Слід зазначити, що методи не застосовують ізольовано, а, як правило, у поєднанні. Наприклад, проблемам використання інформаційно-аналітичного методу в діяльності правоохоронних органів приділяли увагу такі вчені, як                 В.І. Басков [15], С.Є. Віцин [33], В.З. Веселий [30], П.Ф. Перевозник [34],                  І.П. Козаченко [115], В.Л. Регульський [115], Г.К. Сінілов [319] та ін. Але сьогодні він повинен набути особливого значення при координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю.

Досліджуючи процес координації правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю, потрібно зазначити, що одночасно неможливо в повному обсязі одержати та врахувати усі дані про суб'єкти й об'єкти правовідносин у сфері боротьби з економічною злочинністю. Доцільно застосовувати такий метод пізнання дійсності, як інформаційно-аналітичний.

При тому, що практиками цей метод досить часто застосовується, у теорії йому ще недостатньо приділяється уваги. Так, під час координації діяльності правоохоронних органів дії спрямовані, перш за все, на збір, обробку та використання інформації, яка має пряме значення для досягнення мети, а це вияв застосування інформаційно-аналітичного методу. При цьому ми погоджуємося з В.І. Лебеденко, що сутність такого методу полягає у збиранні інформації певного змісту, обробці з використанням методів формальної ланки, різноманітних прийомів статистичного (математичного) чи картографічного (графічного) характеру та здійсненні на основі цього моделювання розвитку оперативно-розшукової ситуації на певній території оперативного обслуговування - держава, регіон, область, район, дільниця [135].

Застосування цього методу проявляється через використання баз даних різного (подвійного) призначення:

- облікової документації прикордонних, митних і податкових служб;

- облікової документації міграційних служб;

- транспортних організацій (авіакомпаній, організацій на залізничному транспорті);

- медичних установ;

- установ банківської системи (про здійснення операцій з коштами, перекази всередині держави і за кордон, укладання зовнішньоекономічних угод та ін.);

- телефонних компаній (при переговорах із зарубіжними абонентами).

Доцільно звернути увагу на порівняння даних з різних джерел.

Наприклад, застосування методів аналізу, співставлення і взаємозвірок даних за митними деклараціями та реєстрація ввезення і вивозу транзитних товарів, що застосовуються українськими і російськими митниками дозволяє виявляти значний обсяг завозу контрабандних товарів в Україну (під виглядом транзиту). Використання зазначених методів на кордоні з Білорусією щодо аналізу відомостей у документах на ввіз транспортних засобів в Україну показало, що по декілька автомобілів було завезено за одними і тими ж документами [374].

Обмін списками (комп'ютерними базами даних) вкрадених автомобілів на території тієї чи іншої області, держави та списками осіб, які розшукуються, дозволяє більш ефективно вести їх розшук і затримання. Як показує практика, доцільно не тільки здійснювати обмін інформацією, але й проводити обмін результатами її аналізу.

Крім того, на наш погляд, потрібно розробити механізми обміну меморандумами оперативних повідомлень без розшифровки джерел їх отримання, а також створити міждержавну координаційну групу (на багатосторонній чи двосторонній основі), в якій би ця інформація зосереджувалась та оброблялась при певному рівні конфіденційності.

Результати такого аналізу повинні надаватись у формі рекомендацій спецпідрозділам по боротьбі з економічною злочинністю національних правоохоронних органів.

Аналіз доказової та ознайомчої інформації може здійснюватися навіть під час роботи постійно діючих оперативних нарад різних правоохоронних органів та правоохоронних органів різних держав (координаційних центрів) як при особистій зустрічі, так і у формі "селекторних" нарад.

Для вирішення завдань, поставлених перед податковою службою, у тому числі податковою міліцією щодо необхідності швидкого реагування на всі зміни в економічній і нормативно-правовій сферах, важливим елементом діяльності повинно стати прогнозування в оперативно-аналітичній роботі, яку можна виконати із застосуванням відповідних методів і використанням прогнозованих розробок у здійсненні управління [216]. Як правило, це методи екстраполяції, моделювання і експертних оцінок. Незважаючи на важливість прогнозування для прийняття конкретних рішень щодо посилення боротьби з ухиленням від сплати податків, цей напрям діяльності розвивається повільно.

Причиною цього є погана підготовка аналітиків (вона може бути чудовою і, разом з тим, не давати позитивних результатів). Очевидно, що неправильне уявлення про місце фахівців-прогнозистів у системі управління не дає можливості відпрацювання ефективних рекомендацій, тому управлінські рішення часто далекі від оптимальних, так як приймаються без участі фахівців, які вміють добре передбачати. Уміння прогнозувати охоплює такий набір знань і особистих якостей, які дуже рідко співпадають з якостями керівника та дозволяють досягти вершин управління. Особам, які приймають рішення, необхідно усвідомити, що являє собою прогнозування, як потрібно взаємодіяти з прогнозистами та спрямовувати як діяльність підпорядкованих підрозділів, так і участь їх у спільних діях з іншими спецпідрозділами правоохоронних органів [216].

Досить важливим методом повинен стати збір і аналіз агентурно-оперативної інформації, яка є досить достовірною і дозволяє визначитись у прийнятті оперативного рішення щодо залучення для її реалізації відповідних сил, в тому числі і правоохоронних відомств. Але суспільна думка щодо зазначених джерел отримання інформації не однозначна і необхідно здійснити комплекс заходів на державному рівні, щоб цю ситуацію нормалізувати на цивілізованому рівні [246]. 

Ситуація, що склалася сьогодні, абсолютно точно відображає той факт, що більша частина теорії управління і, безумовно, управлінська практика, у тому числі в органах міліції, служби безпеки, податкової міліції та інших правоохоронних органів, виходить із розповсюдженого недостатнього розуміння методологічної природи (можливостей і необхідних умов) прогнозування. Практики-управлінці не звикли думати про прогнозування серйозно, помилково недооцінюючи його і загалом не уявляючи, як створюється прогноз і як його краще використати у керівництві. Свідомо чи не зовсім усвідомивши, керівники різних рівнів схильні виходити з того, що передбачення хоч і є  важливим та бажаним моментом управління, але у той же час воно не є обов'язковим  [173]. Важко уявити і зрозуміти, як можна давати вказівки, не зробивши прогнозу та не передбачивши усіх наслідків, але до цього ми звикли як до особливості бюрократичного керівництва. Управлінцям, які виросли в надрах директивно-командних систем переважно поточного повсякденного керівництва, які працюють в умовах інструктивної регламентації діяльності та безлічі службових перешкод, об'єкт управління бачиться досить невиразно. Так, результати опитування керівників районного рівня органів податкової міліції показують, що в 67 % випадків об'єктом управління для них є рівень надходжень податків до бюджетів на території, що знаходиться у їхньому оперативному обслуговуванні, а 46 % опитаних керівників більш високих рівнів схильні вважати, що вони керують органами податкової міліції і їх підрозділами. Замість вивчення і врахування реальних суспільних процесів, засобом і об'єктом впливу для них стають накази, інструкції і розпорядження. Зникають можливість і стимул прогнозування змін у сфері оподаткування, а прогнозується лише реакція високого керівництва і підлеглих, бо вона є найбільш значним наслідком виконання прийнятого і закріпленого директивою управлінського рішення [216, 140145].

Прогнозування може і повинне стати основним і найбільш активним елементом оперативно-аналітичної роботи. Саме воно повинне становити основу змісту діяльності органів податкової міліції усіх рівнів. Прогноз може бути ефективним тільки у разі постійного і безпосереднього контакту аналітиків з керівником, який приймає рішення. Лише у такому випадку прогнозування може бути ефективним і мати право на існування. Ця теза - не наслідок фундаментальних уявлень щодо місця прогнозування, а одне з визначень, що фіксують методологічну природу і, відповідно, можливе місце прогнозування в управлінні.

Прогнозування досить довго розуміли як визначення вірогідності появи тієї чи іншої події. "Передбачати - означає лише вірно бачити теперішнє і минуле у стані руху..., - писав А. Грамші, - ...але абсурдно думати щодо абсолютно "об'єктивного" в передбаченні. У того, хто виступає з передбаченням, насправді є певна "програма" перемоги, якої він бажає, і передбачення є безпосередньо елементом такої програми,... бо ... відкидати всякий елемент виявлення волі або враховувати лише втручання інших сил у якості об'єктивного елемента в загальній їх грі - значить перекручувати саму дійсність. Лише ті, хто відчуває сильне бажання це зробити, не визнають елементів, необхідних для реалізації власної волі.... Лише наявність у того, хто передбачає, власних вимог щодо здійснення програми призводить до того, що він зосереджує свою увагу на головному, на тих елементах, які, піддаючись організації, допускаючи, щоб їх вели вперед або відводили в сторону, є дійсно тими елементами, які можливо передбачати" [42].

Положення, які А. Грамші відносить до передбачення взагалі, добре характеризують сутність прогнозування як його особливий вид, орієнтований на безпосереднє використання в управлінні соціальними процесами і соціальній практиці. Принципово важливою є необхідність враховувати під час прогнозування активний характер людської діяльності, що часто змінюється, особливо при визначенні цільових установок прогнозиста.

Прогнозування допомагає зробити більш досконалим, більш досяжним те майбутнє, яке ми очікуємо. Під час підготовки машинної обробки інформації у режимі реального часу програмісти враховують майбутнє лише у тому розумінні, в якому передбачають пріоритети вирішення завдань, тобто послідовність обробки інформації, яка надходить одночасно. У всіх інших розуміннях машина обробляє інформацію тільки про теперішнє, не враховуючи майбутнього стану систем, якими управляють [42 ].

Для людини, яка приймає управлінські рішення, майбутнє виступає як фактор невизначеності, в якому йому доводиться діяти. Невизначеність необхідно зменшити і надалі зводити до нуля. Цим і займається прогнозування. Підстави прогнозування майбутнього можна розділити на дві групи:

- реально існуючі, які історично виникли як початок майбутнього (теперішні);

- не існуючі, але ті, що уже створюються людьми, або ті, що будуть створені чи можуть бути створені.