В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко особливостями адміністративно-правових відносин вважають таке: 1) адміністративно-правові відносини є формою (однією з форм) існування соціальних відносин. Переважною сферою їх виникнення є сфера державного управління; 2) адміністративно-правові відносини конструюються у межах адміністративно-правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин; 3) адміністративно-правові відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами; 4) один із суб'єктів адміністративно-правових відносин завжди є носієм владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно-правові норми; 5) адміністративно-правові відносини об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя - сфері державного управління, як правило, у зв'язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності; 6) адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін; 7) суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу; 8) якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він є відповідальним перед державою в особі його органу [55, с. 70-71].

На нашу думку, визначальною особливістю адміністративно-правових відносин є те, що вони регулюються адміністративно-правовими нормами, які визначають межі належної, допустимої та рекомендованої поведінки учасників адміністративно-правових відносин, більшість яких носить імперативний (наказовий) характер, їх реалізація підкріплюється можливістю застосування примусової сили держави. Адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правового відношення. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає поведінку кожного з учасників адміністративно-правових відносин. Одних вона наділяє правом влади, інших - обов'язком виконувати волю суб'єкта, наділеного владою, тобто вона встановлює обов'язкові правила, за якими відбуваються ці відносини. Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав й обов'язків. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) управлінських зв'язків між учасниками адміністративно-правових відносин не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони: а) упорядковуються, як того вимагає норма; б) набувають характеру юридичних зв'язків.

Втім, хоча реалізація адміністративно-правових норм здійснюється в чотирьох формах: використання, виконання, дотримання, застосування - найхарактернішим для адміністративно-правових відносин є застосування, тобто така організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні індивідуальних правил поведінки з метою створення умов, необхідних для реалізації відповідних норм. Застосування, на відміну від використання, виконання і дотримання, є владною діяльністю, головним завданням якої є втілення в життя приписів норми права.

Аналіз наведених вище ознак адміністративних правовідносин надав змогу дійти висновку про єдність (подібність) поглядів науковців щодо їх визначення. Що стосується особливостей адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України, то до них ми відносимо такі:

1) вони регулюються адміністративно-правовими нормами, які визначають межі належної, допустимої та рекомендованої поведінки учасників адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України. За змістом адміністративно-правові норми, які регулюють адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України, можна об'єднати у певні групи залежно від урегульованих ними правовідносин, зокрема такі, що визначають: владні повноваження та функції органів прокуратури; форми і методи владної діяльності; способи забезпечення законності в діяльності органів прокуратури (контроль, нагляд, дисциплінарна відповідальність); порядок реалізації правотворчої діяльності (прийняття нормативно-правових управлінських рішень); порядок проходження служби в органах прокуратури; процедуру розгляду звернень громадян в органах прокуратури; адміністративно-юрисдикційні відносини в органах прокуратури;

2) наявність як зовнішніх, так і внутрішніх адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури, де переважають останні;

3) особливий суб'єктний склад, оскільки однією стороною цих відносин виступає прокурор, наділений владними повноваженнями у зовнішньо-адміністративних відносинах, та керівник (начальник) - у внутрішньо-організаційних відносинах. Саме державно-владний характер статусу одного із суб'єктів адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України надає цим стосункам особливого змісту, зумовлюючи конструкцію, яка дозволяє застосовувати засоби державного примусу.

Передумовою вступу суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності. Адміністративна правоздатність - це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки [54, с. 41]. Як було зазначено вище, органи прокуратури мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером й обсягом залежать від компетенції прокуратури певного рівня (Генеральна прокуратура України, обласна, районна) та посади, яку обіймає працівник прокуратури, тобто від обсягу його компетенції. Адміністративна правоздатність органів прокуратури виникає, як правило, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність фізичних осіб як учасників адміністративно-правових відносин виникає з моменту народження і припиняється з їх смертю. У свою чергу, адміністративна дієздатність - це здатність своїми діями здобувати і реалізовувати права та обов'язки. Детальніше правоздатність та дієздатність суб'єктів адміністративно-правових відносин буде розглянуто нами у другому розділі дисертації;

4) вольовий характер адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України, який полягає у тому, що в них через норми права відображується загальна державна владна воля, яка, у свою чергу, є підставою для можливого вираження (конкретизації) державної волі під час діяльності працівників прокуратури;

5) учасники адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України можуть бути як юридично нерівними, так і юридично рівними, однак нерівність є домінуючою в цих відносинах, що виражається у підпорядкованості волі одного суб'єкта іншому;

6) адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України пов'язані з практичною реалізацією завдань, функцій і владних повноважень їх працівників. Ця їхня особливість накладає певний відбиток на поведінку будь-яких учасників такого роду правових відносин; їхні обов'язки і права неодмінно пов'язані з практичною реалізацією влади та є взаємообумовленими. Так, норма адміністративного права, надаючи право прокурору видавати владні розпорядження, приймати управлінські рішення, разом з тим покладає обов'язок виконувати вказівки, що в ньому містяться, на всіх осіб, яким може бути адресоване таке розпорядження. Без такого обов'язку осіб, котрий кореспондував би праву уповноваженої особи приймати управлінські рішення, видавати акти управління, розпорядження не мали б владно-адміністративного характеру;

7) як зовнішні, так і внутрішні адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури можуть виникати з приводу матеріальних та нематеріальних благ, однак вони є предметом публічного інтересу;

8) визначальним методом адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України є імперативний, що випливає з прав та обов'язків прокурорів, наділених для цього відповідними владними функціями (накладення дисциплінарних стягнень) або правом ініціативи порушення процесу адміністративного провадження (розгляд скарг громадян, порушення справи про адміністративне правопорушення);

9) головною підставою виникнення конкретного правового зв'язку між суб'єктами адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України є управлінське рішення, яке може бути нормативним або індивідуальним, правовим чи неправовим, усним чи письмовим тощо;

10) суб'єкти адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України є носіями адміністративних прав та обов'язків, які охороняються і захищаються нормами адміністративного права (у деяких випадках - нормами інших галузей права, наприклад кримінального, цивільного тощо);

11) захист прав суб'єктів адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України і спонукання до виконання адміністративних обов'язків здійснюється за допомогою як специфічних адміністративних заходів впливу, так і в загальному судовому порядку. Проте в переважній більшості випадків суперечки між учасниками таких відносин вирішуються в адміністративному порядку, хоча ч. 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб" [2];

12) адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України можуть виникати з ініціативи будь-якої зі сторін. Згода чи бажання іншої сторони не є в усіх випадках обов'язковою умовою їхнього виникнення (наприклад, порушення прокурором у встановленому законом порядку дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення; розгляд скарги громадянина). Вони можуть виникати також і всупереч бажанню іншої сторони чи незалежно від її згоди (прокурори мають право викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону; давати вказівки, відмовити в проханні, накласти дисциплінарне стягнення тощо);

13) виникнення адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України складається з трьох послідовно здійснюваних етапів: по-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення; по-друге, створюється відповідна юридична конструкція адміністративного правовідношення; по-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин. Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні правовідносини в діяльності органів прокуратури України за настання конкретних обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах. З настанням юридичного факту одна сторона адміністративно-правових відносин має право, а інша - обов'язок; хоча волевиявлення однієї зі сторін адміністративно-правових відносин є необов'язковим, як було зазначено вище, адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню іншої сторони (наприклад, у разі звернення громадянина до прокурора із скаргою останній, незалежно від бажання, зобов'язаний на таку скаргу належним чином відреагувати).

Таким чином, вважаємо доцільним визначити адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України як урегульовані адміністративно-правовими нормами суспільні відносини, які складаються як під час зовнішньої, так і внутрішньоорганізаційної діяльності органів прокуратури, один з учасників яких - прокуратура (прокурор) - є носієм владних повноважень та які перебувають під охороною держави.