Розглядаючи необхідність запровадження належної координації управління оперативно-розшуковими службами по профілактиці і боротьбі з економічною злочинністю, перш за все, ми повинні мати на увазі уміння їх керівників з державних позицій своєчасно оцінювати зазначене негативне явище, побачити суть нових проблем і способи їх вирішення, правильно визначити основну мету.

Доцільно також наголосити, що визначення основної мети, початкових і проміжних завдань щодо її досягнення є головною передумовою для здійснення ефективної координації діяльності усіх учасників боротьби з економічною злочинністю. Тому слід погодитися з В.Б. Авер'яновим, що об'єктом управління відносин є "забезпечення (у кінцевому підсумку) оптимальних організаційних умов спільної, комбінованої діяльності людей", спрямованої на досягнення певного результату. Вони виникають там, де здійснюється будь-яка спільна              праця [46, 13].  

Дослідженням встановлено, що незважаючи на деяку відмінність компетенції і завдань оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів їх об'єднує загальна стратегічна мета - посилення боротьби  з економічною злочинністю, своєчасне викриття та розслідування злочинів. Крім того, проблема координації діяльності оперативно-розшукових підрозділів по "вертикалі" та "горизонталі" має своє значення і підходи до їх вирішення повинні бути комплексними з вибором необхідних процедур.

У ході дослідження підтверджено, що будь-який метод управління, в тому числі і координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю буде конструктивним тоді, коли здійснюватиметься у межах нормативно визначених управлінських процедур.

Існують різні наукові визначення поняття "процедура". Так, у словниках це поняття тлумачиться наступним чином:

а) процедура - це офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення певних справ [148, 557];

б) юридична процедура - складова частина юридичного процесу, що визначає порядок здійснення певної процесуальної дії [146, 131];

в) процедура (фр. procedure, від латинського procedo - просуваюсь) - встановлений порядок ведення, розгляду певних справ [138, 502];

г) процедура - конкретні дії, частина операції, які потрібно виконувати або приймати для досягнення даної мети [102, 288]; 

д) процедура - припис відносно того, які дії здійснювати у конкретній ситуації [124, 692]. 

На відміну від України та інших країн СНД, у державах Європи процедурам надається велике значення. Досить навести приклад Загального закону Австрійської Республіки про адміністративну процедуру 1991 року (AVC) [126, 19], який визначає адміністративні органи, їх учасників і представників, порядок спілкування між органами й учасниками, терміни, інші стадії та елементи процедури. Змістовними та вагомими є також Правила адміністративної процедури і юрисдикція адміністративних судів у Федеративній Республіці Німеччині [126, 27], які детально визначають Конституційні настанови для адміністративної процедури й адміністративно-процесуального права; адміністративну процедуру та адміністративну юстицію. Отже, процедура регулює управлінську діяльність або координаційну як складову управлінської, але дуже часто на практиці планується здійснення формальної процедури, не передбаченої чіткими правовими нормами [75]. 

Така процедура здійснюється передусім для забезпечення конкретної функції. Координація правоохоронної діяльності по боротьбі з економічною злочинністю - це одна з управлінських функцій, що об'єднує і систематизує зусилля правоохоронних органів для досягнення поставленої мети. Сутність координації необхідно розглядати як здійснення комплексу заходів різними суб'єктами правоохоронної діяльності при чіткій узгодженості дій та додержанні законодавства, в тому числі процесуального. Правовою базою організації координації повинні стати: конституційні вимоги до захисту прав людини і громадянина; адміністративне та кримінально-процесуальне законодавство; галузеві акти законодавства; функціональні (спеціальні) акти законодавства; укази, розпорядження Президента України, декрети, постанови, розпорядження Уряду з питань координації боротьби з економічною злочинністю; державні програми; міжнародні договори; відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти (накази, плани операцій, інструкції); акти Генеральної Прокуратури України з питань організації взаємодії слідчих підрозділів; рішення Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України [119, 4647]. Прикладом цього можуть бути Інструкція про взаємодію правоохоронних та інших державних органів [361], Інструкція про використання НЦБ Інтерполу [362] та ін. 

Отже, координація як організаційно-правова категорія повинна базуватись на таких основних принципах: неухильне додержання законності; комплексне використання сил і засобів суб'єктів координації; процесуальна самостійність і відповідальність учасників; узгодженість при плануванні спільних заходів; безперервність в організації та здійсненні; активне використання новітніх наукових і технічних досягнень у викритті і розслідуванні злочинів у сфері економіки; постійний обмін інформацією.

Враховуючи зазначене, систему координації можна розглядати як соціально-правову модель, складовими чинниками якої є: владно-організуючі рішення з координації; методи координації; форми координації; договірні засади координаційної діяльності; прямі зв'язки між правоохоронними органами.

Аналіз недоліків сучасної організації роботи правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю показує, що одна з причин низької ефективності координації правоохоронних органів полягає у відсутності чітких управлінських процедур, що за змістом будуть координаційними.

Наприклад, правоохоронні органи координують діяльність з використанням трудових ресурсів для боротьби з економічною злочинністю шляхом створення оперативних груп. Виникає проблема: як сформувати оперативну групу для тих чи інших дій? Наприклад, щодо аналізу ситуації з розповсюдженістю реалізації контрабандних товарів на території держави представники правоохоронних органів дійшли висновку, що для здійснення спільної роботи по боротьбі із зазначеним видом правопорушень потрібно створити спільні оперативні групи, які працюватимуть за спеціальним планом.

При проведенні багатьох операцій у якості виконавців можуть використовуватися бажаючі працівники, але за основу потрібно брати співробітників, яких призначають їх керівники - надійних професіоналів, наприклад, оперативних працівників, які мають достатній досвід аналізу митної документації, дані про місця зберігання та реалізації контрабандних товарів тощо.

Робота щодо створення оперативних груп для боротьби з економічною злочинністю складатиметьсь з кількох етапів. Перший - пошук (визначення) людей; другий - навчання людей; третій - формування власне групи для боротьби з економічною злочинністю; четвертий - визначення мети та планування роботи групи; п'ятий - діяльність оперативної групи викриття правопорушень у сфері економіки та її коригування.

Для того, щоб ефективно сформувати оперативні групи щодо виконання тих чи інших завдань, керівництву потрібно, по-перше, виділити людину для організації оперативної групи в регіоні; по-друге, розробити чіткий план створення таких груп; по-третє, вести контроль за виконанням планів і своєчасно здійснювати у процесі реалізації його коригування.

Велике значення для практики має те, якими якостями володіє людина, якій буде доручено формувати оперативні групи у тій чи іншій ситуації, а потім координувати їх роботу на місцях. Такий управлінець повинен мати здатність аналітично мислити, бути комунікабельним, знати основи права, психологію, уміти швидко знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, мати педагогічні здібності. Наприклад, це може бути працівник одного з правоохоронних органів, що проживає у даному регіоні, знає місцевість і звичаї населення.

Практичні працівники добре знають, що формування оперативних груп досить важка справа. Найскладнішою процедурою є підбір необхідних кадрів. Тому щоб полегшити роботу з формування таких оперативних груп правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю, вже при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів у навчальних закладах МВС, СБУ, державної податкової служби та інших потрібно ввести у навчальні плани основи оволодіння навичками формування та координації управління оперативними групами з-поміж працівників різних правоохоронних структур.

Правоохоронним органам, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю, доцільно розробити і прийняти Положення про процедури створення оперативних груп, через які узгоджуватиметься кількість співробітників та їх професійні якості.

У цьому аспекті корисним є досвід використання процедур при створенні Групи з розробки фінансових заходів щодо боротьби з відмиванням грошей [227]. 

У відповідь на зростання проблеми відмивання грошей у 1989 році на зустрічі керівників країн "Великої Сімки" у Парижі було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Визнаючи загрозу для банківської системи й фінансових установ, глави держав або урядів країн "Великої Сімки" та президент Європейської комісії скликали Групу з розробки фінансових заходів, до складу якої увійшли представники країн-членів "Великої Сімки", Європейської Комісії та восьми інших країн. Фахівці, які забезпечують діяльність зазначеної Групи, відповідають вимогам чітких критеріїв професійної підготовки. Групі були надані повноваження щодо дослідження методів і тенденцій відмивання грошей; розгляду уже вжитих заходів на національному або міжнародному рівні та визначення заходів, які ще необхідно проводити з метою боротьби проти відмивання грошей. У квітні 1990 року, менше ніж через один рік після свого створення, FATF склала звіт, у якому було вміщено сорок рекомендацій, що забезпечують широкі можливості для заходів, необхідних у боротьбі проти відмивання грошей.

Група з розробки фінансових заходів з відмивання грошей (FATF) - це міжурядовий орган, завданням якого є розробка і сприяння стратегії боротьби з відмиванням грошей як на національному, так і на міжнародному рівнях. Таким чином, дана Група є "органом формування стратегії", діяльність якого спрямована на формування необхідної політичної волі для здійснення реформування національного законодавства та регуляторної системи з метою боротьби з відмиванням грошей.

FATF стежить за успіхами країн-членів у реалізації заходів боротьби з відмиванням грошей, розглядає методи відмивання грошей та контрзаходи, а також сприяє прийняттю і реалізації заходів боротьби з відмиванням грошей у всесвітньому масштабі. У здійсненні своєї діяльності FATF співпрацює з іншими міжнародними органами, що протидіють відмиванню грошей.

Групою розроблено Сорок рекомендацій FATF, які визначають загальні засади заходів боротьби з відмиванням грошей і призначені для універсального застосування у світовому масштабі. Вони дають повний набір контрзаходів щодо відмивання грошей і охоплюють систему кримінального законодавства і систему примусового виконання законодавства, фінансову систему та її нормативно-правову базу, а також міжнародне співробітництво.