Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

5.3. Адміністративні провадження та їх види

Сторінки матеріалу:

  • 5.3. Адміністративні провадження та їх види
  • Сторінка 2

1 Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. По­пова. — М.: Юриста, 2000. — С. 73.

2 Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 277.

3 Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 12.

4 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.; Адміністративна процедура та адміністративні послуги: За­рубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В. П. Тимощук. — К.: Факт, 2003. — 496 с.; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністратив­ний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — 336 с. та ін.

5 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 211, 212; Кузьменко О. В., Гуржій Т. О. Адмі­ністративно-процесуальне право України: Підручник / За ред. О. В. Кузь-

менко. — К.: Атіка, 2007. — С. 130.

  
 

В юридичній літературі немає чітко вираженої дискусії з приводу визначення поняття адміністративного провадження. Більшість авторів, до яких ми приєднуємося, розглядають ад­міністративне провадження як нормативно врегульований поря­док здійснення процесуальних дій з вирішення індивідуальних ад­міністративних справ, об´єднаних спільністю предмета1, як ад­міністративну процесуальну діяльність (сукупність процесуальних дій) компетентного суб´єкта, що здійснюється у межах кон­кретної адміністративної справи для її вирішення2. Аналогічно визначають поняття провадження і в інших процесуальних га­лузях права3. Щоправда, деякі автори взагалі не дають власної дефініції поняття адміністративного провадження4, а деякі ад­міністративне провадження визначають не як складову, а як вид адміністративного процесу5. Останнє не виглядає цілком незапреречним, оскільки провадження є складовою, елементом структури адміністративного процесу, а не його видом. Процес і провадження співвідносяться як ціле і часткове. Адже провад­ження притаманне усім видам юридичних процесів — кримі­нальному, господарському тощо. Проте О. В. Кузьменко вка­зує, що провадження щодо розгляду конкретної індивідуальної справи є первинним елементом структури адміністративного процесу. Кожне таке провадження є своєрідною «цеглиною» у фундаменті адміністративного процесу.

Наведені дефініції адміністративного провадження (визна­чення) дозволяють виділити його основні загальні ознаки. На нашу думку, до них належать: а) нормативне врегулювання процесуальних дій; б) наявність конкретної індивідуальної справи; в) спільність предмета правового регулювання в кож­ному конкретному провадженні; г) наявність не пов´язаного зі службовим підпорядкуванням уповноваженого суб´єкта вирі­шення справи; ґ) об´єктивізація дій у межах конкретної індиві­дуальної справи; д) прийняття відповідного рішення (акта) і звернення його до виконання. Кожна із зазначених ознак ха­рактеризується певними властивостями.

Нормативне врегулювання процесуальних дій означає повну і сувору регламентацію процесуальних дій, їх широку та об´ємну формалізацію. Вчинення будь-яких дій у сфері управління без певної нормативної регламентації не дає підстав вести мову про адміністративні провадження зокрема, і адміністративний процес узагалі.

Наявність конкретної індивідуальної справи. Виходячи із по­няття адміністративного провадження (що воно здійснюється у межах конкретної адміністративної справи), слід звернути ува­гу на те, що саме справа передбачає вирішення чого-небудь відповідно до законодавства і є ознакою адміністративного провадження, а не вчинення будь-яких управлінських дій. В цьому зв´язку аж ніяк не можна стверджувати, що відпрацю­вання та прийняття нормативних та індивідуальних актів уп­равління належить до одного із видів адміністративних провад­жень, як це зазначається в юридичній літературі. Прийняття нормативних та індивідуальних актів управління не пов´язане з розглядом адміністративної справи, тобто адміністративна справа як така зовсім відсутня. Нормативне врегулювання дій щодо прийняття нормативних та індивідуальних актів теж від­сутнє, не встановлені й строки прийняття нормативних актів. Окремі розрізнені вимоги до правових актів та актів управлін­ня, їх форми, змісту можна знайти у правовому полі. Але це не свідчить про те, що є відповідна система правових норм, є пра­вові інститути, які б регулювали відносини провадження з при­йняття нормативних чи індивідуальних актів управління. Крім
 

 

 
 

цього, нормотворчі процеси відбуваються не тільки в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування а й на рівні законодавчих та судових органів, громадських організацій та політичних партій, на локальному рівні в цивільно-правових, господарсько-правових та трудових відносинах тощо. Це мо­жуть бути будь-які форми, методи, засоби управлінської діяль­ності, які, до речі, теж виконуються за певними правилами і у відповідній послідовності однак не належать до процесу. В практичній діяльності взагалі досить часто приймаються нор­мативні акти, що не відповідають Конституції і законам Украї­ни і підлягають оскарженню чи скасуванню або в інстанційно-му (адміністративному) порядку, або судовому в порядку по­зовного адміністративного провадження.

Спільність предмета правового регулювання в кожному кон­кретному провадженні відрізняє їх одне від одного, конкрети­зує, в якій саме площині має розглядатися справа, встановлює межі провадження, коло осіб, вимоги, що ставляться при роз­гляді справи, та відповідний порядок правового регулювання. Спільність предмета правового регулювання передбачає наяв­ність кола однорідних відносин правової дійсності та виклю­чення із обсягу предмета регулювання явищ, які лежать у різ­них площинах. Не можуть, наприклад, розглядатися дисциплі­нарні та атестаційні провадження для однієї категорії громадян (державних службовців) як адміністративні провадження — штучно віднесені дослідниками в частині застосування дис­циплінарних стягнень до сфери адміністративних процесуаль­них відносин, для інших громадян (працівників підприємств, установ приватної форми власності) як дисциплінарні, що ста­новлять сферу трудових відносин.

Наявність не пов ´язаного зі службовим підпорядкуванням упов­новаженого суб´єкта вирішення справи традиційно пов´язана з тим, що, з одного боку, в адміністративних правовідносинах виступає орган владних повноважень, його посадова особа чи суд, а з іншого — громадянин, організація, заклад, установа, державний орган тощо. Отже, адміністративні провадження може здійснювати лише уповноважена на те особа, а не власник підприємства, керівник чи інша особа у разі віднесення так зва­них дисциплінарних, атестаційних, нотаріальних, контрольних, облікових та інших проваджень до адміністративного процесу.

Об´єктивізація дій у межах конкретної індивідуальної справи означає, що процесуальні дії виникають, змінюються та припи­няються лише у разі відкриття провадження у конкретній справі уповноваженою особою за ініціативою учасників, сторін про­цесу. А вже ознакою процесу, провадження має бути справа, яка розглядається і вирішується компетентною особою, а не діяльність (наприклад з діловодства), яку здійснюють усі суб´єкти незалежно від форм власності.

Прийняття відповідного рішення (акта) і звернення його до виконання є обов´язковою ознакою провадження, яка символі­зує розгляд справи, вирішення її по сутті і закінчення її про­вадженням. Відсутність відповідного рішення або акта вказує на незакінченість розгляду справи чи/або некомпетентність осіб, які розглядають справу. Отже, має спрацювати логіка пра­вового регулювання суспільних відносин за системою: ма­теріальне регулювання—його процесуальне забезпечення—вико­нання прийнятого рішення.

Зазначені ознаки відокремлюють питання внутрішньої са­моорганізації та певних видів виконавчо-розпорядчої діяль­ності від адміністративного процесу. Адже публічні служби і без того надто розгалужені, щоб питання їх внутрішнього уп­равління включати до адміністративного процесу.

Адміністративний процес можна характеризувати як таким: суспільство найняло державу та її органи для надання сервісу у вигляді адміністративних послуг забезпечення законності, прав, свобод та інтересів учасників правовідносин, охорони громад­ського порядку та конституційного ладу.

Аналіз зазначених ознак адміністративного провадження дає підстави зробити висновок, що усі провадження за формою їх здійснення можна поділити на три групи:

1)   провадження в сфері управління;

2)   провадження з адміністративного судочинства;

3)   адміністративно-деліктні провадження.

1. Провадження в сфері управління складаються під час вирі­шення конкретної індивідуальної справи органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими чи службови­ми особами або іншим суб´єктом, який на основі законодав­ства уповноважений розглядати і вирішувати адміністративні справи в інстанційному (адміністративному, позасудовому) по­рядку, крім притягнення до адміністративної відповідальності.

До проваджень у сфері управління належать: а) проваджен­ня за заявою суб´єкта звернення з приводу реалізації суб´єктивних прав і обов´язків фізичними чи юридичними особами; б) про­вадження за ініціативою органа владних повноважень у зв´язку з реалізацією контрольно-наглядових функцій та застосування заходів адміністративного примусу, крім накладення адміністра­тивних стягнень; в) провадження за скаргою суб´єкта звернен­ня з приводу розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб на рішення, дії чи бездіяльність органів владних повноважень, їх посадових (службових) осіб у позасудовому (адміністративно­му, інстанційному) порядку.

2.  Провадження з адміністративного судочинства — це роз- 
гляд і вирішення адміністративним судом публічно-правового 
спору, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої вла- 
ди, орган місцевого самоврядування їх посадова чи службова 
особа або інший суб´єкт, який здійснює функції на основі за- 
конодавства в сфері державного управління, в тому числі й на 
виконання делегованих повноважень.

До проваджень з адміністративного судочинства належать:

а)  провадження в суді першої інстанції; б) провадження в окре- 
мих категоріях адміністративних справ; в) апеляційне прова- 
дження; г) касаційне провадження; ґ) провадження за винятко- 
вими обставинами; д) провадження за нововиявленими обста- 
винами.

3.  Адміністративно-деліктні провадження — це розгляд і ви- 
рішення адміністративних справ, пов´язаних із вчиненням ад- 
міністративних проступків та притягнення правопорушників 
до адміністративної відповідальності.

До адміністративно-деліктних проваджень належать: а) про­вадження в справах про адміністративні правопорушення;

б)  деліктні провадження у разі прийняття нового Кодексу Украї- 
ни про адміністративні (чи кримінальні) проступки (делікти).

1 Авер´янов В. Становлення нової доктрини українського адміністра­тивного права // Юридичний вісник України. — 2007. — № 28. — 14—20 липня. — С. 1, 5.