Інтеграційний підхід до методів управління притаманний Г.В. Атаманчуку, який під методами управлінської діяльності має на увазі "способи і прийоми аналізу та оцінки управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм впливу на свідомість і поведінку людей у керованих суспільних процесах, відносинах і зв'язках" [9].

Дещо відмінний підхід до методів управління американських науковців, хоча в цілому думки збігаються. Так, М. Коген визначає, що "метод - це спосіб застосування певного раціонального порядку чи систематичної схеми до різнорідних предметів" [190]. У свою чергу, Д. Бахер вказує на обов'язковий коефіцієнт повторюваності, який є необхідним для методу [188]. Отже, метод - це не випадковий набір операцій, а стійка система повторюваних дій, які знаходяться у певному, необхідному взаємозв'язку і забезпечують функціонування державно-управлінського процесу.

Проаналізувавши систему визначень, можна зробити висновок, що більшість сформульованих понять залежать від поглядів того чи іншого автора й ототожнюються з деякими елементами управління.

Застосовуючи системний підхід до сутності загально-управлінських методів та екстраполюючи їх на методи координації в управлінні правоохоронними органами вони повинні виявляти такі особливості:

- історично-суспільну і національну обумовленість. У монографії "Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи" (за редакцією В.В. Цвєткова) зазначається, що "кожному типу соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свої цілі, зміст, форми й методи управління і відповідні вимоги до працівників" [88, 8];

- адекватність змісту правової матерії і правового оформлення методу управління правоохоронним, регулятивним, імперативним чи дозвільним нормам адміністративного права [54, 8698];

- використання методів у державно-управлінських процесах виключно з дозволу держави, тобто офіційно, у встановленому порядку та в її інтересах [9];

- використання методів управління в державно-управлінських процесах для забезпечення реалізації правоохоронної функції державної управлінської системи та її органів [8, 93];

- наявність особливого державного впливу на керовані об'єкти та свідомість і поведінку людей;

- детермінантою методів управління повинні стати принципи управління правоохоронними органами, які й окреслюють певну систему методів, визначають граничні і суттєві параметри наповнення методів відповідним змістом.

Отже, використання методів координації в управлінні правоохоронними органами повинно чітко вести до досягнення мети, тому що в іншому випадку метод буде або непридатним для обраної мети, або неправильно використаним.

Методи управління повинні відповідати таким основним вимогам:

- бути здатними формувати і забезпечувати реалізацію управлінських впливів;

- бути різноманітними і пристосованими до використання в управлінні, доступними й еластичними [9].

Призначення методів управління повинно полягати у тому, щоб шляхом певного впливу на свідомість людей, активізуючи їхню діяльність, забезпечувати необхідну результативність впливу управляючих систем на об'єкти управління, сприяти реалізації відповідних його функцій [270]. Ю.М. Козлов вказує на особливості методів управління, які визначають їх типологізацію, природу і роль у загальному механізмі управління:

- метод управління - це спосіб здійснення цілеспрямованого управлінського впливу на об'єкти управління;

- метод управління проявляється у взаємодії суб'єкта та об'єкта управління;

- метод управління визначає фактичний зміст державно-управлінської діяльності;

- метод управління виражає зв'язки між суб'єктами та об'єктами управління;

- метод управління - засіб, який суб'єкт управління використовує з метою забезпечення нормального, впорядкованого й ефективного функціонування об'єкта управління (управляючої системи);

- метод управління - це можливість відповідного впливу керуючих на керованих [57, 14546].

Зазначені особливості дозволяють відмежувати методи управління від методів дослідження, планування, ухвалення управлінських рішень.

У структурі методів управління відокремлюють: зміст методу; скерованість методу; організаційну форму.

Підсумовуючи позиції вчених щодо методів державного управління, зміст методу є засобом досягнення цілей управління та способом впливу на соціальні процеси, керовані об'єкти чи відносини у сфері управління, на поведінку об'єктів управління, на керовану систему. Вони визначають характер взаємозв'язків громадянського суспільства з соціально-правовою державою, забезпечують реалізацію її функцій і стратегічних завдань. Отже, перший аспект визначає методи державного управління як способи, прийоми здійснення функцій управляючої системи та її органів. Другий аспект змістової сутності методів державного управління характеризує метод управління як:

- сукупність конкретних послідовних управлінських впливів;

- спосіб певних умов діяльності системи;

- порядок найбільш ефективного використання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів;

-  спосіб вирішення управлінських завдань.

Тому він розкриває сутність методів державного управління як засобів забезпечення (гарантії) реалізації функцій держави.

Щодо змісту, методи управління у правоохоронних органах класифікують за різними критеріями. Однозначно визнаним є поділ за характером впливу на свідомість і поведінку співробітників (методи переконання і примусу). Метод переконання вважається одним із основних, оскільки торкається усіх сторін управлінського процесу в діяльності правоохоронних органів. Тільки за умови впевненості  працівника в доцільності його дій можна очікувати позитивного результату. За характером впливу на керовану систему методи управління поділяються на прямі й непрямі [71]. Об'єднуючі критерії характеру впливу на інтереси і мотиви управління Г.В. Атаманчук поділяє на дві групи: методи функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування та методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління. Методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління, у свою чергу, поділяються на морально-етичні, соціально-політичні, економічні та адміністративні [9]. Характер управлінських процесів у правоохоронних органах свідчить проте, що вони повністю відповідають цілям і функціям здійснення координації по боротьбі з економічною злочинністю.

Український дослідник Л. Коваль за характером управлінського впливу називає методи державного управління "методами управлінського впливу" і поділяє їх на адміністративні, економічні, субординаційні, координації та примусу, хоча, говорячи про адміністративний метод, вживає різні поняття, зокрема "адміністративно-правовий", "адміністративний метод", "організаційно-адміністративні методи", "метод адміністративного примусу". Вчений виділяє також критерій впливу на суспільні відносини через відповідні методи: правового регулювання, заборони, примусу, координації, контролю. За критерієм співвідношення форм і методів управління - методи правової регламентації, методи єдиноначальства, економічні, адміністративні, переконання, примусу. За критерієм "збалансованості правової енергії" методів відповідно до принципу "теза - антитеза" виділяють: правове регулювання - правова дискреція;  владне веління - рекомендація; переконання - примус; дозвіл - колегіальність;  економічне стимулювання - адміністративне розпорядництво; субординація - координація; централізація - самоврядування [54, 36].

Методи управління можна класифікувати і за критерієм збереження системності в ньому: метод аналізу систем, лінійного програмування, квадратичне та динамічне програмування аналізу входів і виходів, методи статистики і теорії ймовірності.

Найбільш практичним є структурно-функціональний критерій класифікації методів, за яким виділяються методи організації управління місцевими правоохоронними органами (структурний аспект) і методи управління діяльністю правоохоронних органів на республіканському рівні (функціональний аспект), які, у свою чергу, поділяються на загальні (переконання, примус, правове регулювання, загальне керівництво, безпосереднє керівництво) і спеціальні, що стосуються окремих функцій, конкретних стадій і форм координаційно-управлінського процесу. Це змістова сторона поняття методів управління правоохоронними органами. До внутрішнього наповнення методів управління, тобто форми наукового поняття, належать такі елементи: прийом, засіб, операція, процедура, техніка і технологія. Це основний інструментарій методів державного управління, яким необхідно оволодіти з метою досягнення поставленої мети та ефективного виконання ряду дій у координаційно-управлінському процесі [21, 403].

Методи управління поєднують теорію і практику координаційного управління, оскільки від оптимального вибору конкретних методів координаційного впливу із теоретично можливих способів залежить підвищення функціональної результативності роботи кожного правоохоронного органу, а отже, - втілення раціональних стратегій становлення надійної системи протидії економічній злочинності у державі. Однією з центральних проблем є розробка обґрунтованої класифікації і вибір методів прогнозування [216].

Найбільш важливими класифікаційними ознаками методів прогнозування, на думку багатьох авторів, є ступінь формалізації, загальний принцип дій, спосіб одержання прогнозної інформації.

За ступенем формалізації методи прогнозування можна поділити на інтуїтивні і формалізовані. Інтуїтивні застосовуються тоді, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування або коли він дуже простий. Ці методи базуються на інформації, що одержується за оцінками спеціалістів-експертів. У свою чергу, формалізовані методи базуються на фактично наявній інформації про об'єкт прогнозування та його минулий розвиток.

Методи проявляються у формах управління через взаємодію суб'єктів та об'єктів управління, зв'язки, що між ними склалися. У них відбиваються воля держави, повноваження юридично владного характеру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Правильне розуміння методів можливе при їх розгляді на підставі та у зв'язку з функціями управління. Будь-яка функція, що потребує реалізації, - це конкретна мета управління і дії, взаємопов'язані через завдання її здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності. Це дозволяє відокремити методи управління від понять, що вживаються у подібному до них розумінні. Наприклад, планування, контроль, підведення підсумків реалізації запланованого щодо досягнення мети в боротьбі з економічною злочинністю та інші подібні до них дії є функціями координації в управлінні. Але взяті як окремі прийоми будь-якої з функцій управління, вони є методами управління. Саме їх оптимальний вибір у конкретних умовах забезпечує ефективну діяльність органу управління.

Внаслідок значного різноманіття суб'єктів правоохоронної діяльності та об'єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління також є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є способи впливу правоохоронного органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган і громадян; вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; засоби досягнення мети; способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають у процесі здійснення спільної діяльності; способи реалізації компетенції.