Важливу роль у захисті інтересів сільськогосподарських під­приємств відіграє майнова відповідальність. Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства регулюється перш за все норма­ми, що містяться у цивільному, трудовому, земельному, аграрному, гос­подарському законодавстві. Залежно від об´єкта розрізняють майнову відповідальність за шкоду завдану майну та особі. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України. Для настання майнової відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка суб´єкта шкоди; 3) причинний зв´язок між шкодою та проти­правною поведінкою суб´єкта шкоди; 4) наявність вини.

Враховуючи специфіку аграрних відносин, що земля посідає домі­нуюче становище серед інших природних компонентів і відграє основ­ну роль у сільському господарстві, слушно розглядати майнову відпо­відальність саме за порушення норм земельного законодавства. Захист прав громадян і юридичних осіб за порушення земельного законодав­ства передбачений нормами ЗК України і здійснюється шляхом від­шкодування заподіяних збитків, що передбачено п. «ґ» ч. З ст. 152 ЗК України.

Підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачені статтями 156, 157 ЗК України. Згідно зі ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшко­довуються збитки, заподіяні внаслідок: 1) вилучення (викупу) сільсь­когосподарських угідь та чагарників для потреб, не пов´язаних із сіль­ськогосподарським виробництвом; 2) тимчасового зайняття сільсько­господарських угідь для інших видів використання; 3) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; 4) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподар­ських угідь; 5) приведення сільськогосподарських угідь у непридатний для використання стан; 6) неодержання доходів за час тимчасового не­використання земельної ділянки. Визначення шкоди може проводити­ся на основі різноманітних методів, зокрема витратного, розрахунково­го, нормативного тощо.

Норми, які передбачають відшкодування майнової шкоди, також передбачені ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 р., згідно з якою підприєм­ства, установи, організації та громадяни зобов´язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Збитки, заподіяні неправомірними діями, відшкодовуються на під­ставі загальних положень статей 1166-1194, 1209-1211 ЦК України та статей 224—229 ГК України. Заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам відшкодовується на підставі Методики визначен­ня розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земель­них ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призна­ченням, зняття ґрунтовного покриву (родючого шару ґрунту) без спеці­ального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 963.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, зазначеним у ст. 157 ЗК України, розроблений за Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Мінприроди України від 27 жовт­ня 1997 р. № 171 зі змінами, внесеними наказом Мінприроди України від 4 квітня 2007 р. № 149.

Майнова відповідальність здійснюється також за заподіяння втрат сільськогосподарського виробництва. Так, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ) та чагарників як основного засобу ви­робництва в сільському господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов´язаних із сільськогосподарським виробництвом, об­меженням прав власників землі і землекористувачів або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або дер­жави. Відшкодовуються також втрати, спричинені виключенням сіль­ськогосподарських угідь і чагарників з господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. При цьо­му втрати сільськогосподарського виробництва компенсуються вин­ними особами незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Крім встановленого порядку відшкодування, законом визначаєть­ся перелік випадків звільнення від відшкодування втрат сільськогос­
 

 
подарського виробництва. Від відшкодування втрат сільськогосподар­ського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об´єктів охорони здоров´я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об´єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, ме­ліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих спо­руд, під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об´єктів сільсько­господарських, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попередньо­го використання, під об´єкти і території природно-заповідного фонду. У разі здійснення внутрішньогосподарського будівництва сільськогос­подарськими підприємствами такі витрати провадиться без відшкоду­вання. Втрати сільськогосподарського виробництва використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських потреб, по­ліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розробле­них програм та проектів землеустрою. Законом використання цих кош­тів на інші цілі не передбачено.

Майнову відповідальність у межах порушення земельного законо­давства несуть як суб´єкти, що виробляють товарну сільськогосподар­ську продукцію чи займаються її переробкою, так і органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Наприклад фермерське го­сподарство несе відповідальність за своїми зобов´язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Звернення стягнен­ня на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерсько­го господарства, допускається у випадках, коли у фермерського госпо­дарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. Крім того, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок, органи виконавчої вла­ди та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність шля­хом відшкодування збитків у повному обсязі органом, який видав акт.

Майнова відповідальність може застосовуватися за порушення до­говірних відносин у сфері технічного сервісного обслуговування сіль­ськогосподарських підприємств, реалізації сільськогосподарської про­дукції тощо. Технічне обслуговування здійснюється згідно з договором по технічному обслуговуванню машинно-тракторного парку, устатку­вання тваринницьких ферм, птахоферм. Згідно з умовами цього дого­вору виконавець бере на себе зобов´язання забезпечити якісне і своє­часне технічне обслуговування машин і устаткування відповідно до стандартів, технічних умов, правил та інструкцій, а також здійснити своєчасне усунення несправності машин у процесі їх експлуатації. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов´язань сторони не­суть майнову відповідальність.

Статтею 623 ЦК України передбачена відповідальність за відшко­дування збитків, завданих порушенням зобов´язання. Боржник, який порушив зобов´язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збит­ки. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санк­ції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов´язань. Так, відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоє­часне виконання грошових зобов´язань» від 22 листопада 1996 р. у разі прострочення платежу за аграрну продукцію заготівельник сплачує пеню. Порядок розгляду спорів, що виникають з договірних відносин, здійснюються відповідно до Господарського процесуального кодексу України.