Поняття адміністративного процесуального права тісно пов´язане з поняттям «адміністративний процес».

В юридичній літературі немає одностайного підходу до ви­значення поняття і сутності адміністративного процесу. Історія розвитку теорії адміністративного права сформувала два підхо­ди: «вузьке» і «широке» розуміння адміністративного процесу, залежно від яких визначається його місце в правовій системі, регуляторні можливості, обсяг і зміст.

1 Салищева Н. Г. Административньїй процесс в СССР. — М.: Юрид. лит., 1964. — С. 12—16.

2 Клюшниченко А. П. Производство по делам о мелком хулиганстве. — К.: РИО КВШ МВД СССР, 1970. — С. 37.

Вузьке розуміння адміністративного процесу зводиться до діяльності органів влади щодо розгляду справ про адміністра­тивні правопорушення та застосування заходів адміністратив­ного примусу. Прихильники цієї позиції — Н. Г. Саліщева1, А. П. Клюшниченко2 та інші — підкреслювали виключно юрис-дикційний характер адміністративного процесу. Вони зазнача­ли, що адміністративний процес — регламентована законом діяльність із вирішення спорів та застосуванням мір адміністра­тивного примусу.
 

Широке розуміння адміністративного процесу свого часу було започатковано (обґрунтовано) С. С. Студеникіним1, підтрима­но А. Є. Луньовим2 та протягом багатьох років відображалося в наукових працях вчених-адміністративістів, таких як: О. М. Яку-ба, Г. Н. Петров, А. П. Коренєв, Б. Д. Сорокін, Д. Н. Бахрах, Р. С. Павловський та ін. Вони пов´язували широке розуміння (значення) адміністративного процесу з визначенням того, що адміністративним процесом охоплюється різноманітна управ­лінська діяльність з реалізації матеріальних норм адміністра­тивного права. Головним змістом цієї діяльності є система дій компетентних органів управління, спрямованих на вирішення поставлених завдань і досягнення управлінських цілей. Адміні­стративний процес у широкому розумінні визначається не тіль­ки як адміністративно-юрисдикційна діяльність, а й будь-яка інша діяльність у сфері державного управління: розгляд і вирі­шення конкретних індивідуальних справ: адміністративна юсти­ція; прийняття нормативних актів управління; дисциплінарні провадження; діловодство тощо.

Перевагу позиції широкого розуміння адміністративного процесу на сучасному етапі віддають О. М. Бандурка, М. М. Ти­щенко та інші автори, які зазначають, що юрисдикційна діяль­ність є лише незначною частиною виконавчо-розпорядчої діяльності, а зведення адміністративного процесу до розгляду індивідуальних справ по суті відкидає управлінський характер і ототожнює адміністративний процес із кримінальним і цивіль­ним процесами, що неможливо визнати правильним3.

1 Студеникин С. С. Социалистическая система государственного уп­равленої и вопрос о предмете советского административного права // Воп-росьі советского административного права. — М., 1949. — С. 44.

2 Лунев А. Е. Вопросьі административного процесса // Правоведение. — 1992. — № 2. — С. 43.

3 Бандурка О. М, Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 7—9.

До позицій широкого розуміння адміністративного процесу приєднується В. К. Колпаков, який зазначає, що «саме широке розуміння адміністративного процесу відповідає сучасним нор­мам розвитку правової науки і втіленим у Концепції адміністра­тивної реформи принципам трансформації державного управ­ління в дієвий інструмент реалізації громадянами своїх прав і свобод, інструмент захисту людини від неправомірних дій і ад­міністративних актів із боку органів управління і їхніх службов­ців»1. О. В. Кузьменко також підкреслює, що лише широке ро­зуміння предмета адміністративно-процесуального права дає можливість окреслити його сферу функціонування та визначити роль і місце у правовій системі країни2. Під цим слід розуміти, що автори відносять до адміністративного процесу як створення і забезпечення та додержання відповідних правил належного поводження суб´єктів і здійснення позитивної управлінської діяльності, так і застосування примусових заходів, передбачених санкціями матеріальних норм. Проте здійснення позитивної уп­равлінської діяльності, а також вирішення широкого кола ін­дивідуальних конкретних справ значною мірою зачіпають інте­реси громадян, нерідко навіть незалежно від їх бажання (прий­няття нормативних актів із підвищенням цін, наприклад, притягнення до відповідальності, перевірка діяльності). Спілку­вання з владою рідко буває приємною, оскільки ідеологія пану­вання держави над людиною і владно-розпорядчий вплив із боку державних органів поки що залишаються.

Як вірно зазначає В. Б. Авер´янов, реалізація повноважень з боку суб´єктів публічної адміністрації у стосунках з іншими учасниками адміністративних правовідносин набуватиме рис необмеженого адміністративного розсуду — аж до свавілля3. У цьому зв´язку «широке» розуміння адміністративного процесу, яке включає в свою структуру всю виконавчо-розпорядчу діяль­ність органів державного управління, а сфера адміністративних проваджень стає невичерпною, практично, врешті-решт, по­збавляє конкретного визначення зміст адміністративного про­цесу та сферу його впливу на суспільні відносини.

1 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 363.

2 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 68.

3 Авер´янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ­ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер´янова. — К.: Факт,

2003. — С. 40.

У структурі традиційного розуміння адміністративного процесу у «широкому» значенні вчені-адміністративісти виді­ляють значну кількість адміністративних проваджень, що вклю­чаються до сфери адміністративного процесу. Виходячи з рег­ламентації правовими актами різноманітної галузевої спрямо­ваності, сфери діяльності органів виконавчої влади, їх компетенції розрізняють такі види впроваджень, як нормо-
 

творчі, установчі, правозастосовні, контрольно-наглядові, ад­міністративно-деліктні, адміністративно-юрисдикційні, нею-рисдикційного характеру тощо1, не розділяючи ані внутрішньої (провадження щодо створення, організації, ліквідації організа­ційних структур, дисциплінарне провадження, діловодство тощо), ані зовнішньої сфери діяльності (нормотворчі, правоза-стосовні, контрольно-наглядові, адміністративно-деліктні тощо). Це викликає певний сумнів. Чи можна відносити пи­тання внутрішньої самоорганізації до адміністративного проце­су? Якщо так, то яку тоді роль відіграють в управлінському процесі правові та організаційні форми й методи державного управління? Як зазначає Т. О. Гуржій, подібна неузгодженість накладає суттєвий відбиток на сучасне уявлення не лише про сам процес, а й про адміністративно-процесуальне право як систему юридичних норм, науку та навчальну дисципліну2.

1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 211; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 16—23; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 278—279; Кузьмен-ко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 213—214; Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — С. 257—280; Гонча­рук С. Т. Адміністративне право України: Навч. посібник. — К., 2000. — С. 123 та ін.

2 Гуржій Т. Вихідні засади формування галузевої парадигми адміністра­тивно-процесуального права // Право України. — 2007. — № 3. — С. 16.

Як на нашу думку, то ні «вузьке», ні «широке» розуміння адміністративного процесу не відповідає визначеній Конститу­цією України принципово новій ролі держави у відносинах з людиною. «Вузьке» і «широке» розуміння свідчить про роз­митість визначення, відсутність методології понятійного апара­ту. Визначення адміністративного процесу на рівні різноманіт­ної управлінської діяльності та розгляду і вирішення конкрет­них справ, що виникають у сфері публічного управління залишає дослідників у «полоні ілюзій», сформованих на засадах позитивістського права і політичної доцільності, коли ад­міністративний процес вивчався як виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, а дослідження зосе­реджені на обґрунтуванні залучення до адміністративних про­ваджень якомога більше суспільних відносин.

На визначення поняття адміністративного процесу значний вплив здійснюють взаємопов´язані з предметом правового ре­гулювання норми права і правові інститути, які входять до га­лузі права, становлять її систему. Аналіз авторських концепцій та підходів щодо визначення адміністративного процесу дає можливість дійти висновку про наявність двох форм адміністра­тивного процесу: управлінської і судової. Ці форми неможливо ототожнювати, але на рівні проваджень вони утворюють пра­вові інститути і складають окрему галузь адміністративного процесуального права, яка на противагу процесу (діяльності у сфері публічних відносин) як цілісна правова система існує в реальності1.

Управлінська форма адміністративного процесу як комплекс­не нормативне утворення, на чому неодноразово наголошує у своїй роботі О. В. Кузьменко2, об´єднує низку врегульованих нормами адміністративного процесуального права (а в окремих випадках й інших галузей права) відповідних процесуальних проваджень, із застереженням зроблених вище, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів громадян, прав та інтересів юридичних осіб, держави і суспільства в цілому.

1 Стефанюк В. С. Судовий адміністративний процес: Монографія. — Харків: Консум, 2003. — С. 36—38.

2 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 68—69, 78—70.

3 Салищева Н. Г. Административньїй процесс в СССР. — М.: Юрид. лит., 1964. — С. 12—16; Клюшниченко А. П. Производство по делам о мел-ком хулиганстве. — К.: РИО КВШ МВД СССР, 1970. — С. 37 та ін.