1.1 Поняття нейтралітету у міжнародному праві та його форми Нейтралітет у міжнародному праві Статут ООН визначає як один з інститутів міжнародного права, побудований на визнанні прав нейтральної держави [1, с. 144]: - на територіальну недоторканність і цілісність держави; - на власні збройні сили, чисельність яких не перевищує потреб самооборони; - на надання нею притулку біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів; - на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує її нейтралітету; а також її юридичних обов'язків: - здійснювати миролюбну зовнішню політику, розвивати дружні взаємини з усіма без винятку державами, сприяти зміцненню загальних миру та безпеки; - на практиці доводити готовність здійснювати міжнародне співробітництво з вирішення економічних, соціальних, культурних і гуманітарних проблем, сприяти та розвивати повагу до прав і основних свобод усіх без винятку людей, незалежно від раси, статі, мови та релігії; - вирішувати міжнародні спори мирними засобами, спрямованими на зміцнення миру, безпеки і справедливості, утримуватися в міжнародних відносинах від погроз силою і від її застосування. Міжнародне право вирізняє кілька форм нейтралітету [4, с. 207]: 1) воєнний (евентуальний) нейтралітет - неучасть у воєнному конфлікті; цей статус визначає позицію держави стосовно конкретного конфлікту, але стосовно іншого - ця позиція може змінюватися без порушення норм міжнародного права; 2) постійний нейтралітет - неучасть у будь-яких воєнних конфліктах (єдиним дозволеним для держави з постійним нейтралітетом видом воєнного конфлікту є оборонна війна ? коли вона збігається з індивідуальною самообороною), у воєнних блоках і союзах, діяльність яких спрямована проти інших держав; постійний нейтралітет передбачає також протидію втягуванню у війну, недопущення іноземного втручання у внутрішні справи, створення на власній території іноземних військових баз і формування загонів воюючих сторін, передачі воюючим сторонам техніки та боєприпасів; у випадку порушення цих правил воюючі сторони вправі вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій; 3) неприєднання (позаблоковість) ? відмова від вступу до воєнних союзів без будь-яких гарантій або міжнародного визнання такого статусу іншими державами. Слід додати, що після завершення холодної війни у сфері міжнародної безпеки відбулися істотні зміни, що впливають на визначення державами своїх позицій у сфері безпеки, а сааме [11, с. 34]: - «деідеологізація» міжнародного права; - зникнення біполярного світу; - поява нової сторони воєнних конфліктів - міжнародного тероризму; - потреба активної участі у процесах економічної і політичної глобалізації, миротворчих операціях ООН, усуненні джерел напруженості у світі. Нейтралітет як явище міжнародних відносин, у якому внутрішньополітичні аспекти відіграють вторинну роль, є породженням суспільних відносин у межах світової спільноти [37, с. 192]. Нейтралітет визначається трьома головними ознаками. По-перше, існує відповідність між типом нейтралітету і певною системою міжнародних відносин. По-друге, нейтральному властиве прагнення максимально ототожнитись зі світовою спільнотою як єдиним цілим. По-третє, нейтральна держава перебуває в центрі силової взаємодії великих держав та блоків [35, с. 12]. Доцільно говорити не про нейтралітет, а нейтралітети. Адже кожна з історичних систем міжнародних відносин передбачала існування відповідної історичної форми нейтралітету. Міжнародні відносини від Вестфальської мирної угоди 1648 року до Першої світової війни розгорталися в рамках системи «балансу сил». Принципом організації цієї історичної системи міжнародних відносин був пошук і підтримання рівноваги у міждержавних взаєминах. Посилення однієї країни сприймалось як загроза [32, с. 61]. Одна держава вбачала в іншій водночас і потенційного ворога, і потенційного союзника. Превентивна дипломатія стала головною формою зовнішньополітичної діяльності. З метою запобігання зламу усталеного балансу сил національним актором, що наростив додаткову могутність, організовувалися коаліції і велися превентивні війни. Поняття постійного нейтралітету ширше і включає евентуальний як складову або модель зовнішньополітичної поведінки постійного нейтрального статусу стосовно конкретної війни [21, с. 57]. Неучасть в актуальному збройному конфлікті - це лише один елемент зовнішньої політики постійно нейтральної держави. Другий може називатися невтягненням і полягає у забороні для постійно нейтральної держави таких зовнішньополітичних дій, які у майбутньому можуть призвести до участі у війні [16, с. 81]. Йдеться про військово-політичні угоди з потенційними учасниками збройного конфлікту або союзи, спрямовані проти третіх країн. Антивоєнне спрямування постійного нейтралітету не виключає, а навпаки, передбачає необмежене право нейтрального актора на самооборону. Отже, система балансу сил зумовила появу постійного нейтралітету, який через відповідну історичну віддаленість і прив'язку варто називати класичним або традиційним. Така історична форма нейтралітету має антивоєнний характер і дві основні складові - неучасть і невтягнення [1,