1. Відповідно до ч. 5 ст. 382 ГК права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору в разі недосяг- нення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Сторони можуть зазначити у контракті, що до відносин сторін застосовуватиметься право однієї із сторін контракту або право іншої (третьої) країни. Згідно з нормами міжнародного приватного права, що входять до права більшості держав, сторонам дозволено вибирати за спільною домовленістю і застосовувати право, хоч у законодавстві деяких держав встановлюються певні обмеження такого вибору.

У "Правовому пораднику ЮНСІТРАЛ з міжнародних зустрічних торгових угод", підготовленому Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), дано рекомендації щодо вибору права при укладенні зустрічних торгових угод у міжнародній торгівлі. Як правило, рекомендується вибирати право будь-якої конкретної країни. При цьому сторони, можливо, візьмуть до уваги такі фактори: знайомство або можливість ознайомлення сторін з відповідним правом; можливість належного врегулювання з допомогою такого права правових питань, що випливають із договірних відносин; якоюсь мірою таке право може містити імперативні норми, які не дозволяють сторонам за своєю домовленістю врегулювати питання, що виникають у рамках їх договірних взаємовідносин. При виборі права сторони, можливо, побажають врахувати й інші моменти: можливість здійснюваної у законодавчому порядку зміни права, обраного сторонами; підхід до розробки положення щодо вибору права; можливість розгляду застереження про вибір права як окремої угоди щодо інших елементів контракту; застосування вибраного права до питань позовної або набувальної давності; доцільність визначення права, яке може бути застосоване не лише до угоди про зустрічну торгівлю, а й до майбутніх контрактів на поставку. При виборі застосовуваного права сторони, можливо, побажають розглянути питання й про те, чи повинні угоди про зустрічну торгівлю і контракти на поставку підлягати дії одного національного права або ж права різних держав (гл. 13 "Правового порадника ЮНСІТРАЛ з міжнародних зустрічних торгових угод").

1. Серед колізійних норм, що визначають, право якої держави може бути застосоване до правочинів з участю іноземного елемента, Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. (ст. 32)¹ передбачено положення, які стосуються змісту таких правочинів. Зміст правочину може регулюватись правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найтісніший зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то вважається, що правочин найтісніше пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" в разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, стороною, яка повинна здійснити виконання, що має вирішальне значення для змісту договору, вважається:

•  продавець - за договором купівлі-продажу;
•  дарувальник - за договором дарування;
•  одержувач ренти - за договором ренти;
•  відчужувач - за договором довічного утримання (догляду);
•  наймодавець - за договором найму (оренди);
•  позичкодавець - за договором позички;
•  підрядник - за договором підряду;
•  виконавець - за договором про надання послуг;
•  перевізник - за договором перевезення;
•  експедитор - за договором транспортного експедирування;
•  зберігач - за договором зберігання;
•  страховик - за договором страхування;
•  повірений - за договором доручення;
•  комісіонер - за договором комісії;
•  управитель - за договором управління майном;
•  позикодавець - за договором позики;
•  кредитодавець - за кредитним договором;
•  банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунка;
•  фактор - за договором факторингу;
•  ліцензіар - за ліцензійним договором;
•  правоволоділець - за договором комерційної концесії;
•  заставодавець - за договором застави;
•  поручитель - за договором поруки.

Однак правом, з яким договір найтісніше пов'язаний, вважається:

1.  щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація;
2.  щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;
3.  щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій провадиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа (ст. 46 згаданого Закону).

Застосовуючи право до конкретних видів зовнішньоекономічних договорів, слід з'ясувати й сферу його дії. Відповідно до ст. 47 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, яке застосовується до договору, охоплює: 1) дійсність договору; 2) тлумачення договору; 3) права та обов'язки сторін;

1. виконання договору; 5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору; 6) припинення договору; 7) наслідки недійсності договору; 8) передання вимоги та переведення боргу в зв'язку з договором. Щодо способів і процедури виконання, а також заходів, які мають бути вжиті у разі неналежного виконання, крім права країни, що підлягає застосуванню, береться до уваги і право країни, у якій здійснюється виконання.