Вимоги щодо виселення громадянина залежать від того, чи жилий будинок закінчений будівництвом і зданий в експлуатацію чи ні. Виселення осіб із недобудованих та не зданих в експлуатацію жилих будинків, вимоги до їх виселення вирішуються за нормами не житлового, а цивільного законодавства.

У тому разі коли з особою, яка вселилась у жиле приміщення не в установленому порядку, без належних правових підстав, було укладено договір найму цього приміщення, про що свідчать подані нею докази, виселення її може маги місце за умови розірвання зазначеного договору або визнання його недійсним із підстав, установлених законом.

У тих випадках коли вимоги про виселення пов’язуються із заселенням приміщення на порушення встановленого порядку, або за розпорядженням чи з дозволу службової особи, або попереднім наймачем, виселення провадиться судом відповідно до правил ст. 117 ЖК УРСР із наданням іншого приміщення лише в тому разі, коли особи, які вселилися з порушенням встановленого законодавством порядку, до вселення займали жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду і при вселенні звільнили їх.

Виселення, що передбачене статтями 114, 1141, 116 ЖК УРСР із наданням іншого жилого приміщення, може стосуватися: працівників (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з організаціями, які надали жиле приміщення, у зв’язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину, громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми щодо яких позбавлені батьківських прав; виселення батьків-вихователів із дитячих будинків сімейного типу.

До наданих громадянам у зв’язку з виселенням іншого жилого приміщення висувається одна вимога: воно має знаходитися у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

При цьому п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2 зазначає, що при вирішенні питання про виселення громадян з жилих приміщень за ч. 1 ст. 114 ЖК необхідно враховувати перелік поважних причин розірвання трудового договору з ініціативи робітника або службовця. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати поважними й інші причини звільнення працівників за власним бажанням.

Військовослужбовці Збройних Сил надстрокової служби і прирівняні до них особи, звільнені з дійсної військової служби, а також особи, які проживають разом із ними, можуть бути виселені з жилих приміщень, які вони займають у військових містечках, і з наданням іншого жилого приміщення. У такому самому порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв’язок зі Збройними Силами України.

Обов’язок надавати особам, які підлягають виселенню із жилих приміщень військових містечок до іншого благоустроєного приміщення, не залежить від причини їх звільнення з дійсної військової служби у відставку або запас чи втрати зв’язку зі Збройними Силами України. Надають жилі приміщення квартирно-експлуатаційні організації відповідних міністерств чи комітетів у належних їм будинках, розташованих поза військовими містечками. У разі відсутності в них такої жилої площі або неможливості її надати жилі приміщення для цих цілей виділяють виконавчі комітети чи державні адміністрації відповідних рад.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2 (п. 221) зазначено, що позови про виселення з наданням іншого жилого приміщення (статті 114, 1141, 117, 125, ч. 3 ст. 132 ЖК) не можуть бути задоволені, якщо надане приміщення не відповідає санітарним і технічним вимогам. Вирішуючи це питання згідно з постановою Ради Міністрів УРСР «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» від 26 квітня 1984 р. № 189 суд має враховувати визначений перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) визнаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, а також інші конкретні обставини (стан здоров’я, склад сім’ї тощо).

Згода громадянина прийняти квартиру в недобудованому будинку і згода на закінчення будівництва квартири власними силами не є підставою для виселення його з сім’єю з жилого приміщення, яке він має звільнити у зв’язку з поліпшенням житлових умов, до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та включення до складу житлового фонду.

Якщо припиняються трудові відносним, у зв’язку з якими особа повинна проживати в службовому приміщенні, вона може бути виселена без надання іншого жилого приміщення. В той самий час в інтересах захисту житлових прав деяких категорій осіб, які потребують особливого захисту, ст. 125 ЖК УРСР встановлює коло осіб, виселення яких допускається лише з наданням іншого жилого приміщення.

Якщо після закінчення строку дії договору оренди службового житла або припинення трудових відносин із підприємством, установою, організацією наймач, орендар або члени його сім’ї відмовляються звільнити це приміщення, вони підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житла.

Надане громадянам у зв’язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має розміщуватися в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надане жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, особи, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Жила площа в гуртожитках надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету.

Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених ст. 116 Житлового кодексу УРСР.

При цьому слід маги на увазі, що п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначає, що при вирішенні спорів про виселення з гуртожитків судам обов’язково слід з’ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.

Для цього, зокрема, необхідно затребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віднині позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для цього переобладнаний; чи є дозвіл санепідемстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому органі районної, міської, районної в місті ради; чи видавався ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання тощо. Також слід враховувати те, що гуртожитками вважаються спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.

Якщо гуртожиток надано у зв’язку з роботою, слід з’ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав вій був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст. 132 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з іншнх підстав вони, як і особи, перераховані в ст. 125 ЖК УРСР, можуть бути виселені тільки з наданням іншого жилого приміщення.

Виселення піднаймачів і тимчасових мешканців у разі припинення договору найму жилого приміщення здійснюється відповідно до правил ст. 98 ЖК УРСР. Наймача, що залишився проживати в попередньому приміщеній (одночасно користуючись за договором найму наданим новим жилим приміщенням), слід вважати тимчасовим мешканцем, який не набуває права користування цим приміщенням незалежно від строку проживання в ньому і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Виселення піднаймачів і тимчасових мешканців у разі припинення договору найму жилого приміщення передбачено ст. 99 ЖК УРСР.

У разі припинення дії договору найму жилого приміщення водночас припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім’ї, а також.тимчасові мешканці зобов’язані негайно звільнити займане жиле приміщення. Таке виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Піднаймачі та тимчасові мешканці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

На практиці можливі випадки, коли у наймача та іншої особи, що вселилася до жилого приміщення як тимчасовий мешканець, стосунки переростають у сімейні й така особа стає членом сім’ї. За цією особою, з урахуванням конкретних фактів, може бути визнано самостійне право на житло. І навпаки, інколи до жилого приміщення наймача вселяються родичі чи інші особи для догляду, який вони здійснюють протягом досить довгого часу, виконують добросовісно ці обов’язки, а після смерті наймача претендують на вивільнену жилу площу, вважаючи себе членом сім’ї чи утриманцем. Але спільне сімейне господарство, наявність спільного бюджету ще не свідчать, що такі особи набули право на жилу площу, оскільки інші необхідні умови при цьому відсутні.

Право користування жилим приміщенням, до якого вселилися піднаймачі чи тимчасові мешканці, є похідним від прав на нього наймача та членів його сім’ї, які проживають разом із ним. Незалежно від терміну проживання в жилому приміщенні ці особи самостійного права на жиле приміщення не набувають. Як правило, спори виникають у випадках, якщо особи, які вселилися у жиле приміщення як піднаймачі або тимчасові мешканці, оспорюють тимчасовий характер проживання та посилаються на вселения за згодою наймача і осіб, які мешкають разом із ним як члени його сім’ї і вважають, що набули самостійне право на жилу площу. У таких випадках важливе значения мають умови, за яких мало місце вселення до жилого приміщення та обставини, що супроводжували укладення договору піднайму чи прописку тимчасових мешканців, у зв’язку з чим не дотримано встановленого порядку для вселення їх як членів сім’ї наймача.

Право користування жилим приміщенням у піднаймачів і тимчасових мешканців припиняється водночас з припиненням договору найму жилого приміщення, незалежно від підстав припинення. За таких умов договір піднайму автоматично втрачає свою силу. А піднаймачі та члени їхніх сімей або тимчасові мешканці зобов’язані терміново звільнити приміщення.