Так, професор В.Г. Смальков розглядає ризик через ставлення керівника до ризику. Він вважає, що можна виділити три основні види відносин керівника до прийняття рішень у ризиковій ситуації. Поведінка керівника, орієнтована на виправданий ризик, як правило, спрямована на досягнення соціально значимих цілей і пов'язана з високим почуттям відповідальності за виконання дорученої справи. Така ситуація виникає поряд з іншими моментами, якщо здібності управлінця, його вольові якості відповідають ситуації, даному виду управлінської діяльності. Поведінка людини, орієнтована на невизначений ризик, визначається переважно бажанням задовольнити самолюбство. Для осіб, які схильні до невиправданого ризику, характерні переоцінка своїх здібностей і недооцінка вимог ситуації. Невиправданий ризик особливо небезпечний у ситуаціях, коли доводиться ризикувати чужими долями та життям, не маючи на це права. Деякі керівники, поведінка яких орієнтована на дії, пов'язані з невиправданою обережністю, нерішучі у складних ситуаціях, надають перевагу вибору поведінки і рішенням, у яких ризик мінімальний або зовсім відсутній. Ризик, з одного боку, орієнтований на отримання суспільно значимих результатів неординарними, новими способами. Тим самим він дозволяє долати консерватизм, догматизм, психологічні бар'єри, що заважають застосуванню нових, перспективних видів діяльності. Така властивість ризику має важливі наслідки, прискорює прогрес, позитивно впливає на духовну атмосферу суспільства. З іншого боку, ризик може призвести до авантюризму, суб'єктивізму, до тих чи інших збитків, якщо в умовах ситуації ризику альтернатива вибирається без повного врахування об'єктивних закономірностей розвитку явища, у зв'язку з яким приймається рішення. У цьому випадку ризик виступає як дестабілізуючий фактор [264, 388]. Аналіз літератури дозволяє зробити висновок, що проблема ризику має самостійне значення як важлива складова теорії і практики державного управління [264, 393].

Оскільки управлінські рішення реалізуються в умовах невизначеності, мають вірогідний характер, то для їх ефективності важливо розробити рекомендації щодо прийняття та здійснення рішень у ситуації ризику і застосування їх на практиці [302]. Управління ризиками - це особливий вид діяльності, спрямований на пом'якшення впливу ризику на результати діяльності. При цьому ризик існує як на стадії вибору, так і на стадії його реалізації.

Боротьба з економічною злочинністю - це завжди ризик, а при прийнятті та реалізації рішень у процесі координації в управлінні правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю можуть виникати різні варіанти, з яких потрібно обрати найбільш ефективний для даної конкретної ситуації.

У процесуальному аспекті управління ризиками може розпочинатись з розробки мети й послідовно наближатися до досягнення певного результату, проходячи етапи попередніх рекомендацій і тільки потім підготовчих робіт. Процес управління ризиками, що виникають при прийнятті рішень щодо координації в управлінні правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю, - це послідовність етапів його здійснення, комбінація різних процедур, вибір і поєднання пріоритетів.

До джерел, що сприяють виникненню невизначеності та ризику, належать наступні: обмеженість, недостатність матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів при прийнятті та реалізації рішень; відносність процесу пізнання керівником управлінської ситуації; різні установки, наміри, оцінка учасників управлінських і координаційних відносин. Ризик включає в себе такі елементи, як передумова ризику, його оцінка й управління ним. Передумова ризику визначає аналіз і масштаби ризику в конкретній ситуації. Оцінка ризику - аналіз ризикової ситуації і розробка рішення. Процес вироблення рішення про те, як запобігти проблемам, - управління ризиком. Для мінімізації ризику необхідно знати не тільки основні його джерела, але і найбільш конструктивні шляхи його скорочення.

Аналіз існуючої практики показує, що доцільно виділити деякі критерії оцінки учасників управління з координації правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю. По-перше, необхідно визначити, чи можуть керівники (керівник) згідно з покладеними на них повноваженнями приймати те чи інше рішення. Якщо керівник не має такого права, то це можна розцінювати як помилку. По-друге, потрібно провести оцінку їх конструктивності. Тобто необхідно прийняти таке рішення, яке потребує менших затрат при рівних результатах. По-третє, рішення оцінюються відносно часу розвитку подій: попереджувальні, сьогоденні або події, що "відбулись в минулому". По-четверте, проект рішення прогнозується на відповідність людському, правовому, фінансовому та організаційному забезпеченню. Зазначене потребує відповідної організації.

Наше дослідження переконує, що у правоохоронних органах, які займаються боротьбою з економічною злочинністю, доцільно визначити функцію управління з ризику. Разом з іншими управлінцями він повинен визначати рівень ризику всіх видів діяльності при прийнятті рішень щодо координації боротьби з економічною злочинністю, оцінювати наслідки ризику та нести відповідальність за них.

Характеризуючи рішення з координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю доцільно зазначити, що  вони мають владно-організуючий характер, є актом свідомості і волі працівника або групи працівників, за юридичним змістом - способом встановлення правових норм або їх застосування у конкретних ситуаціях боротьби із злочинністю. Рішення приймаються уповноваженим державним органом або посадовою особою з питань, що віднесенні до їх відання, і в межах їхньої компетенції.

Отже, координаційне рішення щодо спільних заходів по боротьбі з економічною злочинністю - це акт управління за допомогою якого суб'єкт координації визначає підстави виникнення, зміни або припинення узгоджених дій щодо безпосередніх суб'єктів координації. В основі координаційного рішення повинно бути системне узгодження функцій відповідних правоохоронних органів та компетенції уповноважених осіб.   За своєю формою - це владно-управлінський акт, у якому у логічній формі виражена компетенція уповноважених суб'єктів щодо здійснення координаційних дій, насамперед правоохоронними органами з їх структурними підрозділами та окремими працівниками, які є необхідними для досягнення поставленої мети, виконання завдань, забезпечення успішної боротьби з економічною злочинністю  [119, 49]. Від якості прийнятого рішення значною мірою залежить хід спільних заходів по боротьбі з економічною злочинністю та їх кінцевий результат.

Не менш важливою є організація виконання рішень при координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю. Як показують результати дослідження це найбільш вразлива сторона як координації, так і управління. Крім того, потрібно посилити зв'язок системи стимулювання з результатами виконання рішень.

Комплекс заходів з реалізації рішень щодо координації роботи правоохоронних органів можна поділити на такі етапи:

- оформлення рішення у вигляді наказу, розпорядження, у якому зазначається програма дій для виконання з термінами і виконавцями;

- своєчасне доведення рішення до учасників та виконавців;

- організаційне та матеріальне забезпечення виконання рішення, підготовка і перепідготовка кадрів, створення відповідних груп, управлінь - організаційних форм, коопераційних зв'язків і тощо.

Обсяг цієї роботи залежить від характеру та складності поставлених мети і завдань, а завершальним етапом в організації виконання рішень є контроль.

Отже, управлінське рішення з координації правоохоронних органів України по боротьбі з економічною злочинністю - це державно-управлінський акт, у якому в логічній формі виражено вплив та діяння суб'єкта на об'єкт, що необхідних для досягнення поставленої мети, вирішення завдань, забезпечення інтересів і задоволення відповідних потреб в управлінні. Воно повинне бути законним, науково обґрунтованим, директивним, своєчасним, адресним, повним.