Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 61

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 23. Вина

Сторінки матеріалу:

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед­баченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

  1.  У статті 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину осо­би у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному КК. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 2 КК). Крім цього, ст. 11 КК визнає злочином лише суспільно небез­печне винне діяння. Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Своє подальше закріплення це положення знайшло у ст. 23 КК, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини і на його підставі у статтях 24 і 25 КК визначено поняття й види умисної та необережної вини. Усе це свідчить про недо­пустимість у нашому праві об’єктивного ставлення за вину, тобто відповідальність особи за вчинене суспільно небезпечне діяння і його наслідки без встановлення кри­мінально-правової вини. Отже, чинний Кодекс, на відміну від КК 1960 р., дає визна­чення вини, чітко окреслює її форми та види і вказує на те, що їхній конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільно небезпечного діяння - кримінального правопорушення. Тому констатація певного психічного ставлення особи до вчинюва­ного нею діяння і його наслідків (вини у формі умислу чи необережності) - це не тільки доведення наявності обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони, а й передумови кримінальної відповідальності та покарання.
  2.  Вина як обов’язкова ознака будь-якого складу злочину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками. Її психологічний зміст відображають у свідомості особи ті об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет, ознаки об’єктивної сторони (характер діяння, спосіб, місце вчинення, у матеріальних складах і наслідки), а також ознаки потерпілого. Тому не існує злочинів, однакових за змістом вини, адже в кожному разі зміст вини визначається змістом об’ єктивних ознак вчи­нюваного складу злочину і різним ставленням суб’єкта до них. У правозастосовчій практиці найчастіше необхідно встановлювати зміст конкретного виду умислу чи необережності, а не вини взагалі (СПВСУ (2008-2009). - С. 84-87, 89-91).

Зміст вини - перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Проте сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати ха­рактеристику іншим елементам. Серед них слід виокремити її соціальну сутність.

Вина - завжди категорія соціальна. Ця властивість знаходить свій прояв у негативно­му або зневажливому ставленні особи, яка вчинила злочин, до тих соціальних благ, інтересів, цінностей, що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи оцінюється негативно і засуджується правом. Важливе значення мають і такі елемен­ти, як форма і ступінь вини.

Форма вини - це зазначені в КК сполучення визначених ознак свідомості і волі особи, що чинить суспільно небезпечне діяння. У поєднанні таких ознак і знаходить вираження психічне ставлення особи до діяння, його наслідків та інших об’єктивних ознак. КК виділяє дві форми вини - умисел (ст. 24 КК) та необережність (ст. 25 КК). Звичайно, це узагальнені поняття, що лише в загальних рисах характеризують став­лення особи до вчинюваного нею діяння та його наслідків. У кожному разі вчинення злочину умисел може бути прямим чи непрямим, а необережність може бути вираже­на у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Поза цими визначе­ними в законі видами вина відсутня.

Ступінь вини - завершальний елемент поняття вини. Це завжди оціночна, кількіс­на категорія, яка визначається сукупністю об’єктивних обставин, особливостями психічного ставлення особи до об’єктивних обставин злочину, мотивом та метою його вчинення, обставинами, що характеризують особу винного. Вона значною мірою ви­значає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має важливе практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і при­значення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непря­мим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце - заздалегідь обдуманий або такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.

  1. Відомо, що свідомість і воля людини певною мірою визначені зовнішнім сере­довищем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони - основні важелі, що визначають характер і форму по­ведінки людини в кожному конкретному випадку. Тому при з’ ясуванні вини треба виходити з її об’єктивного існування в реальній дійсності. Вона підлягає доказуванню на досудовому розслідуванні та в судовому розгляді шляхом оцінки всіх зібраних у справі доказів. Вина входить до змісту предмета доказування у кожній справі. Вищі судові інстанції неодноразово звертали увагу судів на необхідність ретельної оцінки доказів, що мають значення для з’ ясування вини, її форми, виду і змісту та неупере- дженого дослідження відповідних обставин кримінального провадження. Прикладом тому є ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’ я людини» від 7 лютого 2003 р. № 2, у п. 22 якої роз’яснено, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спри­чинило смерть потерпілого, питання про умисел, його вид і спрямованість необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння (дії або бездіяль­ності), зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення діяння, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до

 

 

 
наслідку свого діяння: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а при умисному тяжкому тілесному ушкодженні, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Важ­ливе значення має і з’ясування психічного ставлення особи до кваліфікуючих обста­вин вчиненого нею злочину. У тих випадках, коли закон посилює кримінальну відпо­відальність за злочин, вчинений при обтяжуючих обставинах, винна особа має хоча б у загальному вигляді усвідомлювати ці обставини. Психічне ставлення особи до таких обставин може суттєво відрізнятися: в одних злочинах може бути лише умисним (наприклад, до обставин, які обтяжують умисне вбивство, - ч. 2 ст. 115 КК), в інших - тільки необережним, як це має місце по відношенню до смерті при умисному тяжко­му тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), у деяких - воно може бути як умисним, так і необережним, подібне можливе, напри­клад, щодо особливо тяжких наслідків, що були спричинені при зґвалтуванні мало­літньої чи малолітнього (ч. 4 ст. 152 КК). Встановлення вини, її форми і виду - необ­хідна умова правильної кваліфікації вчиненого діяння. Значення вини полягає і в тому, що відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а отже, склад злочину і підставу кримінальної відпо­відальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри по­карання за вчинений злочин, визнання наявності рецидиву (ст. 34 КК) та інших питань.

  1.  Вина передбачає правильне адекватне відображення у свідомості суб’єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину. Однак у практиці зустрічаються випадки, коли особа, вчиняючи конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках (у характері об’єкта чи предмета діяння, наслідків, причинного зв’язку) або непра­вильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. У цих випадках у свідо­мості особи формується помилкове уявлення про об’єктивну дійсність. Це може бути викликано різними об’єктивними і суб’єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи і її кримінальну відповідальність. У цих випадках і виникає питання про помилку та її значення для кримінальної відповідальності.
  2.  Під помилкою у кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб’єктом, розрізня­ють два види помилки: юридичну і фактичну.

  1.  Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику (помилка в праві). Отже, при юридичній помилці особа може помилятися: у злочинності чи незлочинності вчине­ного нею діяння, його кваліфікації, виді чи розмірі покарання, передбаченого законом за це діяння.

Помилка у злочинності діяння, у свою чергу, може бути двоякого роду: а) особа вважає своє діяння злочином, а в дійсності закон його таким не визнає (уявний зло­чин); б) діяння за законом є злочином, а особа вважає, що воно незлочинне. Оскільки обов’язковою ознакою злочину є його кримінальна протиправність, тобто передбаче- ність кримінальним законом, помилкове уявлення про злочинність діяння виключає вину і кримінальну відповідальність. Так, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинює скуповування і продаж валютних цінностей і вважає, що ці дії є злочином. У дійсності ж такі дії не передбачені в діючому КК як злочинні.

У другому випадку, коли діяння за законом визнається злочином, а особа вважає його правомірним, незлочинним, вина і кримінальна відповідальність в принципі не виключаються. Це насамперед випливає із змісту вини, її форм: законодавець не включає в їх характеристику таку ознаку, як усвідомлення особою кримінальної про- типравності діяння. Відповідно до ст. 68 Конституції України «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Правовою підставою цього є передбачений ст. 57 Конституції порядок опублікування і набрання законом чинності.

Лише в тих випадках, коли передбачений Конституцією порядок опублікування і набрання законом чинності не був додержаний або особа внаслідок конкретних об­ставин не мала реальної можливості ознайомитися із законом (наприклад, перебувала з експедицією у віддаленій місцевості), а отже, знати про злочинність діяння, кримі­нальна відповідальність виключається.

Помилка у кваліфікації злочину також, власне кажучи, відображає недостатнє знання про діючий кримінальний закон. Наприклад, вчинюючи відкрите викрадення чужого майна, особа вважає, що таке діяння кваліфікуватиметься за ст. 185 КК як крадіжка, тоді як воно підпадає під ознаки ст. 186 КК. Тут особа правильно усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваного, знає про його заборону кримінальним законом, але помиляється у кваліфікації (що не є ознакою вини), і тому повинна нести відпо­відальність за ст. 186 КК.

Так само вирішується питання і при наявності помилки в характері покарання, тобто при неправильному уявленні особи про вид і розмір покарання, що загрожує їй за законом за вчинений злочин.