Говорячи про складові частини майнових комплексів, які мають певне майно, майнові та інші права, майнові комплекси, майнові блоки, С. Степанов називає їх "субкомплексами" і зазначає, що "склад частини підприємства як самостійного об'єкта цивільних прав не обов'язково повинен повторювати склад самого підприємства, мати такі самі елементи, що і майновий комплекс у цілому. Зміст частини підприємства визначається не змістом і призначенням самого підприємства, а цілковито і повністю зорієнтований на конкретне призначення та місце у системі цивільно-правових відносин майнового "субкомплексу".[163][161]

ЦК України не встановлює спеціальних умов щодо виділення частини підприємства, тому вирішувати це питання необхідно, виходячи з загальних положень ЦК України. Насамперед відповідне застереження міститься у ст. 183 ЦК, яка визначає такі властивості речей (майна), як подільність та неподільність. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а не подільною - річ, яку не можна поділити без такої втрати.

В юридичній літературі зазначається, що при цьому в основу вирішення питання про можливість розподілу речей має бути покладено їх природні властивості, що обумовлюють можливість фізичного розподілу речі на частини, кожна з яких зберігає здатність виконувати такі ж самі функції, що і нерозподілена річ.[98][162]

З такою думкою не можна повністю погодитися. Не обов'язково частина повинна виконувати такі самі функції, як і нерозподілена річ. Умовою подільності речі є збереження цільового призначення самої речі (здатності речі забезпечувати досягнення певних цілей) після її поділу, а не забезпечення можливості кожної з виділених частин виконувати ті ж функції, що і нерозподілена річ.

Крім цього, на нашу думку, до такого об'єкта цивільних прав, як підприємство не можна беззастережно застосовувати положення, які стосуються речей, оскільки підприємство як об'єкт включає в себе не лише матеріальні речі, а й майнові права.

Тому, на нашу думку, вирішуючи питання щодо виділення частини підприємства, слід виходити, насамперед, з того, чи зберігається при цьому цільове призначення підприємства, тобто чи зможе після такого виділення юридична особа самостійно здійснювати діяльність, спрямовану на досягнення мети, для якої вона була створена.

Так, відповідно до ст. 84 ЦК України підприємницькі товариства створюються з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.

Таким чином, умовою допустимості виділення та передачі у найм (оренду) частини підприємства як єдиного майнового комплексу є збереження після цього можливості юридичної особи отримувати прибуток з метою його розподілення між учасниками.

Характеризуючи підприємство як майновий комплекс - об'єкт цивільних прав, який є об'єктом вільного підприємницького обороту, С.А. Степанов виділяє такі основні характеристики підприємства:

- наявність основної підприємницької ланки. В одному випадку ним виступає вдало вибрана земельна ділянка, в іншому - унікальне технологічне обладнання, в третьому - фірмове найменування, репутація тощо;

- множинність і повнота прав та обов'язків (прав вимог і боргів);

- максимальна деталізація всього майна, яке входить до складу підприємства;

- виключна формалізація угод з майновим комплексом;

- максимальні заходи по забезпеченню прав третіх осіб, зокрема кредиторів;

- обумовлені значимістю для суспільних інтересів підприємств як об'єктів цивільних прав винятки із загальних правил про наслідки недійсності угод і про зміну або розірвання договору купівлі-продажу майнових комплексів;

- обтяження (обмеження) речових прав, на відміну від традиційного їх тлумачення відносно підприємства, є його складовим, обов'язковим елементом (як права та борги);

- поширення юридичної конструкції підприємства у сфері, як мінімум, трудового, адміністративного галузей права.[163][163]

Щодо виділення таких ознак, на нашу думку більшість з них стосуються не особливостей підприємства як єдиного майнового комплексу, а особливостей правового режиму, встановленого для цього об'єкта цивільних прав законодавством. Зокрема, це стосується таких ознак, як: максимальна деталізація всього майна, яке входить до складу підприємства; виключна формалізація угод з майновим комплексом; максимальні заходи щодо забезпечення прав третіх осіб, зокрема кредиторів; обумовлені значимістю для суспільних інтересів підприємств як об'єктів цивільних прав винятки із загальних правил про наслідки недійсності угод і про зміну або розірвання договору купівлі-продажу майнових комплексів; поширення юридичної конструкції підприємства у сфері, як мінімум, трудового, адміністративного галузей права.

Що стосується таких ознак, як множинність і повнота прав та обов'язків (прав вимог і боргів) та наявність обтяжень (обмежень) речових прав як обов'язкового, складового елементу підприємства як єдиного майнового комплексу, то тут ми не можемо погодитися з обов'язковою наявністю таких елементів у складі підприємства, оскільки як підприємство як єдиний майновий комплекс, так і окреме майно, що входить до його складу, не обов'язково повинно мати обтяження, та не обов'язково повинні бути включені до складу підприємства права вимоги та борги. Так, наприклад, може мати місце ситуація, коли до складу підприємства буде входити лише певне майно та борги, а не будуть входити права вимоги та інше.

Єдина ознака серед тих, які виділені С.А. Степановим, з якою слід погодитись, є наявність основної підприємницької ланки. Дійсно, підприємство як єдиний майновий комплекс, який використовується при здійсненні підприємницької діяльності, повинно мати певну особливу ознаку, наявність якої обумовлює напрямок використання підприємства як єдиного майнового комплексу при здійсненні підприємницької діяльності. Як правильно зазначив С.А. Степанов, це може бути земельна ділянка, унікальне обладнання, найменування, репутація тощо.

На думку Є.Ю. Петрова, підприємство як об'єкт цивільних прав володіє специфічними ознаками. По-перше, підприємство складається з взаємопов'язаних матеріальних і нематеріальних об'єктів, які використовуються в діяльності підприємства. По-друге, підприємство - це єдиний майновий комплекс, тобто цей майновий комплекс певною мірою самостійний, "живе своїм життям", прямо не пов'язаний з іншим майном власника підприємства. І, по-третє, підприємство призначено для підприємницької діяльності.[131][164]

В.В. Вітрянський зазначає, що в інтересах майнового обороту зберегти підприємство (як майновий комплекс, що використовується в підприємницькій діяльності) як особливий вид майна та самостійний об'єкт цивільних прав та цивільно-правових угод. З цією метою необхідно більш чітко визначити ознаки підприємства, маючи на увазі, що під підприємством слід розуміти діючий майновий комплекс ("підприємство на ходу"), фактично використаний у підприємницькій діяльності власника відповідного майна, яка за своїм характером дозволяє виділити із всіх зобов'язань власника ті зобов'язання, які пов'язані виключно з діяльністю даного майнового комплексу і тому входять до складу майна підприємства.[21][165]

На нашу думку, В.В. Вітрянський в цьому випадку правильно зазначає про таку ознаку підприємства як єдиного майнового комплексу, як можливість виділити за характером діяльності цього майнового комплексу з усіх зобов'язань власника ті, які пов'язані виключно з діяльністю даного майнового комплексу і тому входять до складу майна підприємства.

Однак ми вважаємо, що спірною є думка про те, що під підприємством необхідно розуміти лише діючий майновий комплекс, хоча підстави для такого висновку дає і ЦК України, в ч. 1 ст. 191 якого зазначається, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

По-перше, поняття "діюче" є достатньо невизначеним для того, що провести чітке розмежування.

По-друге, говорити про можливість виступати об'єктом цивільних прав лише майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності, є недоцільним, оскільки це безпідставно зменшує можливість виступати об'єктом цивільного обороту майнових комплексів, які в даний час не використовуються. Так, наприклад на практиці може виникнути необхідність передати у найм (оренду) єдиний майновий комплекс (або його частину) юридичної особи, який на даний момент не використовується в силу суб'єктивних причин, але в минулому використовувався та може використовуватись в майбутньому та з його використанням пов'язана наявність у юридичної особи певних прав та обов'язків.