Поняття адміністративної юрисдикції в літературі висвіт­лювалося досить широко. Проте її зміст та визначення потре­бують відповідних уточнень. Це пов´язано з тим, що адміністра­тивні провадження неоднорідні, різноманітні, більша частина їх спрямована на забезпечення виконавчо-розпорядчої діяль­ності у сфері публічного управління, на реалізацію норм ма­теріального адміністративного права позитивного характеру. В літературі з цього приводу існує кілька поглядів на класифіка­цію адміністративних проваджень, весь масив яких поділений на: юрисдикційні провадження і провадження неюрисдикцій-ного характеру1; адміністративно-юрисдикційні та адміністра-тивно-регулятивні2; конфліктні і неконфліктні3; нормотворчі, установчі та правозастосовні провадження4 та ін.

Звичайно, немає сумніву щодо наукової доцільності таких класифікацій адміністративних проваджень. Однак з´ясування структури адміністративного процесу, встановлення видів адмі­ністративних проваджень певним чином впливає на визначен­ня поняття адміністративної юрисдикції. Так, поділ проваджень на юрисдикційні і неюрисдикційного характеру і віднесення до останніх: провадження щодо прийняття індивідуальних актів; провадження щодо застосування адміністративно-попереджу­вальних заходів; провадження щодо застосування заходів при­пинення; провадження з реалізації контрольно-наглядових повноважень та ін.5, штучно звужує зміст юрисдикції.

1 Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 16.

2 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 214.

3 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 209.

4 Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 278.

5 Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 19.

6 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 217; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 19; Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшучен-ко (відп. ред.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — Т. 1.:

А—Г. — С. 47.

В юридичній літературі і словниках під «юрисдикційною» розуміється діяльність компетентних посадових осіб (органів влади) щодо вирішення адміністративно-правових спорів і роз­гляду справ про адміністративні правопорушення6. У процесі такої діяльності вирішують юридичну справу, здійснюють пра­вовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виносять державно-владне рішення про застосування відповідної право­вої санкції, відновлення порушеного права. Розгляд і вирішен­ня юридичних справ, обумовлених позитивними обставинами, не охоплюється юрисдикційною діяльністю1. Адміністративна юрисдикція визначається як встановлена законодавчими акта­ми діяльність органів державного управління і посадових осіб щодо вирішення індивідуальних адміністративних справ і за­стосування відповідних юридичних санкцій в адміністративно­му порядку2.

Як бачимо, в цих визначеннях не відображена вся повнота діяльності органів влади, їх посадових осіб відповідно до чин­ного законодавства. Із визначення поняття виключена така важлива особливість, як здатність уповноважених органів здій­снювати свої функції щодо визначених об´єктів у сфері публіч­ного управління, розгляд і вирішення індивідуальних ад­міністративних справ тощо. Це і є наслідком поділу проваджень на юрисдикційні та неюрисдикційного характеру. У зазначених видах досліджень основні зусилля вчених сконцентровано в бік деліктної адміністративної юрисдикції. Воно і не дивно, адже адміністративні правопорушення належать до найпоширенішо­го виду порушень законодавства, що вимагає відповідного реа­гування з боку держави та відповідного обґрунтування заходів боротьби з ними.

1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 214.

2 Юридический знциклопедический словарь. — 2-е изд., доп. / Гл. ред. А. Я. Сухарев; Редкол.: М. М. Богуславский и др.— М.: Сов. знциклопедия, 1987. — С. 17, 526.

3 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 380.

Розглядаючи визначення юрисдикції крізь призму компе­тентності державних органів (судових, виконавчих, місцевого самоврядування) у розгляді й вирішенні справ, що виникають у сфері державного управління, В. К. Колпаков вірно під­креслює, що подальший розвиток уявлень щодо поняття «юрисдикція» повинен пов´язуватися із законодавством Украї­ни після 1990 р. Саме воно дає підстави для його наповнення ще більшим змістом і можливості розуміти юрисдикцію як юридично сформоване право уповноважених органів (посадо­вих осіб) здійснювати свої функції щодо встановлених об´єктів3. Варто погодитися з тим, що термін «юрисдикція» у розумінні поширення повноваження відповідного державного органу дуже широко використовується в законах та інших норматив­них актах України1. Це дає можливість конструювати різні види юрисдикцій: кримінально-правову; цивільно-правову; госпо­дарсько-правову. З 1996 р. з´явився такий вид юрисдикції, як конституційна юрисдикція в Україні, особливості якої поляга­ють у здійсненні діяльності у формі конституційного судочинс­тва і гарантуванні верховенства Конституції України2. Тобто компетентність Конституційного Суду України у вирішенні питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також виключне право тлумачення Конституції України та законів України, визначає поняття, зміст і межі конституційної юрисдикції. Рішення Конституцій­ного Суду України є загальнообов´язковими, остаточними і ос­карженню не підлягають.

Використовуючи підхід до розгляду юрисдикції як компе­тентність органів публічної влади, В. К. Колпаков підкреслює, що адміністративна юрисдикція на відміну від цивільно-право­вої, кримінально-правової, дисциплінарної (можна доповнити також — від конституційної. — Е. Д.), поділяється на три види:

• адміністративно-регулятивна юрисдикція — встановлена законодавчими актами компетентність органа посадової осо-би)розглядати і вирішувати адміністративні справи, що виника­ють у сфері публічного управління позитивного характеру;
• адміністративно-судочинна юрисдикція — встановлена законодавством компетентність адміністративних судів щодо вирішення відповідних спорів;
• адміністративно-деліктна юрисдикція — встановлена за­конодавством компетентність органів (посадових осіб), судів щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопо­рушення і накладення адміністративних стягнень3.

1 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 380—381.

2 Тесленко М. В. Конституційна юрисдикція в Україні: Навч. посібник. — К., 2003. — С. 115.

3 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 383.

З прийняттям Господарського кодексу України можна вес­ти мову про наявність господарсько-правової юрисдикції, яка в певній мірі перетинається з адміністративною юрисдикцією, особливо в частині застосування адміністративно-госпо­дарських санкцій та відповідальності суб´єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (статті 238—250; 251—257 Господарського кодексу України). Співвідношення цих видів юрисдикції, їх межі та зміст потре­бують окремих досліджень та визначення.

Адміністративна юрисдикція характеризується певними ри­сами.

1. Здатністю органів публічної влади, їх посадових осіб від­повідно до чинного законодавства здійснювати свої функції у сфері публічного управління, вирішувати правові спори, засто­совувати заходи примусу, відновлювати порушене право та розглядати індивідуальні адміністративні справи і приймати рі­шення у них.
2. Наявністю правового спору, спору про право, порушення встановлених правових норм, індивідуальних адміністративних справ, оспорюваних інтересів у адміністративному порядку без звернення до суду.
3. Належним, повним та всебічним процесуальним врегу­люванням діяльності органів публічної влади, сторін та інших учасників процесу, створенням умов для змагальності у вирі­шенні справи та встановлення особливих процесуальних форм, обов´язкових для юрисдикції. Наприклад, обов´язкове складан­ня протоколу, акта, іншого процесуального документа чи звер­нення до суду з позовом в установленому законодавством по­рядку.
4. Обов´язковістю прийняття рішення чи іншого юридич­ного акта про застосування норм права до конкретного випад­ку, що означає вирішення спору про право, правового спору чи індивідуальної адміністративної справи по суті. Наприклад, ви­дача свідоцтва про реєстрацію, винесення постанови про на­кладення адміністративного стягнення, винесення рішення про застосування заходів примусу та ін.

Таким чином адміністративна юрисдикція — це встановлена чинним законодавством компетентність (сукупність повнова­жень) органів публічної адміністрації (посадових осіб) здійснюва­ти свої функції у сфері публічного управління і розглядати будь-які адміністративні справи у відповідній, визначеній адміністратив­ними актами, адміністративно-процесуальній формі, виносити у них рішення із застосуванням, у необхідних випадках, заходів ад­міністративного примусу.

Розвиток адміністративних процесуальних відносин, ство­рення адміністративних судів, поглиблення ринкових відносин у державі та необхідність посилення забезпечення суб´єктивних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб потребу­ють нових підходів і наукових досліджень з урахуванням полі­тичних, соціальних, економічних чинників у адміністративно-процесуальній сфері, за допомогою якої мають здійснюватися основні заходи подолання протистояння держави і людини.