Однією із важливих умов ефективності функціонування сучасної системи координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю є широке використання відповідних методів. Це важливий чинник механізму забезпечення надійного управління правоохоронними органами, який відповідає на питання: як, яким чином досягаються ті чи інші необхідні управлінські результати та сприяє ефективності досягнення поставленої спільної мети посилення боротьби з економічною злочинністю в державі.

Суттєвою ознакою методів координації в управлінні правоохоронними органами є те, що вони конкретизують організаційно-управлінські дії у сфері боротьби зі злочинністю. Саме тому їх зміст повинен бути адекватним стану злочинності у сфері економіки та відповідати розвитку координаційно-управлінських відносин у системі правоохоронних органів [234].

Особливе значення мають процедури, притаманні  методам координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю. Вони проявляються як:

- різноманітні засоби практичного досягнення позитивного управлінського результату через здійснення управлінських функцій;

- цілеспрямований управлінський вплив з боку керуючого суб'єкта на поведінку керованого об'єкта з метою вирішення найважливіших управлінських завдань;

- застосування конкретних методів у межах компетенції кожного правоохоронного органу;

- надання методам управління юридично-владних повноважень правоохоронних органів, які можуть проявлятись у правових формах управління;

- відображення характеру взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом управління.

Отже, управлінські методи безпосередньо пов'язані з такими елементами управління, як компетенція, функції, мета, зміст та форми управлінської діяльності, правове стимулювання. Тому доцільно розглядати їх у комплексі та знаходити шляхи удосконалення.

У своїх працях дослідженню методів державного управління, а також практичному використанню та удосконаленню їх системи приділяли увагу такі відомі вчені, як В.Б. Авер'янов [112], О.М. Бандурка [13], Д.М. Бахрах [270],  Ю.П. Битяк [2], Р.Ф. Васильєв [27], Ю.М. Козлов [22557 В.В. Копейчиков [294], Н.Р. Нижник [73], Цвєтков В.В. [88] та інші.

Але, незважаючи на важливість ролі методів координації управління безпосередньо правоохоронними органами, вони комплексно ще не досліджувались. Саме тому для вітчизняної науки державного управління розробка удосконалення методів координації управління правоохоронними органами, що застосовуються безпосередньо суб'єктами правоохоронної системи України, є новим напрямом наукового пошуку.

Для досягнення мети дослідження проаналізуємо етимологію і визначення сутності поняття "метод" на основі науково-енциклопедичних джерел. Етимологічний словник української мови вказує на запозичення цього терміна із західноєвропейських мов: німецькою methode і англійською method походять від латинського слова methodus - "прийом, спосіб, метод". [142, 451]. Український мовознавець кінця ХІХ ст. Б. Грінченко - упорядник Словаря української мови - не подає тлумачення слова "метод", а тільки "спосіб" у розумінні "средство, способъ, возможность, прийом" [147, 186]. Тлумачний словник В. Даля фіксує терміни метод і метода як "способъ, порядокъ, основания, принятый путь для хода, достижение чего-либо, въ виде общихъ правилъ" [140, 323]. Проте                    С.І. Ожегов у Словнику російської мови вже розділяє поняття "метод" і "метода". "Метод - спосіб теоретичного дослідження, здійснення чого-небудь. Метода - система практичних способів навчання чого-небудь" [143, 340]. Сучасний тлумачний Словник української мови трактує поняття "метод" у двох значеннях: як "спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя" та як "прийом або систему прийомів, що застосовується у певній галузі діяльності, спосіб дії" [150]. Спостерігається практичне дублювання визначення поняття "метод" у довідкових джерелах: як "спосіб пізнання дійсності і її відтворення у мисленні та як спосіб, прийом або система прийомів для досягнення певної мети, для виконання операції" [148, 429].

Отже, в українській ментальній системі відбулося звуження первинного значення поняття "метод" та "спосіб", хоча в англійській мові даний термін зберіг свою етимологічну основу і в перекладі означає "1) метод, спосіб; 2) система, порядок; 3) схема, класифікація" [137, 477], передбачаючи принципи повторюваності і загальновживаності. Але в українській лексикографії зафіксувалося вживання поняття "метод" винятково як "спосіб". Тому доречно розглянути сутність поняття "спосіб", як: 1) певна дія або прийом, система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось; 2) те, що є знаряддям, засобом і т. ін. у певній справі, дії" [150]. Поруч із поняттям "спосіб" вживається і "засіб": "1) прийом, певна спеціальна дія, що дає можливість здійснити щось, досягти чогось; спосіб; 2) те, що є знаряддям у певній дії, справі" [151], а поняття "прийом" трактується як "спосіб виконання або здійснення чого-небудь, метод дослідження, спосіб тримати себе" [152]. Оскільки метод характеризується поняттями "спосіб, засіб, прийом", то вказану вище категоріальну систему можна доповнити такими термінами, як "техніка - сукупність прийомів, навичок, що застосовується у певній діяльності" [153]; "технологія - 1) сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь; 2) сукупність способів обробки або переробки" [154, 795].

У Радянському енциклопедичному словнику зазначається, що "метод - це спосіб досягнення певної мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного освоєння дійсності" [154]. Отже, поняття "метод" розкривається через функціональний зміст способу досягнення мети як сукупності прийомів, засобів, техніки і технології управлінської дії. У контексті дослідження юридичний енциклопедичний словник не подає визначення поняття "метод", як це не дивно, а лише вказує на належність методів управління до поняття "політичний режим", що охоплює "сукупність методів і прийомів здійснення державної влади, яка характеризує політичну обстановку в країні, і визначається, перш за все, класовою сутністю, формою держави, характером законодавства і юридичними формами їх діяльності" [160, 409]. Отже, метод - це і спосіб пізнання, і система впливу на відтворення й розвиток дійсності. Виходячи з цього, розглянемо тлумачення наукового поняття "методи управління". Довідник соціального управління подає визначення методів управління "як компонента управлінської діяльності, сукупність способів її здійснення, стратегію досягнення цілей управління" [156, 157]. Економічний словник-довідник трактує методи управління народного господарства як "систему форм і заходів впливу на діяльність підприємств (об'єднань) усіх форм власності, на інтереси окремої людини, трудових колективів, соціальних верств і прошарків у всіх секторах економіки" [141, 196]. Тлумачний словник термінів і понять за ред. Ю.В. Колесникова трактує "метод" як сукупність прийомів, операцію, практичного (господарського, виробничого, управлінського) освоєння діяльності, підпорядкованих вирішенню конкретних завдань. Методи можуть виступати як система технологічних операцій, сукупність організаційних процедур, прийоми наукового дослідження [157, 123]. Вважаємо, що відбувається заміщення понять "технологія управління" і "метод управління". Ці поняття перебувають у певному логічному співвідношенні. Технологія управління - це впорядкований набір і послідовність управлінських робіт і операцій у процесі підготовки управлінських рішень, їхнього ухвалення, організації та контролю виконання, а метод управління визначає конкретний набір цих дій та операцій і є складовим елементом технології управління. Наукове поняття методів державного управління не фіксується у словниково-довідковій літературі, відсутня також точна послідовність і обсяг дій, процедур, прийомів для кожного методу, обґрунтованість цієї послідовності, визначення можливості використання методу, цінності та меж його застосування.

Розглянемо погляди науковців різних шкіл у теорії управління. Так, Г. Попов - представник школи теорії управління народним господарством - зазначає, що "методи управління - це, перш за все, способи, шляхи та засоби для досягнення цілей управління". За відсутності чіткого критерію розмежування методи управління часто розглядали як певний спосіб дій управлінського органу, що фактично ототожнювалося з функціями органів управління [81, 129]. Вчені                В.А. Юсупов і В.А. Волков вважають, що метод (спосіб) радянського державного управління - це сукупність конкретних послідовних операцій органів, які здійснюють управління, метою яких є вплив певного виду на керовані об'єкти для досягнення визначених результатів у процесі здійснення виконавчо-розпорядницьких функцій радянської соціалістичної держави [108, 3334].

Але поняття "методи управління" і "функції" не тотожні. Оскільки методи реалізують зовнішні і внутрішні функції державного управління, вказують, як і за допомогою яких засобів, прийомів здійснюється вплив з метою досягнення кінцевих результатів. М.І. Мішин розглядає методи управління як засоби і способи свідомого впливу на об'єктивні соціальні процеси, які застосовує політична організація соціалістичного суспільства для досягнення її цілей і здійснення функцій. Цієї думки дотримувались і В.І. Лисицин, О.С. Основин, А.К. Шубников, які під методами управління розуміли прийоми, за допомогою яких керуюча система впливає на керовану систему [247]. Автори роботи "Наукові основи державного управління в СРСР" - представники теорії наукового управління - визнають метод управління як спосіб організуючого (адміністративного, економічного чи суспільного) впливу органу управління (або посадової особи) на керовану систему (або конкретний об'єкт управління) певних умов її діяльності, порядок найбільш ефективного використання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів для вирішення поставлених завдань [258]. В.Г. Афанасьєв, досліджуючи механізм управління, зазначає, що елементом управління є соціальна технологія "як комплекс рішень і здійснення відповідних практичних кроків, скерованих на реалізацію вимог об'єктивних законів, попередньо визначений ряд операцій, спрямованих на досягнення поставленої суспільної мети" [11, 368]. Методи управління, по суті, є складовими соціальних технологій, під ними розуміють способи, наукові методи вирішення будь-яких управлінських завдань. На думку вчених-адміністративістів М.І. Піскотіна, Ю.М. Козлова та інших, "метод управління - це спосіб юридичного чи організаційного впливу (регулювання) на керовані об'єкти або відношення у сфері управління" [310]. У роботі "Наукова організація управління і право" вчені Ю.М. Козлов і Є.С. Фролов зазначають, що методи соціального управління - це загальноуправлінська категорія, тобто "система способів, засобів, прийомів, що виражають управлінський вплив і надають функціям управління динамічного характеру" [57, 145]. Ця система способів поділяється на метод щодо процесу управління - спосіб, прийом, засіб впливу суб'єкта на об'єкт, і метод управління як конкретний спосіб практичного здійснення завдань і функцій, що стоять перед суб'єктами управління.

Вчений Л.М. Коваль пов'язує методи з формами управління, зазначаючи, що "кожна юридична форма управління передбачає використання кількох методів" [54, 98]. Отже, методи управління - це юридичний інструментарій, що впливає на характер і прояви вольової поведінки людей у суспільній організації.