Для створення юридичної особи її учасники (засновники) роз­робляють установчі документи, які викладаються письмово і підпи­суються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встанов­лений інший порядок їх затвердження. Установчими документами від­повідно до ст. 57 ГК України є рішення суб´єкта господарювання про його утворення, або засновницький договір, а у випадках, передбаче­них законом, статут (положення) суб´єкта господарювання.

Вимога укладання засновницького договору при створенні нового сільськогосподарського підприємства як юридичної особи визначаєть­ся ст. 87 ЦК України. Слід зазначити, що у цій статті не досить чітко прописано необхідність укладання цього виду договору. Загалом юри­дичні особи поділяються на договірні, які діють на підставі лише за­сновницького договору (повні й командитні товариства), і статутні, обо­в´язковим документом для яких є статут (інші організаційно-правові форми підприємств). Цивільне законодавство не висуває чіткої вимоги до статутних юридичних осіб щодо обов´язковості підписання заснов­ницького договору. Так само ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. не вимагає укладення засновницького договору для статутних товариств (акціонерних товариств, товариств з обмеженою і з додатковою відповідальністю). Нещодавно прийнятий Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. у ст. 9 визначає, що засновниками може укладатися засновницький дого­вір, який не є установчим документом товариства і діє до дати реєстра­ції Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Водночас ст. 57 ГК України встановлює обов´язковість укладання засновницького до­говору або рішення про утворення суб´єкта господарювання, яке за своїм змістом є також засновницьким договором.

Виходячи з наявної колізійності обов´язковості процедури укла­дання засновницького договору для всіх організаційно-правових форм підприємств слід зазначити, що підписання засновницького договору на момент створення кожного сільськогосподарського підприємства є доцільним з боку деяких практичних моментів. Насамперед, це засвід­чення вільного волевиявлення співзасиовників до створення певного сільськогосподарського підприємства. По-друге, засновницький дого­вір дає змогу вже на початковому етапі узгодити всі умови функціону­вання підприємства, що зменшує кількість спірних питань, які можуть виникнути у подальшому між співвласниками підприємства.

Засновницький договір не укладається у разі заснування підпри­ємства однією особою, тобто у фермерських господарствах, сільсько­господарських товариствах із одним засновником, приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах (ПОСП).

У засновницькому договорі засновники зобов´язуються утворити суб´єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб´єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб´єкта господарювання, які перед­бачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відпо­відно до закону.

Статут суб´єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утво­рення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збит­ків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб´єкта господарювання, а також інші відо­мості, пов´язані з особливостями організаційної форми суб´єкта гос­подарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й ін­ші відомості, що не суперечать законодавству. Статут затверджуєть­ся власником майна (засновником) суб´єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб´єктами відповідно до за­кону.

За свідченням практики важливе значення має процедура уніфіка­ції статутних документів у межах кожної організаційно-правової фор­ми сільськогосподарських підприємств. Зовнішньою формою такої уні­фікації є вироблення Типових або Примірних статутів. При цьому слід пам´ятати, що затвердження Типових документів (статутів, договорів тощо) належить до компетенції Кабінету Міністрів України, а Примір­них — до компетенції центральних галузевих органів виконавчої вла­ди. На жаль, у аграрній сфері поки що не розроблено і не затверджено жодних типових статутів. Примірні статути також розроблено лише для окремих організаційно-правових форм: Примірний статут державно­го підприємства, віднесеного до сфери управління Міністерства аграр­ної політики України, затверджений наказом Мінагрополітики України від 12 грудня 2008 р. № 826; Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу та Примірний статут сільськогосподар­ського обслуговуючого кооперативу-агроторгового дому, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 26 червня 2003 р. № 191.