Коли банкір Киджі замовив Рафаелеві для плафона своєї галереї розпис за мотивами історії Амура і Психеї, художник написав десять зображень, укладених в рамки, що складаються з кольорів і плодів, які скомпоновані і написані його учнем, Удіне. Олімп і типи олімпійців знаходилися тоді у сфері творчих інтересів Рафаеля, тому історія Психеї вийшла у нього краще, ніж фрески залів Ватикану.
   Весь заключний період діяльності Рафаеля проходив під впливом античного мистецтва. Як доглядач розкопок, він не просто керував роботами, а щиро захопився мистецтвом минулого. Папа і весь Рим були вражені його антикварними відкриттями.
   Слава Рафаеля розповсюдилася далеко за межі Італії; він став одержувати замовлення з Франції, але постійно запізнювався з їх виконанням, як, наприклад, трапилося зі «Святим сімейством Франциска І». Проте це позитивно позначилося на опрацюванні картини, написаної з вражаючою закінченістю малюнка і композиції. Роботу над нею завершував уже Джуліо Романо.
   Упродовж останніх трьох років життя Рафаель створював знамените «Преображення», виконавши велику кількість ескізів для цієї роботи, що стоїть майже на одному рівні з «Сікстинською Мадонною».
   Композиційно картина достатньо складна. У ній потрібно було зобразити дві розділених в часі події— Преображення на Фаворі і зцілення біснуватого. Верхня частина — власне Преображення — написана в легких повітряних тонах; нижня — зцілення — навпаки, написана енергійно і сильно, з виразним реалізмом. Кожний з образів апостолів індивідуалізований. У нижній частині картини їх дев?ять фігур, інші три — нагорі з Ісусом. Фігура Христа вражає своєю легкістю і повна того перевтілення, про яке мовиться в Євангелії. Увесь верх, поза сумнівом, написаний Рафаелем, і лише в нижній частині помітна участь його помічника Романі.
   Ймовірно, причиною ранньої смерті Рафаеля стало його захоплення розкопками. 28 березня 1520 р. він захворів, а 6 квітня його вже не стало. У момент його смерті відбулося явище, що вразило весь Рим: стіни Ватикану тріснули, і Папа змушений був покинути свій палац. Рафаеля поховали в Пантеоні.
   З трьох корифеїв Високого Відродження Рафаель був довгий час найбільше шанований. Усі академії світу зробили його своїм божеством. Проте Рафаель не той благообразний, ідеальний, благочестивий класик, яким його сприйняли епігони. Він живий і земний. Нині, позбавлений зайвого лоску, він постає перед нами у своїй справжній величі.
   Мікеланджело. Третьою вершиною мистецтва Відродження вважають твор-чість Мікеланджело Буонаротті. Його довге життя — це низка подвигів, які наче мимоволі творив геній. Він був скульптором, архітектором, живописцем і поетом. Але більше всього і в усьому він залишався скульптором. Його фігури, написані на плафоні Сікстинської капели, можна прийняти за статуї, у його віршах, здається, відчутний різець скульптора. Скульптуру він ставив вище за інші види мистецтва і був у цьому антагоністом Леонардо, котрий понад усе ставив живопис.
   Молодший сучасник Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, народився двадцятьма двома роками пізніше за нього, а помер через сорок чотири роки після його смерті (1475—1564). Коли він вступив у змагання з Леонардо, той знаходився в зеніті свого генія, а Мікеланджело тільки починав свою кар?єру.
   Мікеланджело також були підвладні різні види мистецтв: архітектура, живопис, поезія, музика, анатомія, якій він спеціально присвятив дванадцять років. Широчінь вільного художнього розмаху, незалежна свобода генія — ось характерні риси натури Мікеланджело.
   Прізвище Буонарроті — одне з найповажніших в Італії. Як і скрізь, аристократія епохи Відродження до мистецтва ставилася з презирством. Недаремно італійці називали себе нащадками римлян, що вважали мистецтво справою рабів. Але Медичі, деякі Папи-меценати вважали, що подібні заняття ушляхетнюють душу.