4 Студеникин С. С. Социалистическая система государственного уп-равленя и вопрос о предмете советского административного права // Воп-росьі советского административного права. — М., 1949. — С. 44; Ад­міністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 210—211; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 9; Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий фено­мен: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 363; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка,

2005. — С. 65—75.

Управлінська форма своїм змістом охоплює і юрисдикційну концепцію («вузьке» розуміння) визначення адміністративного процесу, яка висвітлюється в юридичній літературі3 і піддається критиці прибічниками управлінської (позитивної) концепції адміністративного процесу4.

Управлінська форма процесу — це система техніко-фор-мальних приписів і норм щодо установлення порядку здійс­нення конкретних процесуальних дій, у сфері як позитивного регулювання, так і застосування примусових заходів при ви­знанні, реалізації та захисті прав, обов´язків і законних інтере­сів фізичних чи юридичних осіб.

Судова форма адміністративного процесу — нормативне ут­ворення, врегульоване адміністративно-процесуальними нор­мами і спрямоване на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів владних повноважень або їх посадових осіб. Судова форма процесу — це теж система техніко-формальних приписів і норм щодо визначення повноважень адміністративних судів та встановлення порядку звернення до адміністративних судів, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у адміністративних судах та здійснення адміністративного судо­чинства.

На перший погляд, ніби існує антагонізм між зазначеними формами процесу — не може бути поєднання юридичних явищ, які лежать у різних площинах правової дійсності — судова вла­да є продовженням виконавчої влади. Проте більш глибокий аналіз показує, що і в управлінській формі процесу, і в судовій формі процесу багато спільного. По-перше, вони діють, ре­гулюють суспільні відносини у сфері публічної влади. По-дру­ге, вони забезпечують виконання і захист прав і обов´язків гро­мадянина, держави, суспільства в цілому. По-третє, процесу­альна діяльність врегульована відповідними нормами права; має досить високу формалізацію. По-четверте, обов´язковими суб´єктами відносин є наявність державного органу чи його посадової особи. Ці спільні ознаки, завдання і мета дозволяють підкреслити, що між зазначеними формами процесу не існує антагонізму, навпаки, і управлінська, і судова форми ад­міністративного процесу є сукупністю процесуальних дій, спрямованих на вирішення конкретних адміністративних справ або на виправлення та усунення управлінських недоліків і по­милок.

Таким чином, адміністративний процес (звертаємо увагу: процес, а не адміністративне процесуальне право) — це вид юри­дичного процесу, який регламентує порядок і умови визнання та забезпечення реалізації прав, обов´язків, свобод та інтересів гро­мадян, юридичних осіб і держави, їх захисту, розгляду і вирішення
 

конкретних справ у публічній сфері органами владних повнова­жень, їх посадовими особами та адміністративними судами від­повідно до чинного законодавства.

Не претендуючи на беззаперечність та безапеляційність ви­кладених вище положень, вважаємо за найбільш прийнятну точ­ку зору, згідно з якою можливо певною мірою узагальнити про­цесуальні аспекти управлінської, юрисдикційної та судової кон­цепції адміністративного процесу, усунути дискусії щодо «вузького» та «широкого» розуміння адміністративного процесу.

Крім цього, у адміністративному процесі управлінська і су­дова форми проваджень вигідно відрізняються від своїх ближ­чих аналогів — кримінального та цивільного процесів. Усі про­цеси — кримінальний, цивільний, господарський — спрямовані на захист прав та інтересів учасників процесів, а адміністратив­ний процес, крім цього, ще й виступає як інструмент визнання та реалізації прав, свобод, інтересів і обов´язків фізичних і юри­дичних осіб, держави і суспільства в цілому. Він включає пра­вові інститути позасудового, а інколи досудового вирішення справ (здійснення провадження), яке за своїми якостями не гірше, але дешевше, швидше, менш формалізоване.

Ознаками та особливостями адміністративного процесу є наступне:

1. однією із сторін у адміністративно-процесуальних відно­синах завжди виступає орган владних повноважень, його поса­дова чи службова особа;
2. неслужбова сфера процесуальної діяльності, тобто ад­міністративно-процесуальні відносини, не пов´язані зі службо­вим підпорядкуванням (як це спостерігається у дисциплінар­них провадженнях);
3. наявність адміністративної справи, задля розгляду і вирі­шення якої й здійснюється адміністративне провадження;
4. чітка регламентація повноважень органів влади в ад­міністративному процесі, а не віртуальна узагальненість їх діяльності щодо реалізації матеріальних норм;
5. встановлення строків розгляду адміністративної справи, тобто жорстка регламентація розгляду справи у часовому вимірі, тоді як провадження в «широкому» розумінні у часові рамки не укладені (видання нормативних актів, прийняття індивідуаль­них актів, діловодство тощо).

Отже, адміністративний процес — це сфера визнання та за­безпечення реалізації прав, обов´язків, свобод і законних інте­ресів фізичних чи юридичних осіб, а також держави шляхом розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ, а уп­равлінська діяльність щодо реалізації норм матеріального права — це сфера функціонування всієї системи повноважних ор­ганів, реалізації власної управлінської компетенції шляхом ор­ганізаційно-правових форм і методів державного управління. Нормами адміністративного процесуального права регулюються відносини публічної адміністрації при вирішенні публічних ін­тересів учасників адміністративного процесу, а не відносини в сфері державного управління.