозволить правильно і повно визначити предмет допиту, конкретний зміст і логічну послідовність запитань до іноземця. Перед допитом слідчий повинен мати хоча б загальну уяву про політичний лад, правові принципи і звички, історію та географію країни допитуваного.

Адже, визначаючи коло запитань, що підлягають з'ясуванню за участі допитуваного іноземця, слід звертати увагу не лише па їхні юридичний зміст і тактичне значення, а й на політичну та ідеологічну забарвленість. Необхідно уникати постанови перед іноземцем запитань, які є дотичними до його політичних уподобань або національних почуттів, а отже можуть перетворити допит на дискусію з питань політики, ідеології чи національних відносин.

Необхідно продумувати не тільки зміст запитань, а й їхню форму. Запитання до іноземця, передовсім - потерпілого, повинні бути особливо коректними і тактовними.

Необхідно також особливо готувати мову запитань, тобто вивіряти їхні лексику і стиль. Неуспіх у допиті іноземця, особливо якщо він володіє мовою спілкування в Україні, може забезпечити одне невдале за конкретної ситуації слово. Тим паче, що значення одного і того ж слова може бути сприйняте людьми різної соціальної, національної та державної належності в абсолютно інший, інколи протилежний спосіб. Приміром, іноземці з Африки можуть обуритись, якщо за їх присутності вживати слово "негр", хоча в українській мові воно на містить жодних образливих відтінків.

Часто наслідками невдалого слововживання стають серйозні складності під час проведення допиту, виникнення конфліктних ситуацій і навіть унеможливлення виконання допиту взагалі. В одному випадку африканець, потерпілий у кримінальній справі, відмовився від участі в очній ставці з обвинуваченим тільки тому, що той декілька разів промовив слово "негр". Іноземець заявив, що покидає кабінет слідчого, оскільки більше не бажає терпіти образ.

Редакція запланованих для допиту запитань повинна здійснюватися з урахуванням їх перекладу на мову допитуваної особи. Тому не можна зловживати образними виразами, ідіоматичними зворотами та іншими словесними формами, які ускладнили б переклад запитань, а отже, й їх зрозумілість для іноземця.

> Виклик на допит (у разі потреби). У літературі рекомендується здійснювати виклик на допит іноземців, які прибули до країни у складі делегацій, туристичних груп, морських круїзів тощо через керівників цих груп, делегацій. Іноземці-студенти, а також інші іноземні громадяни, що проходять навчання в

Україні, можуть бути викликані через адміністрацію навчальних закладів, земляцтва та інші організації, до яких вони входять. Іноземні фахівці й робітники, що перебувають у нашій державі на постійній основі, можуть бути викликані для проведення слідчої дії через адміністрацію фірм чи установ, в яких вони працюють або служать. У таких випадках слідчий повинен продумати, як іноземець, що не знає мови і відповідного населеного пункту (міста), зможе відшукати місце допиту.

> Встановлення психологічного контакту. Готуючись до допиту іноземця, слідчий повинен створити умови, які допомо-гали б установленню з ним психологічного контакту, сприяли би виникненню відносин взаємодовіри і неупередженості, звели б до мінімуму стан психологічної напруженості, в якому з відомих причин перебуває допитуваний іноземець.

Тому не варто категорично наполягати на виконанні допиту саме в кабінеті слідчого.

Коли допит іноземця виконується на його квартирі або на службі (наприклад, у приміщенні дипломатичного або консульського представництва), безпосереднє навколишнє середовище, позитивно впливаючи на допитуваного, робить його поведінку більш розкутою й вільною. А це, зрештою, сприяє встановленню психологічного контакту і забезпечує успіх слідчої дії в цілому, зрозуміло, за умови, якщо лідерство в допиті зберігається за слідчим.

Відомо, яке значення для встановлення психологічного контакту під час допиту має ізольованість його учасників від інших слідчих працівників, інших осіб.

Часто слідчі змушені допитувати іноземців не в кабінеті, а в місцях, що зовсім не пристосовані і навіть непридатні для виконання будь-яких дій процесуального характеру. Іноземних туристів, наприклад, часто вимушено допитують у готелях, па вокзалах і в аеропортах; дипломатичних і консульських працівників - у їхніх резиденціях і представництвах тощо. Однак і що ситуацію слідчому треба використати на користь слідства.

Так, наприклад, допитуючи іноземця в умовах дефіциту часу (а такі випадки нерідкісні), варто роз'яснити йому, що сама обстановка вимагає якомога швидшого виконання допиту і щоби показання були щирими, достовірними і повними. Оскільки це не тільки сприятиме розшукові злочинця й відшкодуванню шкоди, а й дозволить обійтися без повторення процедури допиту й пов'язаних із ним незручностей: наприклад, затримок із під'їздом по туристичному маршруту або на батьківщину, що дуже можливо в разі недобросовісної поведінки потерпілого.

Водночас авральність обстановки аж ніяк не звільняє слідчого від обов'язку створити хоча б мінімальні умови, необхідні для виконання допиту.

>   Використання допомоги перекладача. У криміналістиці загальновизнано, що встановлення психологічного контакту відбувається краще, якщо слідчий і допитуваний перебувають наодинці. Однак під час допиту іноземця, який зазвичай не володіє мовою судочинства, ця умова не є здійсненною, оскільки допит відбуватиметься за участі перекладача.

Втім, якщо цю умову буде використано вміло, вона не тільки не завадить, а навпаки, сприятиме встановленню правильних психологічних взаємовідносин між учасниками слідчої дії.

Важливо, щоби перекладач став союзником слідчого, звичайно, залишаючись при цьому самостійним учасником процесу.

Перед початком допиту треба знайти можливість порозмовляти з майбутнім перекладачем. Якщо перекладач виконував обов'язки гіда, супроводжуючого чи старшого туристичної групи, він (без протоколу) може повідомити слідчому важливі відомості про особу допитуваного. А іноземець у присутності вже знайомого йому перекладача буде почувати себе вільніше, і його відносини зі слідчим скоріше стануть довірливими.

Зі свого боку, слідчий може ознайомити перекладача з метою допиту, його наближеним планом, а в необхідних випадках - і з характером розслідуваної події.

>   Присутність на допиті інших осіб. Крім перекладача, на допиті можуть бути присутніми адвокат і, на прохання допитуваного, працівник консульського чи дипломатичного представництва його країни. Усі переговори про місце, час допиту за участі цих осіб ведуться керівником слідчого підрозділу тільки через МЗС.

Клопотання іноземця - підозрюваного про присутність на допиті дипломатичного чи консульського працівника розглядаються відповідно до чинного КПК України (якоїсь спеціальної норми немає). За умов повної або часткової відмови у задоволенні будь-яких клопотань іноземців - підозрюваних слідчий зобов'язаний мотивувати це спеціальною постановою, яка спрямовується через органи МЗС. За необхідності провести повторний допит процедура такого виклику повторюється.

Кожен учасник слідчої дії перед початком допиту повинен бути представлений допитуваному. Крім того, йому необхідно роз'яснити, що така присутність продиктована турботою про захист його прав і не суперечить законові.

Вступну частину допиту бажано проводити у формі бесіди загального характеру. У ході цього можуть бути зачеплені питання, що є близькими і зрозумілими іноземцеві, які пов'язані або з відвідуванням України, або ж із його професійними чи іншими захопленнями. Саме тут має бути використана наявна на цей момент обізнаність слідчого про особу допиту -ваного-іноземця.

Переходячи до офіційної частини допиту (у разі допиту іноземця - потерпілого від злочину), слідчий повинен від імені української влади виразити співчуття щодо прикрого випадку з іноземцем і вибачитися за заподіяну шкоду. Попред-жаючи іноземця, який не користується дипломатичним імунітетом, про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, робити це необхідно коректно, у формі роз'яснення відповідних правових норм. Тут доцільно показати їх не правове значення як гарантії об'єктивності й повноти провадження розслідування, у чому мав би бути заінтересованим і потерпілий.

Якщо допитується особа, яка володіє імунітетом, то, мабуть, попереджати її про відповідальність за відмову давати показання немає сенсу. Що ж стосується відповідальності за завідомо неправдиві показання, те це виправдано, оскільки питання про таку відповідальність буде вирішуватися дипломатичним способом, і тому попередження набуває тактичного змісту. Варто роз'яснити допитуваній особі - іноземцеві із занесенням до протоколу, що на відміну від ряду країн, законодавством України не передбачено присяги як засобом дання правдивих показань.

Допит іноземця доцільно, крім протоколу, фіксувати за допомоги магнітофонного чи відеомагнітофонного запису. Особливо це важливо під час проведення очної ставки між іноземцями чи за участі іноземця.

Може виникнути ситуація, коли слідчий володіє мовою, на якій бажає давати показання іноземець. Закон не забороняє вести допит на цій мові, якщо слідчий володіє нею вільно, що, зрозуміло, значно спрощує спілкування з допитуваним, сприяє установленню психологічного контакту, довірливих відносин. Але при цьому висловлюються рекомендації складати на цій же мові і протокол допиту, а згодом за допомоги запрошеного перекладача зробити переклад протоколу на мову судочинства і долучити його до справи. Бажання допитуваного давати показання через перекладача чи без нього обов'язково відображається у протоколі допиту.