Часом відкриття спадщини згідно зі ст. 1220 ЦК є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою в порядку, передбаченому законом. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. У випадку, коли кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому разі спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної особи. Факт смерті та час її настання підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, у тому числі й виданим на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті фізичної особи, яке набуло законної сили.

Місце відкриття спадщини встановлюється за правилами ст. 1221 ЦК. Місце відкриття спадщини підтверджуються: свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце його проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про постійне місце його проживання; записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, - документом (витягом із Реєстру прав власності тощо) про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини. За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини визнається місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено витягом із реєстру прав власності на цінні папери, відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу тощо.

До складу спадщини згідно зі ст. 121S ЦК входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті. Склад спадщини визначається на підставі норм матеріального права (статті 1225-1232 ЦК). До спадкового майна входить нерухоме та рухоме майно, що належало спадкодавцеві. Відповідно до ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

При цьому слід мати на увазі, що до складу спадщини за законом не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

•  особисті немайнові права;
•  право брати участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
•  право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
•  права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
•  права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з їх особистістю.

Підставами для визнання спадщини відумерлою є:

1.  відсутність спадкоємців за заповітом або за законом;
2.  усунення спадкоємців від прийняття спадщини;
3.  неприйняття спадкоємцями спадщини;
4.  відмова спадкоємців від прийняття спадщини.

Відсутність спадкоємців за заповітом є наявною, коли фізична особа не зробила в передбаченому законом порядку особистого розпорядження на випадок своєї смерті щодо переходу належних їй прав та обов'язків (спадщини). Відсутність спадкоємців за законом матиме місце, якщо немає жодної особи, яка відповідно до закону віднесена до спадкоємців відповідної черги одержання права на спадщину.

Усунення спадкоємців від права на спадкування можливе у випадку, коли вони не мають права на спадкування на підставі умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого зі спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя. Зазначені правила не поширюються на особу, що вчинила такий замах, коли спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її спадкоємцем за заповітом. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Підлягають усуненню від права на спадкоємство за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав та їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають також права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухиляються від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Крім того, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо вона ухиляється від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкоємець за заповітом або за законом вважається таким, що не прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з часу її відкриття він не подав заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем подання спадщини.

Доказами, що свідчать про належність майна спадкодавцю, можуть бути правовстановлюючі документи, наприклад, договори, за якими згідно із законодавством передбачається перехід права власності (купівлі-продажу, дарування), свідоцтва про право власності, видані органами приватизації квартир у державному житловому фонді, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтва про придбання нерухомого майна із прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами, тощо.

Відсутність спадкоємців за заповітом та законом може підтверджуватися заходами, які були вчинені нотаріусом щодо їх розшуку, показаннями свідків, витягом із книги обліку спадкових прав та спадкового реєстру, які ведуться нотаріусами, тощо. Усунення спадкоємців від права на спадкування може бути підтверджено рішенням або вироком суду, що набрали законної сили.

Спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого законом, він не подав заяву про прийняття спадщини (статті 1270, 1272 ЦК). Отже, підтвердженням неприйняття спадкоємцями спадщини є відсутність відповідної заяви про прийняття спадщини, поданої з дотриманням встановленого строку, якщо він фактично не вступив у право володіння спадковим майном за правилами ч. 3 ст. 1268 ЦК. Відмова від прийняття спадщини підтверджується відповідною заявою спадкоємця, поданою з дотриманням правил, передбачених ст. 1273 ЦК.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відхиляє вимогу про визнання спадщини відумерлою. Суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви, якщо під час судового розгляду буде встановлено відсутність передбачених законом підстав для визнання спадщини відумерлою. Відповідно до ст. 278 ЦПК у рішенні про задоволення вимоги про визнання спадщини від- умерлою зазначаються підстави, за яких вона визнається відумерлою, та має міститися висновок про передання її у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Перехід спадщини, яка визнана судом відумерлою, у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини передбачено ч. 3 ст. 1277 ЦК.

Рішення суду про визнання спадщини відумерлою є підставою для реєстрації прав власності територіальної громади на об'єкти нерухомості, оскільки згідно зі статтями 4, 19 Закону України від 1 липня 2004 р. M 1952 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій та іноземних держав підлягають обов'язковій державній реєстрації¹.