Поняття «суб´єкт» має латинське походження і складається з двох частин: «зиЬ» означає «під, до», а «іес» — «акт, акція, дія». Отже, суб´єкт перебуває перед певною дією. Тому під суб´єктом розуміється особа, наділена властивістю здійснювати певні дії, діяльність, В юри­дичному значенні суб´єкт розглядається як носій відповідних прав і обов´язків. Обсяг прав і обов´язків визначає правовий статус або право­ве становище суб´єкта (особи). У теорії права під суб´єктом права розу­міється абстрактна особа (фізична чи юридична), передбачена право­вими нормами, яку наділено певним обсягом абстрактних юридичних прав і обов´язків. Таким чином, суб´єктом аграрного права є особа, ви­значена законодавством, яка наділена сукупністю прав і обов´язків, до­статніх для забезпечення участі у аграрних відносинах.

Відповідно й суб´єкти аграрного права мають найзагальніший по­діл на фізичних і юридичних осіб. До фізичних осіб—суб´єктів аграр­ного права належать члени особистих селянських господарств, автори селекційних досягнень (сорту рослин чи породи тварин), суб´єкти на­сінництва і розсадництва, садівництва, бджолярі-пасічники тощо.

Особисте селянське господарство відповідно до однойменного закону «Про особисте селянське господарство» — це господарська ді­яльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи ро­динних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особис­тих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогос­подарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з вико­ристанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах вста­новленого правового господарського порядку. При цьому діяльність, пов´язана з веденням особистого селянського господарства, не нале­жить до підприємницької діяльності через можливість ведення не то­варного, а простого натурального виробництва сільськогосподарської продукції (для забезпечення потреб свого господарства).

У ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. (у редакції Закону від 17 січня 2002 р. № 2986-ІІІ) автор сорту (селекціонер) — це людина, яка безпосередньо вивела або виявила і поліпшила сорт. Згідно зі ст. З Закону України «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р. до суб´єктів насінництва та розсадництва належать фізичні особи, яким надане право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння і садивного мате­ріалу відповідно до законодавства України. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» від 15 грудня 1993 р. (у редакції Закону від 21 грудня 1999 р. № 1328-ХІУ) фізичними осо­бами—суб´єктами племінної справи у тваринництві можуть бути влас­ники племінних (генетичних) ресурсів та власники неплемінних тва­рин—споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві. Так само під пасічником у Зако­ні України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р. розуміється фі­зична особа, яка займається утриманням та розведенням бджіл, вироб­ництвом і первинною переробкою продуктів бджільництва. Перелічені фізичні особи можуть бути як членами особистого селянського госпо­дарства, так і виступати окремими суб´єктами аграрного права, які не здійснюють підприємницької діяльності, адже у протилежному разі во­ни як фізичні особи—підприємці будуть прирівнюватися у своєму пра­вовому статусі до сільськогосподарських підприємств.

Юридичними особами як суб´єктами аграрного права є сільсько­господарські підприємства, організації й установи. Крім сільськогос­подарських підприємств, які безпосередньо здійснюють виробництво, переробку й реалізацію сільськогосподарської продукції, суб´єктами аграрного права є організації та установи, які здійснюють функції органі­заційно-управлінського та матеріально-технічного забезпечення аграр­ної політики.

Організаційно-управлінські функції у сфері здійснення аграрної політики здійснюють органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Таким центральним спеціальним галузевим органом виконавчої влади є Мінагрополітики України, утворений Указом Пре­зидента України «Питання Міністерства аграрної політики України» від 7 червня 2000 р. за № 772/2000, яке діє на основі Положення про

Міністерство аграрної політики України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541. Мінагро- політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації дер­жавної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградар­ства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сіль­ськогосподарської продукції.

Державний комітет ветеринарної медицини України створено по­становою Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2007 р. № 1075, якою затверджене й положення про цей Комітет. Державний комітет ветеринарної медицини України (Держкомветмедицини) є централь­ним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і коор­динується Кабінетом Міністрів України через міністра аграрної полі­тики. Здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за здоров´ям тварин, безпечністю та якістю харчових продуктів, підкон­трольних державній службі ветеринарної медицини, неїстівних продук­тів тваринного походження, кормів та інших товарів, охорони території України від занесення збудників особливо небезпечних хвороб з тери­торій інших держав або карантинних зон.

Державний комітет рибного господарства України (Держкомриб- госп), створений постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопа­да 2006 р. № 1523, забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів. Державний комітет рибного гос­подарства України здійснює свої повноваження на основі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 р. № 42.

Окремі ділянки сільськогосподарського виробництва контролю­ють державні інспекції та служби, організаційно і функціонально по­в´язані з Міністерством аграрної політики України. Такими інспекцій­ними органами є:

1.  Українська державна насіннєва інспекція (Положення за­тверджене наказом Мінагрополітики України від 23 березня 2004 р. № 97, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 8 квітня 2004 р. за №452/9051);
2.  Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція (Положення затверджене наказом Мінагрополітики України від 31 жовт­ня 2007 р. № 770, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 16 лис­топада 2007 р. за № 1279/14546);

в-473

1.  Головна державна інспекція захисту рослин «Головдержзахист» (Положення затверджене наказом Мінагрополітики України від 18 черв­ня 2007 р. № 422, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 серп­ня 2007 р. за № 880/14147);
2.  Головна державна інспекція з карантину рослин України (Поло­ження затверджене наказом Мінагрополітики України від 21 грудня

2005          р. № 727, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 січня

2006          р. за №35/11909);

1.  Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Положен­ня затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня

2002 р. № 1182);

1.  Головна державна племінна інспекція Міністерства аграрної по­літики України, що входить до структури центрального апарату міні­стерства, керівником якої є начальник Департаменту ринків продукції тваринництва Мінагрополітики України;
2.  Державна інспекція охорони, відтворення водних живих ресур­сів та регулювання рибальства (Положення затверджене наказом Мін­агрополітики України 12 травня 2005 р. № 198, зареєстроване в Міні­стерстві юстиції України 25 травня 2005 р. за № 575/10855);
3.  Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку (Положення затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2004 р. № 65);
4.  Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державних адміністрацій (Типове положен­ня затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 січ­ня 1996 р. № 59 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 1533).

Відносини органів місцевого самоврядування з сільськогосподар­ськими підприємствами, що перебувають у комунальній власності від­повідних територіальних громад, врегульовуються ст. 17 Закону Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Ці відносини будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Виробництво, первісну переробку й реалізацію власновиробленої сільськогосподарської продукції здійснюють сільськогосподарські під­приємства, які можна класифікувати за такою схемою: залежно від форм власності; залежно від способу утворення (заснування) та форму­вання статутного фонду; залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції.

1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти сільськогосподарські підприємства таких видів:

•  приватне (приватно-орендне) підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб´єкта господарювання (юридичної особи);
•  комунальне підприємство, що діє на основі комунальної влас­ності територіальної громади;
•  державне підприємство, що діє на основі державної власності;
•  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об´єднання майна різних форм власності);
•  іноземне підприємство, внески до статутного фонду якого ста­новлять сто відсотків. Якщо іноземні внески становлять не менше деся­ти відсотків, таке сільськогосподарське підприємство визнається під­приємством з іноземними інвестиціями.

1. Залежно від способу утворення (заснування) та формування ста­тутного (складеного) фонду (капіталу) в Україні діють підприємства кооперативні, корпоративні та унітарні.

Сільськогосподарські підприємства кооперативного типу створю­ються на основі Закону України «Про сільськогосподарську коопе­рацію» від 17 липня 1997 р. і мають дві організаційно-правові форми: сільськогосподарський виробничий кооператив і сільськогосподарський обслуговуючий кооператив. Сільськогосподарський виробничий ко­оператив — це юридична особа, утворена шляхом об´єднання фізич­них осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спіль­ного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов´язкової трудової участі у процесі виробництва. Сіль­ськогосподарський обслуговуючий кооператив — кооператив, створе­ний для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим осо­бам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.