Сучасник Леонардо, Рафаель Санті прожив недовге, але дуже плідне життя. Леонардо і Мікеланджело, що дожили до старості, втілили лише деякі зі своїх задумів, і тільки деякі їм вдалося довести до кінця. Рафаель, що помер молодим, майже всі свої задуми завершив. Його мистецтво — втілення ясної співмірності, строгої урівноваженості, чистоти стилю. Як справжній майстер Відродження, Рафаель був різнобічним митцем: архітектором, монументалістом, майстром портрета, декоратором. Але найбільше він уславився як творець дивних «Мадонн».
   Рафаель Санті (1483—1520) народився в невеликому містечку Урбіно, розташованому на східному схилі Апеннін, де гірські відроги поривчастими уступами спускаються в долину, прилеглу до Адріатичного моря. Містечко мало чим відрізняється від інших італійських містечок, розташованих уздовж усього Апеннінського хребта. Ті ж замки і палаци, вузькі триповерхові будинки з почорнілими черепичними покрівлями, високими трубами і маленькими віконцями.
   На одній із вулиць, Конрада дель Монте, дотепер стоїть будинок, який мало чим відрізняється від сусідніх споруд, і на будинку цьому прибитий напис: «У цій халупі 6 квітня 1483 р. народився безсмертний живописець Рафаель. У людських справах Божественний промисел часто в малому створює велике».
   Предки Санті не належали до аристократичних кіл Італії і займалися дрібною торгівлею. Проте батько Рафаелло, Джіованні, що жив в Урбіно в епоху розквіту італійського Відродження, був живописцем і розписував церкви і монастирі свого округу. Він був одружений на дочці багатого купця, Маджії Чиарла. На одній із стін будинку, де вони жили, є фреска, в якій, начебто, презентований портрет цієї жінки. На фресці зображена молода італійка в профіль. Вона сидить із книгою біля робочого столу і тримає рукою дитину.
   Рафаель народився у Страсну п?ятницю. Через вісім років померла його мати. Батько одружився вдруге. У 1494 р. Джіованні помер. Діти залишилися на руках мачухи і Бартоломео, дядька по батькові.
   Першим учителем Рафаелло став його батько; після його смерті хлопчик, ймовірно, займався у Тімотео, теж уродженця Урбіно. Перші роботи Рафаеля свідчать про подібність прийомів Тімотео і початківця художника.
   Незабаром Рафаель залишив батьківщину і поїхав до столиці Умбрії, де жив Перуджіно. Навчався у його майстерні, яка стала його ідеалом і духовним притулком. У Перуджії тоді жив і Пінтуріккьо, який вже уславився в усій Італії і займався розписом Ватикану. Перуджіно підтримував дружні стосунки з Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, вивчав закони повітряної і лінійної перспективи, а також розробляв нові прийоми роботи з олійними фарбами. Перуджіно був прекрасним викладачем, ніби народженим для того, щоб підготувати дорогу своєму геніальному учневі.
   Першою великою самостійною картиною Рафаеля слід визнати «Коронування Богоматері», в якій відчувається вплив Перуджіно, а також власні риси великого таланту, що розвивається. До цього твору Рафаель виконав багато ескізів олівцем. Замовила картину Магдалина Одді. Коли картина була написана, її помістили в церкві св. Франциска під ім?ям Перуджіно.
   У 1502 р. Рафаель написав невеликий образ Мадонни, відомий під назвою «Мадонна з книгою». Фігура Богоматері зображена майже по коліно. Дуже цікава первинна композиція цієї картини. Спочатку Мадонна була написана на дерев?яній основі ще в Перуджії, у будинку Стаффа, для якого вона була виготовлена на замовлення. Згодом дерево тріснуло. Коли в 1770 р. імператор Олександр придбав її в подарунок своїй дружині за триста десять тисяч франків і привіз до Петербурга, хранителі Ермітажу ухвалили рішення перенести дорогоцінний твір на полотно. Спочатку картину випиляли з намальованої на дереві рамки, а потім із внутрішньої сторони поступово знімали шари дерева, поки не дійшли до первинного контурного малюнка. І тут виявилося, що, згідно з первинною композицією, Богоматір повинна була тримати в руках не книгу, а яблуко, що цілком відповідало рафаелівському ескізу цієї картини.
   Тим часом слава Рафаеля зростала. Він почав виконувати самостійні замовлення, з яких найпримітнішим є «Заручення Богоматері», що призначалося для церкви св. Франциска. Правда, її композиція дуже близька картині Перуджіно, написаній на той же сюжет, але в колориті і розробці деталей вплив учителя не відчувається. Сором?язливо-трепетний вираз, доданий Рафаелем Богоматері, благоговійна величавість Йосипа і поважність первосвященика, що з?єднує руки наречених, ніколи не була виражена з такою силою.
   Наречених оточують особи, одягнені за умбрийською модою; серед них вирізняється один із зневажених наречених— красивий хлопець, що ламає об коліно жезл. Чудовою є жіноча фігура, що зображена ліворуч на першому плані. її вважають прообразом Сикстинської Мадонни. Під цією картиною Рафаель уперше поставив повністю своє ім?я і рік — 1504.
   Після закінчення цієї роботи художник повернувся на батьківщину. Проте тепер для нього відчинив свої двері палац герцога Урбінського.
   З 1504 р. Рафаель живе у Флоренції, але підтримує зв?язки з Перуджіно, виконує картони для його майстерні, а нерідко і сам відправлявся в Перуджію для остаточної доробки замовлень.
   У Флоренції Рафаель взявся за вивчення античних пам?яток у кращих флорен-тійських музеях.
   На молодого Рафаеля вплинули художні твори сучасників і попередників, Джотто і Мазаччо.
   Не дивлячись на свою неприязнь до Мікеланджело, Рафаель мимоволі наслідував його прийоми в опрацьовуванні мускулатури людського тіла. Єдність плями і відсутність строкатості, властива Мікеланджело, вплинули на музичну гармонію кольорів у картинах Рафаеля. Вплив же Леонардо да Вінчі позначився в тому, як Рафаель працював з кольором: він прагнув не зображати фігури при денному освітленні і намагався уникнути різких тіней. Цього правила Рафаель дотримувався в усіх своїх творах.
   У Перуджії Рафаель вважався найкращим художником: із цього приводу навіть зберігся особливий документ з відповідною думкою його земляків. У 1505 р. він отримав замовлення від монастиря Монте-Лючіа: черниці хотіли отримати з його майстерні картину «Коронування Богоматері». Рафаель приїхав до Перуджії для підписання договору і отримання завдатку в 30 дукатів. У договорі йшлося, що ікона виконується кращим майстром Перуджії.
   Замовники вимагали не вільної композиції, а дотримання того канону, до якого звикли і представники церкви, і прихожани. Деякі біографи Рафаеля вважають, що ця умова позитивно позначилася на його таланті.
   У цей же час Рафаелем написана «Мадонна Св. Антонія» для черниць Антонієва монастиря в Перуджії. Композиція цієї ікони складна, але традиційна. На престолі, оббитому пурпуром із золотом, під круглим балдахіном Богоматір тримає немовля Христа, який згідно з вимогами церковного статуту зображений у довгому хітоні. Маленький Передвісник, що благоговійно підійшов до Ісуса, теж одягнений у традиційну шкіру. Геній Рафаеля тут виявився у виконанні голівок (вплив Леонардо да Вінчі). У цей же час виконана і «Мадонна сім?ї Ансидеї». У картині багато умовностей: усюди золото і яскраві фарби, а у маленького Предтечі, одягненого в червоний із золотою облямівкою плащ, кришталевий хрест.
   У монастирі Рафаель працював над монументальними фресками.
   У Перуджії Рафаель заробляв гроші і користувався славою першого живописця. У Флоренції він вчився і писав картини порівняно невеликого розміру, але рівня своїх великих вчителів досягти не міг. Безліч малюнків на кольоровому папері, зроблених олівцем або пензлем, належать до флорентійського періоду Рафаеля. Деякі з них ідеальні і не поступаються картинам, з іншого боку, в цих легких штрихових нарисах є багато недомовленого і ще не вираженого.
   Усі Мадонни цього часу тяжіють до одного і того ж типу. Першою картиною флорентійського періоду вважають «Мадонну Грандука».
   Умбрійська школа вже не могла стримувати художника, і кожен новий твір свідчив про його геніальність. Рафаель не тільки шукав нових пропорцій у малюнку, а й прагнув створити новий колорит: спокійний, гармонійний, який би відповідав сюжету. Особливо яскраво це відобразилося в так званій «Орлеанській Мадонні», яка зображена у вигляді скромної молодої господині з легким серпанком на білявому волоссі. Вона утримує дитину лівою рукою під спинку, а правою — за ступню. Саме Немовля, щоб зберегти рівновагу, тримається за корсаж Матері. Якщо у фігурі Немовляти ще відчувається деяка прямолінійність, то в меланхолійній позі Матері художник досяг ідеальної небесної краси.
   У композиції «Мадонни Колона» є деяка грайливість. Обличчя Богоматері освітлене усмішкою; дитина спирається однією рукою на її плече, а іншою тримається за виріз ліфа. Дитя хоче встати на ноги, заважає матері читати. Сама картина, ймовірно, виконана лише за картоном Рафаеля і не належить його пензлю. Згодом Рафаель багато разів зупинявся на мотиві читання Богоматір?ю книги, багато кращих його картин написані на цей сюжет.
   Пізні композиції Рафаеля ускладнюються — до Богоматері і Христа приєднується Предтеча, так з?явилися знамениті картини — «Мадонна у зеленому», «Луврська садівниця». Очі в усіх Мадонн опущені вниз і уважно дивляться на Сина. У «Луврській садівниці» краса Богоматері бездоганна, пейзаж і фігури зливаються в чистій гармонії, малюнок суворий. Волосся Мадонни вільними кільцями спадає на плечі, вуха і спину. Обличчя освітлене тим дивним напівсвітлом, яке властиве лише Рафаелю.
   До того ж флорентійського періоду належить і «Свята родина». На відміну від інших подібних зображень твір отримав назву «Мадонна з безбородим Йосипом». Богоматір з Немовлям на колінах сидить біля мармурової стіни, поряд Йосип, який дивиться на Немовля.
   Портрети, створені Рафаелем, мають відбиток манери Леонардо да Вінчі.
   У 1506 р. Рафаель знову приїхав в Урбіно, де пише автопортрет. В очах двадця-титрьохлітнього художника відчувається вдумливість, у ледь окреслених бровах немає і сліду тієї могутньої енергії і бурхливих поривів, якими відрізнялися риси обличчя Буонарроті.
   Уся постать освітлена якимось ідеальним внутрішнім світлом.
   У кінці 1506 р. художник повернувся до Флоренції і створив майже одночасно три картини «Аполлон і Марсіас» «Св. Катерина Александрійська» і «Покладання до труни».
   «Аполлон і Марсіас» викликала суперечки серед знавців, що піддавали сумніву авторство Рафаеля. Проте шляхетність композиції, антична пластика форм і по-справжньому рафаелівський колорит свідчать, що перед нами — твір Рафаеля.
   «Св. Катерина Александрійська» мало в чому поступається кращим рафаелівсь-ким Мадоннам. Чудовий картон цієї картини зберігається в Луврі.
   Найбільшим твором художника, що завершив цикл його флорентійських робіт, вважається «Покладання до труни» — складна композиція, виконана на дереві.
   Беручись за це замовлення, Рафаель зробив цілий ряд ескізів. Два роки художник не починав роботу, вивчаючи картини Перуджіно на цей самий сюжет, робив начерки моменту поховання. Магдалина, що цілує руку бездиханного тіла — один із кращих рафаелівських образів. Тіло Христа теж написано блискуче.
   1508 р. був останнім роком перебування Санті у Флоренції. Становище його було^ вже міцним, і Флоренція тепер дивилася на Рафаеля як на свого живописця. Ймовірно, він довго ще залишався б у цьому місті, якби Папа не викликав його до Риму.
   Розпочався новий період творчої діяльності Санті. Перед ним відкрився Рим — скарбниця античного і християнського мистецтва, музей, де було зібрано все, що дала Італії епоха Відродження. Рафаель відразу був прийнятий у вищі кола римської аристократії.