Слід також мати на увазі, що постійний нейтралітет відрізняється від евентуального, тобто нейтралітету під час війни, коли держава бере на себе зобов'язання не брати участі в тому чи іншому збройному конфлікті. Особливою формою нейтралітету було висунуте Росією, а потім підтримане Данією і Швецією (під час війни північноамериканських штатів з Великою Британією 1780 року), поняття збройного нейтралітету, що регулювало відносини нейтральних і воюючих країн у сфері судноплавства й торгівлі під час війни. Тобто, за своїм змістом, постійний нейтралітет є значно ширшим поняттям, що включає евентуальний нейтралітет як постійну складову, але не обмежується ним і передбачає заборону для постійно нейтральної країни будь-яких дій, які в майбутньому можуть призвести до участі у війні. Такий нейтралітет має чітке антивоєнне спрямування і передбачає дві взаємопов'язані складові: неучасті та невтягнення. Традиційний нейтралітет передбачає необмежене право нейтральної країни на самооборону від збройного нападу. 2.2 Особливості постійного нейтралітету в міжнародному праві Передусім, постійно нейтральній державі заборонялося ведення будь-якої війни, за винятком випадку самооборони. Цю заборону вводила та головна ознака, яка дозволяє виділити цю державу з інших суб'єктів міжнародного права [4, с. 240]. Постійний нейтралітет держави гарантує право територіальної недоторканності. Ніхто не повинен порушувати територіальну недоторканність і, тим більше, територіальну цілісність постійно нейтральної держави. На її території забороняється ведення військових операцій, прохід військ воюючих держав. Постійно нейтральна держава має право надавати притулок. Постійно нейтральна держава має право в разі агресії або посягання на її нейтралітет звернутися до гарантів за допомогою, а також до Ради Безпеки, яка повина здійснити необхідні заходи для усунення порушення нейтралітету держави [21, с. 75]. Постійно нейтральна держава має свої власні збройні сили, і це не суперечить її статусу, так як випливає з її права на самооборону як суверенної держави. Але ці збройні сили повинні бути помірними і служити тільки цілям самооборони [37, с. 210]. Поряд з перерахованими вище правами постійно нейтральна держава в мирний час несе і певні обов'язки: вона не має права брати участь у війнах і військових блоках, не має права надавати свою територію для будівництва іноземних військових баз і дозволяти прохід збройним силам іноземних держав через свою територію. Все це становить специфічні риси постійно нейтральної держави. Принципово важливим для з'ясування суті постійного нейтралітету є питання про способи його встановлення та гарантії цього статусу. Є два способи юридичного встановлення постійного нейтралітету держави [11, с. 49]: - Укладення міжнародного договору про постійний нейтралітет; - Прийняття закону про постійний нейтралітет, визнаний іншими державами. Першим способом встановлено постійний нейтралітет Швейцарії, Австрії, Лаосу. У 19 столітті договірним шляхом оформлявся також нейтралітет Бельгії і Люксембургу [35, с. 20]. Угода про постійний нейтралітет має відповідати волі держави, яка буде мати цей статус. Неприпустимо нав'язування постійного нейтралітету державі, яка не бажає його прийняти. Історія показала, що нав'язаний нейтралітет, наприклад, нейтралітет Люксембурга, не був міцним [16, с. 89]. Міжнародна практика показує, що, як правило, постійно нейтральні держави є учасниками договору про свій статус (виняток - Швейцарія). Договір про постійний нейтралітет може бути багатостороннім [21, с. 67]. Наприклад, декларацію про постійний нейтралітет Лаосу від 23 липня 1962 року і протокол до неї підписали 14 держав, включаючи Лаос. Однак можливе досягнення домовленості про постійний нейтралітет якої-небудь держави в двосторонній угоді. Так, в радянсько-австрійському меморандумі 15 квітня 1955 було встановлено, що Австрія стане постійно нейтральною [32, с. 78]. Угода про постійний нейтралітет встановлює взаємні права та обов'язки між постійно нейтральною державою та іншими учасниками договору. Тут волі сторін знаходяться в тісному взаємозв'язку. Неприпустимо, щоб постійно нейтральна держава мала тільки обов'язки, а його контрагенти - права. Правам та обов'язками постійно нейтральної держави повинні відповідати права та обов'язки держав, що визнають або гарантують його постійний нейтралітет. Особливістю договору про постійний нейтралітет є те, що він безстроковий, полягає на «вічні часи», а не на період однієї або кількох воєн [37, с. 217]. Якщо постійний нейтралітет порушений агресором, то це ще не означає, що договір про нього перестає діяти. Але нерідко після докорінної зміни міжнародної обстановки ставилося питання про скасування постійного нейтралітету держави. Так було з Бельгією і Люксембургом після першої світової війни. Однак принцип суверенної рівності держав вимагає при вирішенні питання про скасування договору про постійний нейтралітет явного згоди на це всіх учасників угоди, і ця точка зору є загальновизнаною [4, с. 260]. Саме постійно нейтральна держава може в односторонньому порядку заявити про продовження політики постійного нейтралітету після скасування договору про постійний нейтралітет. Якщо договір про постійний нейтралітет не скасований, то його положення обов'язкові для всіх учасників угоди. Неприпустима відмова одного з учасників багатосторонньої угоди про постійному нейтралітеті від своїх зобов'язань. Таким чином, встановлення постійного нейтралітету держави шляхом укладення міжнародного договору створює взаємні права і обов'язки учасників угоди. Треті держави не повинні порушувати статус такої держави. Іншим способом встановлення постійного нейтралітету є прийняття державою закону про постійний нейтралітет при визнанні його з боку інших держав (приклад - Туркменістан, Мальта, Камбоджа). В цьому випадку є лише одностороннє волевиявлення держави не брати участь у війнах, а в мирний час проводити політику, яка перешкоджає втягуванню у війну [37, с. 82]. Для забезпечення стійкості свого постійного нейтралітету держави зацікавлені в його визнанні та гарантіях з боку інших держав. В даний час можна назвати кілька способів визнання постійного нейтралітету [117,

с. 212]. По-перше, найпоширенішим способом є визнання постійного нейтралітету мовчазно або за допомогою односторонньої декларації. Таким шляхом багато держав визнали постійний нейтралітет Швейцарії, Австрії. Наприклад, Соціалістична Республіка Румунія спеціальною заявою визнала в грудні 1955 року постійний нейтралітет Австрії. По-друге, постійний нейтралітет держави може бути визнаний за допомогою укладення міжнародного договору між зацікавленими сторонами [1, с. 270]. Визнання нейтралітету може міститися або в договорі про встановлення постійно нейтрального статусу будь-якої держави, або в особливому угоді про визнання постійного нейтралітету, підписаному на спеціально скликаній для цієї мети конференції. Прикладом першого випадку є визнання постійного нейтралітету Швейцарії, Бельгії та Люксембургу учасниками міжнародних угод про встановлення їх постійно нейтрального статусу. По-третє, на попередніх переговорах між зацікавленими державами може бути досягнута домовленість про визнання статусу постійного нейтралітету, якщо дана держава прийме його в майбутньому [37, с. 212]. Наприклад, під час переговорів у квітні 1955 року в Москві між урядовими делегаціями СРСР і Австрійської Республіки з питання укладення Австрійського Державного договору була досягнута домовленість про те, що Австрія встановить статус постійного нейтралітету, беручи до уваги заяву СРСР про визнання її нейтралітету. На нараді міністрів закордонних справ чотирьох держав у Відні 14 травня 1955 представники західних держав підтримали намір Австрії дотримуватися постійного нейтралітету. Було встановлено, що Австрія представить на нараді проект декларації про нейтралітет, а СРСР - проект заяви чотирьох держав про повагу її статусу. Після того, як австрійський парламент 26 жовтня 1955 прийняв закон про постійний нейтралітет, чотири держави - СРСР, США, Англія і Франція першими визнали постійно нейтральний статус цієї держави [37, с. 212]. По-четверте, визнанням постійного нейтралітету держави може бути факт використання його послуг в ряді дій ООН.