Дослідження юридичної природи заохочувальних приписів Особливої частини передбачає поглиблення, з'ясування взаємодії з загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності та визначення напрямів можливого розвитку спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Важливим є визначення юридичної природи спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені в Особливій частині КК, оскільки саме юридична природа визначає місце спеціальних видів звільнення у системі Загальної та Особливої частин КК, взаємодію з іншими предметними та функціональними інститутами (субінститутами) кримінального законодавства, передумови та підстави застосування того чи іншого виду звільнення від кримінальної відповідальності.

Юридична природа спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності визначається дослідниками по-різному. Раніше деякі фахівці зв'язували їх зі "спеціальними випадками добровільної відмови" [28, с. 437]. Так, А. А. Тер-Акопов визначав звільнення від кримінальної відповідальності за зраду Батьківщині як "специфічну форму добровільної відмови від доведення злочину до кінця" [29, с. 81]. Інші юристи вважали, що правова природа випадків спеціального звільнення єдина і віддзеркалює "не що інше, як дійове каяття" [30, с. 123]. Треті дослідники заперечували як першу, так і другу точки зору і вказували, що вони є "єдиним інститутом звільнення, що спеціально вказаний у законі" [31, с. 34-35]. Проте вищевказані точки зору ґрунтувалися на радянському кримінальному законодавстві і не могли враховувати законодавчих новел у вигляді окремого розділу Загальної частини КК "Звільнення від кримінальної відповідальності" (Розділ IX Загальної частини КК України, Глава 11 Загальної частини КК РФ), значного розгалуження спеціальних видів звільнення, що передбачені у Особливих частинах КК та інше. Тому ми вважаємо некоректною критику зазначених точок зору і зосередимося на сучасних поглядах.

Сучасні юристи поділилися у розумінні юридичної природи спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Так, І. Е. Звечаровський розглядає їх як позитивну посткриміна- льну поведінку особи, що усуває кримінальне обтяження [32, с. 91], Л. В. Головко - "спеціальними підставами звільнення від кримінальної відповідальності" [33, с. 260], Е. С. Тенчов - "спеціальними видами звільнення від кримінальної відповідальності" [34, с. 4-5], В. С. Єгоров - "спеціальними випадками дієвого каяття" [35, с. 130].

Насамперед, на нашу думку, необхідно критично віднестися, як ще не дивно на перший погляд, до концепції "спеціального дійового каяття". На відміну від російського варіанту, за яким згідно до положень ч. 2 ст. 75 КК РФ, особа, яка вчинила злочин іншої категорії, за наявності умов, передбачених частиною першою цієї статті, може бути звільнена від кримінальної відповідальності тільки у випадках, спеціально передбачених відповідними статтями Особливої частини КК, український законодавець не здійснив жорсткої прив'язки спеціальних видів звільнення з нормою Загальної частини про звільнення у зв'язку з дійовим каяттям. Правий Ю. В. Баулін, що ст. 45 КК України, на відміну від ч. 2 ст. 75 КК РФ, не є загальною до передбачених Особливою частиною спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності [27, с. 131]. У якості аргументів на користь цього погляду додамо таке. По-перше, згідно із законами елементарної логіки співвідношення загального і спеціального видів будь- якого явища, в тому числі й правового, передбачає, що спеціальний вид, зберігши всі риси й якості загального, привносить додаткові, специфічні, притаманні тільки йому, риси і якості [36, с. 23-24]. У кримінальному праві найбільш ярким прикладом такого є співвідношення загального і спеціального суб'єкта злочину. В. В. Устименко, дослідивши поняття спеціального суб'єкту, прийшов до правильного висновку, що "це особа, що має поряд з осудністю і віком кримінальної відповідальності і інші додаткові юридичні ознаки, передбачені кримінальним законом чи прямо витікають з нього та обмежують коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом і тим самим визначаючим його правильне застосування" [37, с. 24]. По-друге, згідно з ч. 3 п. 3 постанови № 12 від 23 грудня 2005 р. "Про судову практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності", Пленум Верховного Суду України поставив крапку в суперечці: чи достатньо однієї з перелічених підстав, чи повинна встановлюватися їх сукупність, зазначивши, що дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Виняток можуть становити лише випадки вчинення злочину чи замаху на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоди або не завдано збитків [2, с. 14]. Таким чином, з одного боку, визнання спеціальних видів звільнення різновидами дійового каяття породжує нездоланну перепону, котра полягає в тому, що жоден спеціальний вид звільнення не відповідає вищезазначеним критеріям, з другого боку, прийнявши цю позицію необхідно визнати наявність конкуренції загальних і спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності, що виникають, передусім, у зв'язку з інститутом дійового каяття. Така конкуренція повинна вирішуватися на користь спеціальної підстави звільнення від кримінальної відповідальності з зв'язку з загальновизнаним, універсальним правилом: якщо законодавець вважає, що ситуація регулюється загальною нормою, то він не формулює норму спеціальну, і навпаки.

Проте заперечувати наявність деяких елементів, котрі традиційно відносять до проявів дійового каяття, в підставах застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності було б нелогічним. Але це лише окремі "фрагменти", "елементи" такого цільного кримінально-правового явища як дійове каяття, що унеможливлює їх конкуренцію взагалі.

Потребує деяких зауважень і точка зору Л. В. Головка щодо відбиття в досліджуваних нормах "спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності". Така позиція не в повному обсязі визначає юридичні і фактичні обставини, що обумовлюють застосування спеціальних видів звільнення. У літературі, присвяченій звільненню від кримінальної відповідальності, досить часто поняття "підстави" та "умови" вживаються як одно- порядкові, а іноді вони ототожнюються або протиставляються. "Між тим, - справедливо вказує В. О. Наден, - вирішення цього питання є не лише значущим для розвитку та вдосконалення понятійного апарату кримінально-правової науки, а й запорукою дотримання закону та забезпечення прав людини при притягненні особи до кримінальної відповідальності та при звільненні від неї" [38, с. 88]. Ми погоджуємося з обґрунтованою пропозицією Ю. В. Бауліна, С. Г. Келіної та інших дослідників про необхідність розмежовувати передумови, підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності [27, с. 72-74, 39, с. 46-48].

Згідно із зазначеною позицією, передумовою спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою певного злочину. Законодавець вдається до трьох технічних прийомів визначення передумов спеціальних видів звільнення. Прямо вказує на ті злочини, що є передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності, скажімо, за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, що передбачений ч. 3 ст. 263 КК є вчинення одного із злочинів, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 263 КК (аналогічно - ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 401 КК), безпосередньо прописує зміст злочинних дій, що є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад у ч. 2 ст. 111 КК передумовою звільнення вказано, якщо особа на виконання завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинила (аналогічно - ч. 3 ст. 175, ч. 3 ст. 369 КК) чи комбінує перший і другий варіанти, наприклад, за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань або участь у їх діяльності, що передбачений ч. 6 ст. 260 КК та вчинення одного із злочинів, що передбачені ч. 1, ч. 2 ст. 260 КК (аналогічно - ч. 2 ст. 114, ч. 6 ст. 260 ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311).

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності, є позитивна посткримінальна поведінка особи, що визначена у відповідних заохочувальних приписах. Вона є тим юридичним фактом, що змінює основне кримінально-правове відношення, що виникає між державою, в особі відповідних уповноважених органів, і особою, що вчинила злочин, який є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності, на похідне, вторинне заохочувальне кримінально-правове відношення. Змістом останнього пра- вовідношення є правомірна, соціально-схвальна поведінка у вигляді, як уже зазначалось, "фрагментів" дійового каяття. Законодавець передбачив конкретний перелік соціальнокорисних дій (бездіяльності), що утворюють юридичну підставу звільнення від кримінальної відповідальності. Так, якщо в ч. 3 ст. 175 КК у зазначеній якості вказується тільки виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам, ч. 3 ст. 263 КК - добровільна здача органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв, то у значній кількості заохочувальних приписів таких дій (бездіяльності) дві чи більше. Наприклад, заохочувальні приписи, що передбачені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів передбачають дві дії, лише сукупність яких дає можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Так, для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 307 КК особа повинна добровільно здати наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказати джерело їх придбання або добровільно здати наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і сприяти розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом. Такі самі дії особа повинна вчинити і для того, щоб бути звільненою від кримінальної відповідальності за

ч.  4 ст. 311 КК України, з тією лише різницею, що предметом здачі в даному випадку є прекурсори, що призначені для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин. Підставою ж звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК України є добровільне звернення до лікувального закладу і початок лікування від наркоманії.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у літературі тлумачаться по різному. Так, О. В. Барков стверджує, що умовами звільнення від кримінальної відповідальності є відповідність вчиненого особою діяння тим ознакам, що описані в кримінальному законі [40, с. 67]. Навпаки, С. Г. Келіна вважає, що умовами є обставини, вимоги, що звернені до майбутньої поведінки особи після звільнення її від кримінальної відповідальності [39, с. 48]. Остання точка зору, на наш погляд, є більш ґрунтовною. Тому, з огляду на таке розуміння умов звільнення від кримінальної відповідальності, усі зазначені види є безумовними, тобто такими, що не передбачають будь-яких обставин об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що можуть у майбутньому впливати на остаточне рішення про звільнення від кримінальної відповідальності.