Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спе­ціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представни­ками судді, прокурори, слідчі, крім випадків, коли вони: а) діють як представники відповідних органів (суди, прокуратури, ОВС, СБУ), що є стороною або третьою особою у справі; б) діють як законні представники сторони чи третьої особи.

Підстави виникнення правовідносин представництва є до­говір або закон (ч. 3 ст. 56 КАС України). Таким чином, існує два види представництва: а) представництво за договором; б) представництво за законом.

1 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. I. Харитонової / С. В. Ківалов, О. I. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей,

2005. — С. 144—145.

2 Там само. — С. 146.

Представництво за договором Грунтується на волевиявленні представника і того, хто бажає мати представника. Це доб­ровільне представництво. При добровільному представництві до представника і того, хто бажає мати представника, висува­ються певні вимоги: а) представництво має грунтуватися виключно на волі представника і того, хто бажає мати пред­ставника; б) представник і особа, яку представляють, мають бути дієздатними. Це пов´язане з тим, що представник стає ще одним учасником внутрішніх правовідносин представника, а особа, яку представляють, повинна свідомо обрати представни­ка. Підставою виникнення добровільного представництва є до­говір, і це характеризує даний вид представництва як приват-ноправовий2. Представником за договором, зазвичай, виступає адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має
 

право на надання правової допомоги. В такій якості можуть виступати й інші особи.

Представництво за законом є обов´язковим представниц­твом, не залежить від волі того, кого представляють, його під­ставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи, яку представляють, вирішального значення не має, бо може бути й недієздатна особа.

Можна виділити кілька видів представництва за законом.

1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб здійснюють їх законні пред­ставники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом (ст. 242 ЦК України). Законо­давець не конкретизує віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність. Аналіз законодавства дає можли­вість стверджувати, що це 14-річний вік. Наприклад, засновни­ком молодіжних та дитячих організацій може бути особа 15-річ-ного віку1, а членами цієї організації можуть бути особи, які досягли 14 років2. Кодексом законів про працю України пере­дбачено вік, з якого допускається прийняття на роботу осіб, які досягли п´ятнадцяти років за згодою одного із батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктив­ної праці допускається прийняття на роботу, з умовою праці у вільний від навчання час, осіб 14-річного віку за згодою одно­го із батьків або особи, що його замінює. Хоча ця норма вре­гульована нормами трудового права, водночас не виключене виникнення публічно-правових відносин, наприклад, пов´яза­них із невиплатою заробітної плати, за що передбачена адмі­ністративна відповідальність. Ці особи можуть бути і членами профспілок3.

1 Про об´єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 34. — Ст. 11.

2  Про об´єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. //

ВВР. — 1992. — № 34. — Ст. 12.

3 Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1994 р. // ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 7.

Таким чином, представництво здійснюється щодо осіб, які ще не досягли 14-річного віку. Таке представництво є обов´язком представників.

1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних фі­зичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмеже­на, можуть захищати їхні законні представники — батьки, уси-новлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Цей вид представництва характеризується, принайм­ні, двома ознаками: а) вік неповнолітніх, з якого настає ад­міністративна процесуальна дієздатність, виходячи із поперед­ніх міркувань, слід вважати 14 років, а у разі притягнення до адміністративної відповідальності — 16 років (статті 12, 270 КУпАП); б) на відміну від представництва осіб, що не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, це представництво не є обов´язком, а правом представників, які можуть захищати права, свободи та інтереси зазначених осіб. Такий вид представництва, до речі, встановлено і в ад­міністративно-деліктних провадженнях щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх чи недієздатних осіб у разі притягнен­ня їх до адміністративної відповідальності (ст. 270 КУпАП).
2. Представництво з ініціативи суду або уповноваженого суб´єкта щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесу­альна дієздатність непрацездатних осіб і фізичних осіб, цивіль­на дієздатність яких обмежена, залучаються до участі у справі їхні законні представники;
3. Представництв щодо захисту прав і законних інтересів органу, підприємства, установи, організації здійснюють їх керів­ники чи інші особи, уповноважені законом, положенням, стату­том, що підтверджується документами, які посвідчують їх служ­бове становище.
4. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів, яке здійснюється органами, громадськими організа­ціями, адвокатами тощо, яким законом надане право захища­ти. Це можуть бути політичні й громадські організації, про­фесійні спілки, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи самоорганізації громадян.

Особливе місце в представництві інтересів громадянина або держави посідає прокурор. Він може здійснювати представниц­тво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд (уповноважений суб´єкт) зупиняє провадження у справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органа­ми, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника, якщо він не має права вести справу з підстав, встановлених законом.

Відповідно до законодавства представництво створює певні правові наслідки (ст. 239 ЦК України). Дії представника від імені особи, яку він представляє, породжують у цієї особи від­повідні права і обов´язки. Однак для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов´язки для особи, яку він пред­ставляє, необхідно, щоб представник мав відповідні повнова­ження. За змістом ці повноваження мають включати в себе, принаймні, (щонайменше) три умови: а) право представника вчинити власні позитивні дії на користь особи, яку він представ­ляє, від її мені; б) право представника вимагати від особи, яку він представляє, прийняття на себе юридичних наслідків дій, вчинених представником у межах повноважень; в) установлення змісту і мети дій представника, що може вчиняти він від імені особи, яку представляє. Таким чином, здійснення представни­ком відповідних функцій можливе за наявності відповідних пов­новажень, які надають юридичну силу діям представника.

Повноваження представника мають бути підтверджені, ви­значеними законодавством, належно оформленими документа­ми. Найчастіше ці повноваження засвідчуються довіреністю. Основні вимоги щодо оформлення довіреності та правила її видачі закріплені у Цивільному кодексі України (статті 244— 250) та у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.

Довіреність має бути не лише у письмовій формі, вона по­винна містити необхідні реквізити:

а)  вказівку на суб´єкти — ким і кому видана довіреність;

б)  зміст і обсяг повноважень, наданих представникові;

в)  дату видачі довіреності. Довіреність, у якій не вказана 
дата її вчинення, є нікчемною;

г)  строк дії довіреності. Якщо строк довіреності не встанов- 
лений, вона зберігає чинність до припинення її дії (статті 247, 
248 ЦК України). Проте повноваження представника чинні 
протягом часу провадження у справі (ст. 59 КАСУ);

г) підпис особи, яку представляють (довірителя), в установ­леному законом порядку, має бути засвідчена.

Довіреності, які видаються:

а)   від імені органу, підприємства, установи, організації, 
підписуються керівником або іншою уповноваженою на те за- 
коном, положенням, статутом особою і засвідчуються печат- 
кою цього органу, підприємства, установи, організації;

б)   фізичною особою на ведення адміністративної справи, 
підписуються особисто і посвідчуються нотаріально або поса- 
довою особою підприємства, установи, організації, в якій дові- 
ритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарно- 
му лікуванні, чи за рішенням суду за місцем його проживання 
(перебування).

Законодавством передбачені особливі випадки, коли довіреність може посвідчуватися органами, які поряд із вико­нанням власних функцій, здійснюють функції нотаріального характеру. Це ч. 3 ст. 245 ЦК України та ст. 40 Закону України «Про нотаріат» установлюють перелік осіб, які мають засвідчу­вати довіреність, що прирівнюється до нотаріального посвід­чення. До них належать командири військових частин, з´єднань, установ і закладів, начальники госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ, начальники місць позбавлення волі, посадові особи виконкомів сільських, селищних, міських рад тощо.

Повноваження представників можуть посвідчуватися, в ок­ремих випадках, крім довіреності, ще й іншими документами:

1. повноваження законних представників підтверджуються: а) документами, що посвідчують факт родинних стосунків, — паспортом батьків (усиновлювачів), свідоцтвом про народжен­ня дитини, актом (документом) про усиновлення дитини, по­свідченням опікуна чи піклувальника; б) документами, які під­тверджують займану представником посаду в органі, підпри­ємстві, установі, організації щодо відносин з особою, інтереси якої вони представляють;
2. повноваження адвоката, а у адміністративно-деліктних провадженнях захисника як представників посвідчується орде­ром, який видано відповідним адвокатським об´єднанням або договором на надання правової допомоги чи на ведення ад­міністративної справи;
3. повноваження членів колегіальних органів (громадських організацій, їх об´єднань, кооперативних організацій тощо) підтверджуються випискою з протоколу засідання колегіально­го органу управління;

4) повноваження представників, які беруть участь в ад­міністративному процесі, можуть підтверджуватися усною за­явою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання.