Юрисдикційність справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність та підстави набуття права власності.

До справ окремого провадження цивільним процесуальним законодавством віднесені справи про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність (п. 7 ст. 234 ЦПК). Це пов'язано з необхідністю вирішення питання про набуття права власності на безхазяйне майно та передання його відповідним суб'єктам. На відміну від цього ЦК України 1963 р. передбачалося вирішення цього питання в адміністративному порядку (відповідно до ст. 137 ЦК безхазяйне майно за заявою фінансового органу рішенням виконавчого комітету Ради народних депутатів передавалось у власність держави). Зміни щодо юрисдик- ційності справ про визнання права власності на безхазяйне нерухоме майно зумовлені необхідністю забезпечення найбільш ефективного захисту охоронюваних законом інтересів та неоспорюваних прав заінтересованих осіб.

У юридичній літературі визначенню правової природи та особливостям розгляду та вирішення справ про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність приділялося достатньо уваги^[245]. Передусім слід зазначити, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про набуття територіальною громадою права власності на виключний об'єкт права власності - безхазяйну нерухому річ. Визнання права на нерухому безхазяйну річ та передання її до комунальної власності забезпечує переведення майна з безхазяйного становища до конкретного правового режиму. Комунальну власність складає майно, що перебуває у власності територіальних громад. Підставою для цього висновку є конституційне визначення матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування, яку складає рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції України).

Підстави набуття права власності іменуються титулами власності і являють собою юридичні факти, за наявності яких виникає право власності в конкретного суб'єкта. Основні засади та підстави набуття права власності встановлені ст. 328 ЦК України. Це можуть бути відповідні договори, заповіти, рішення суду тощо^[246]. Залежно від специфіки майна (безхазяйна річ, рухома чи нерухома річ, знахідка, скарб тощо) та суб'єкта, який претендує на право власності, закон встановлює загальні та спеціальні способи набуття права власності (статті 329-345 ЦК). Спеціальні способи застосовуються у разі набуття права власності окремими суб'єктами, цим зумовлюється правовий механізм вирішення даного питання (за набувальною давністю, приватизації, визнання майна безхазяйним тощо). Так, за правилами статей 336, 347 ЦК України особа, яка заволоділа рухомою річчю (згідно з ч. 3 ст. 335 ЦК рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі), від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Крім того, безхазяйне рухоме майно може набуватись у власність за на- бувальною давністю, тобто на підставі добросовісного заволодіння чужим майном і відкритого, безперервного володіння ним протягом встановленого законом строку (ч. 3 ст. 335, ч. 1 ст. 344 ГК). У спеціальному порядку здійснюється набуття права власності на знахідку, бездоглядну домашню тварину та скарб (статті 338, 341, 343 ЦК). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 334 ЦК).

Відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦК право власності на безхазяйну нерухому річ набувається за рішенням суду. Отже, визнання майна безхазяйним та передання його у власність відповідним суб'єктам є одним із встановлених законом спеціальних способів набуття права власності. Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 234 ЦПК такі справи розглядаються за правилами окремого провадження, яке характеризується передусім відсутністю спору про право. Однак у судовій практиці трапляються випадки, коли не враховуються положення ч. 6 ст. 235 ЦПК, відповідно до якої, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Так, у лютому 2006 р. Управління економіки Судацької міської ради (далі - Управління) звернулося до суду із заявою про передачу у власність територіальної громади безхазяйного нерухомого майна у м. Судак. Заявник посилався на те, що 8 листопада 2004 р. зазначене майно (двоповерхова адміністративна будівля, одноповерхові будівлі побутових приміщень, гаражу, токарного цеху, складу, колишня заправна станція, огорожа, бетонні майданчики, асфальтовані дороги, підземні резервуари) було поставлено на облік як безхазяйне, 13 листопада того самого року про це оголошено в газеті й відтоді відомостей про власника майна не надходило.

Судацький міський суд рішенням від 15 червня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 грудня 2006 р., заяву задовольнив.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалені рішення скасувала, заяву Управління про передачу безхазяйного нерухомого майна у власність територіальної громади залишила без розгляду, зазначивши, що під час розгляду справи суд притягнув до участі у справі як заінтересовану особу Підприємство, яке заперечувало проти заяви Управління і заявило про свої права на майно, зазначивши, що воно не є безхазяйним, оскільки було передане Підприємству в 1995 р. для ведення господарської діяльності та перебуває на балансі Підприємства, яке ним фактично володіє, користується і розпоряджається. Зазначені обставини свідчать про наявність спору про право, на що не було звернуто уваги судами першої та апеляційної інстанції і справа була вирішена за правилами окремого провадження, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 235 ЦПК^[247].

Статус нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) згідно зі ст. 181 ГК мають земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Поширення режиму нерухомих речей на вказані рухомі речі обумовлюється специфікою функціонального призначення та їх роллю у цивільному обігу.

У зв'язку з тим, що законом до нерухомих речей віднесені земельні ділянки, слід зазначити, що відповідно до статей 80, 84, 202-204 ЗК України в державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Тому, якщо в державному реєстрі земель немає запису про те, що певна частина земної поверхні на території України належить на праві власності фізичній, юридичній особі чи територіальній громаді на підставі відповідного державного акта, то така земельна ділянка автоматично переходить у власність держави. Стаття 142 ЗК також встановлює порядок припинення права власності на земельну ділянку в разі добровільної відмови власника на користь держави або територіальної громади за його заявою до відповідного органу. Орган виконавчої влади або органи місцевого самоврядування в разі згоди на одержання права на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Метою зазначеного законодавчого припису є усунення режиму безхазяйної речі стосовно земельних ділянок^[248].

Регулювання спеціальними нормами правового режиму такого об'єкта права власності, як земельні ділянки, має враховуватися судом при вирішенні справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, оскільки з наведеного випливає, що суд не може розглядати справи про передачу у комунальну власність земельних ділянок як безхазяйного нерухомого майна. З метою усунення можливих колізій у застосуванні відповідних норм ЗК, ЦК та ЦПК необхідним уявляється їх узгодження на законодавчому рівні.

Безхазяйною відповідно до закону є річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ст. 335 ГК). У юридичній літературі зазначається, що безхазяйним може бути визнане нерухоме майно, на яке немає жодних правовстановлюючих документів, а також за відсутності претендентів на набуття права власності на таке майно або осіб чи організацій, які вважають таке майно своєю власністю. Такі випадки трапляються з об'єктами нерухомості, які знаходяться в аварійному стані або є зношеними, тому їх простіше зняти з балансу, аніж витрачати зусилля та кошти на їх відновлення, а також нести за них відповідальність^[249] .

Відкриття провадження у справі. Згідно зі ст. 269 ЦПК із вимогою про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність звертатися до суду мають право лише зазначені у законі суб'єкти, а саме органи, уповноважені управляти майном відповідної територіальної громади. При визначенні цих органів слід виходити з положень ст. 143 Конституції України, відповідно до якої управління майном, яке знаходиться у комунальній власності, здійснюється безпосередньо територіальними громадами сіл, селищ, міста або через створені ними органи місцевого самоврядування та положень статей 1, 5, 11, 16 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якими від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (органи місцевого самоврядування), через виконавчі органи, які згідно з Конституцією та цим Законом створюються сільськими, селищними, міськими, районними у містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 5 ст. 60 зазначеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, зокрема, виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Таким чином, визначення суб'єкта звернення з відповідною вимогою до суду зумовлено тим, що суб'єктом набуття права власності на безхазяйну нерухому річ є відповідна територіальна громада, на території якої вона розміщена та була виявлена.

Умови передання безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади визначені ЦК України.

Передусім, згідно з ч. 2 ст. 335 ЦК за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого розміщена безхазяйна нерухома річ, вона має бути взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.