Третіми особами визнаються учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів. Це пов´язане з тим, що рішення, прийняте судом, може суттєво вплинути на юридичний інтерес цих осіб, їх правове станови­ще, оскільки їх інтереси залежать від існуючих між ними і сто­ронами правовідносинами. Тому участь у справі третіх осіб обумовлена тим, що вони намагатимуться, щоб було винесено судом таке рішення, яке відповідало б їх інтересам.

Залежно від вимог на предмет спору законодавець розріз­няє два види третіх осіб:

а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

• можуть вступити у вже порушену справу у будь-який час до закінчення судового розгляду;
• можуть пред´явити адміністративний позов до однієї або обох сторін;

—  можуть заявити самостійні вимоги на предмет спору;

—  мають право позивача.

Особливістю участі у справі третіх осіб, які заявляють са­мостійні вимоги, є те, що:

— їх інтереси повністю або частково будуть протилежними інтересам сторін;

— вони втручаються у спір між сторонами, що вже виник. Виходячи з того, що інтерес третьої особи із самостійними

вимогами суперечить інтересам сторін, законодавець встанов­лює, що задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Оскільки втручання у спір між сторонами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, вже відбулися то розгляд справи починається спочатку;

б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на пред­мет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу в будь-який час до закінчення судового розгляду;

— вступають у справу на стороні позивача або відповідача;

— можуть бути залучені до участі у справі також за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути на боці пози­вача чи відповідача, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін допроцесуальних правових від­носин, а також можливість впливу рішення суду у справі між сторонами на права і законні інтереси в публічній сфері треть­ої особи.

3. В адміністративно-деліктних провадженнях. До осіб, які обстоюють в адміністративно-деліктних провадженнях особисті права та інтереси, належать: а) особа, яка притягається до ад­міністративної відповідальності; б) потерпілий.

1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 192—195; Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та прак­тики // Право України. — 1999. — № 9. — С. 8; Гончарук С. Т. Адміністра­тивна відповідальність за законодавством України: Навч. посібник. — К., 1995. — С. 24; Лук ´янець Д. М. Про вину юридичних осіб у сфері адміністра­тивної відповідальності // Право України. — 1999. — № 11. — С. 118, 121— 122; Літошенко О. С. Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — С. 7.

Особами, які притягаються до адміністративної відпові­дальності можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, посадові особи, тобто фізичні особи, яким на час вчинення правопорушення виповнилося шістнадцять років. Твердження окремих дослідників1 про наявність ад-
 

міністративної відповідальності юридичних осіб, що юридичні особи є суб´єктами адміністративних проступків, на наш по­гляд, є передчасним, необгрунтованим1.

Особи, які притягаються до адміністративної відповідаль­ності, мають право:

а)  знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, 
надавати докази, заявляти клопотання. Особа має бути оз- 
найомлена з протоколом про адміністративне правопорушен- 
ня, вносити до протоколу певні пояснення, уточнювати обста- 
вини вчинення правопорушення, давати особисті зауваження 
щодо відомостей, викладених у протоколі. Особа може відмо- 
витися від підписання протоколу, заявивши мотиви такої від- 
мови. Особа, яка притягається до відповідальності має право 
подавати докази про свою невинуватість шляхом усних і пись- 
мових заяв, пояснень, вимог призначення експертизи чи залу- 
чення свідків, витребування довідок, документів тощо;

б)  при розгляді справи користуватися юридичною допомо- 
гою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом 
має право на надання правової допомоги особисто чи за дору- 
ченням юридичної особи. Право користування юридичною до- 
помогою має суттєве значення для захисту інтересів особи. Од- 
нак законодавець надає таке право при розгляді справи. Є дум- 
ки науковців щодо надання такої можливості ще на більш 
ранніх стадіях провадження, а саме з моменту складання про- 
токолу про адміністративне правопорушення;

в)  користування рідною мовою, користування послугами 
перекладача;

г)  оскаржити постанову у справі в порядку, встановленому 
статтями 288, 289 КУпАП;

г) бути присутніми при розгляді справи. Під час відсутності цих осіб справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

1 Демський Е. Ф, Ковальський В. С, Демський С. Е. До питання про відповідальність юридичних осіб // Вісник господарського судочинства.

• 2002. — № 4. — С. 168—176; Демський Е. Співвідношення адміністратив­ної і господарської відповідальності // Юридична Україна. — 2005. — № 9.

— С. 24—29.

Водночас із метою забезпечення законності й охорони прав особи, що притягається до відповідальності, законодавець уста­новлює обов´язкову присутність її при розгляді справ, пов´язаних із: обігом наркотичних засобів; дрібним викраденням чужого майна; користуванням радіочастотним ресурсом України; неза­конною торговельною діяльністю; дрібним хуліганством; неви­конанням законних вимог працівника міліції та іншими право­порушеннями, перерахованими у ч. 2 ст. 268 КУпАП. У разі неявки чи ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ чи суду, цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

Потерпілий — це особа, якій адміністративним правопору­шенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. У разі наявності потерпілого його прізвище і адреса заносяться до протоколу, який підписується особою, яка склала протокол, та особою, яка вчинила правопорушення.

За наявності свідків і потерпілих протокол також може бути підписано і цими особами.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про ад­міністративне правопорушення.

В окремих випадках потерпілого може бути опитано як свідка.

Таким чином, законодавець надає досить широкі права і можливості захисту прав, свобод і законних інтересів у сфері публічних відносин.

4.4. Особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб

Для захисту своїх прав і законних інтересів у правопору­шеннях у сфері управління та провадженнях з адміністративно­го судочинства суб´єкт звернення, заінтересована особа, сторо­ни (позивач, відповідач), а також третя особа можуть брати участь особисто або через свого представника.

В адміністративно-деліктних провадженнях інтереси особи, яка притягається до відповідальності, і потерпілого, можуть представляти захисники, а щодо неповнолітніх і осіб, які не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністра­тивні правопорушення, мають право представляти їх законні представники.

З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства Ук­раїни в адміністративний процес (адміністративне процесуаль­не право) введено правовий інститут, нормами якого опосеред-
 

ковуються відносини, що виникають у зв´язку з процесуальною діяльністю однієї особи від імені та інтересах іншої особи. В процесуальній літературі ведеться дискусія щодо визначення правовідношень у представництві. Тобто ці правовідношення матеріальні чи процесуальні1. Адже Цивільний кодекс України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов´язана або має право вчинити пра-вочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). І далі, правочин, вчинений представни­ком, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов´язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК).

Проте С. І. Чорнооченко, розглядаючи процесуальне пред­ставництво через призму відмінностей, що представництво в силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального — тільки в суді, що метою загальноцивільно-го представництва є надання допомоги довірителю, а проце­суального — і суду, стверджує що представництво в суді є са­мостійним процесуальним інститутом, а не різновидом за-гальноцивільного, як часто вважають в судовій практиці та літературі2.

Іншої думки, з якою, мабуть, варто погодитися, дотри­мується Є. О. Харитонов. Він розглядає процесуальне пред­ставництво як систему правових відносин двох видів: внутріш­ні і зовнішні.

Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником, спрямовані на упорядкування правових зв´язків між особою, яку представля­ють, і судом, тобто мають організаційний характер; виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представни­ка), а з метою здійснення і захисту прав та інтересів особи, яку представляють.

Зовнішні відносини складаються: а) між представником і судом, які мають інформаційний характер; б) між особою, яку представляють, і судом. Встановлення їх є результатом дій представника.

1 Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 72.

2 Там само. — С. 72—73.

У цьому зв´язку, зазначає Є. О. Харитонов, внутрішні і зов­нішні правовідносини представника мають різний галузевий характер. Внутрішні правовідносини представництва мають ма­теріально-правовий характер, оскільки грунтуються на договорі доручення, факті родинних зв´язків; законі. Зовнішні правовід­носини представництва регулюються нормами адміністратив­ного процесуального права і є за своїм характером адміністра-тивно-процесуальними1. Такі методологічні підходи можуть бути застосовано і в цивільному процесі.

Представником може бути фізична особа, яка має ад­міністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48 КАС України, а також органи та інші особи, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.