У науковій літературі пропонуються різні критерії класифікації адміністративно-правових відносин, зокрема такі: за функціональним призначенням; за місцем здійснення; за змістом; за характером зв'язків між їхніми сторонами; за елементом юридичної норми; за характером дій зобов'язаного суб'єкта тощо [54, с. 44-46; 55, с. 71-73; 89, с. 16-17 та ін.].

Що стосується класифікації адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури України, то, на нашу думку, розглядуваний вид відносин доцільно класифікувати за такими критеріями:

1. За місцем здійснення (реалізації): 1) зовнішні, в яких один із суб'єктів - прокуратура (представник прокуратури), інший - фізична чи юридична особа, не підпорядкована прокуратурі. Як приклад зовнішніх адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури можна навести розгляд звернень громадян, порушення справи про адміністративне правопорушення, а також випадки, коли прокурор вимагає для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, вимагає від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, викликає посадових осіб і громадян для надання останніми усних або письмових пояснень щодо порушень адміністративного законодавства; 2) внутрішні, у яких обидві сторони є працівниками прокуратури, але один з них стосовно іншого має владні повноваження. Наприклад, прокурор області керує роботою міських і районних прокурорів, здійснює добір і розміщення кадрів, контролює виконання покладених на них повноважень, притягує до дисциплінарної відповідальності тощо. Однак ця діяльність прокурора є допоміжною щодо основної, оскільки вона спрямована на забезпечення умов для нормального здійснення Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів.

2. Залежно від виконуваних органами прокуратури функцій: 1) регулятивні, тобто такі, що пов'язані з реалізацією позитивних завдань державного управління і виникають з фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (наприклад, ротація персоналу, проведення атестації, контрольно-наглядова діяльність за поведінкою підлеглих, розгляд звернень громадян тощо); 2) охоронні (правоохоронні), які виникають з фактів неправомірної поведінки суб'єкта. До них належать адміністративно-правові відносини, що виникають з приводу відповідальності, у нашому випадку дисциплінарної та адміністративної. Ці відносини також мають організуюче значення, яке полягає в тому, що через вжиття відповідних заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, прокурор прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну) поведінку підлеглого чи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

3. За змістом: 1) матеріальні, які виникають на основі норм матеріального права; 2) процесуальні, які є похідними від норм матеріального права, пов'язані з вирішенням індивідуальних справ та регулюються адміністративно-процесуальними нормами (наприклад, процедури розгляду скарг громадян, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).

4. Залежно від адміністративно-правового статусу суб'єктів, які беруть участь у цих правовідносинах: 1) між вищестоящими органом (посадовою особою) і нижчестоящим органом (посадовою особою); 2) між не підпорядкованими суб'єктами однакового організаційно-правового рівня (наприклад, відносини між двома районними чи обласними прокуратурами, між двома прокурорами, які обіймають однакові посади; 3) між органами прокуратури (прокурорами) та фізичними чи юридичними особами (розгляд звернень, порушення справи про адміністративне правопорушення тощо).

5. За характером зв'язків між сторонами адміністративно-правових відносин: 1) вертикальні, особливість яких полягає у тому, що в них найвиразніше виявляється основний метод адміністративно-правового регулювання - метод владної підпорядкованості щодо учасників адміністративних правовідносин (наприклад, виконання управлінського рішення нижчестоящим прокурором); 2) горизонтальні, які виникають між не підпорядкованими суб'єктами, тобто відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, що виникають між прокуратурою й окремим громадянином під час розгляду скарги). Горизонтальні відносини виникають під час узгодження проектів управлінських рішень, під час їх виконання, контролю за виконанням, усунення допущених під час виконання недоліків тощо. Будь-яке управлінське рішення припускає організацію його виконання, під час якого поряд з підпорядкуванням керованої системи керуючій значну роль відіграють безліч інших, у тому числі неправових, факторів, серед яких - так звані "неформальні відносини" між керуючими і керованими. Ігнорування їх ролі й особливо складного комплексу засобів переконання веде до вузького розуміння управління в цілому, актів управління і методів їх реалізації. Не слід також забувати, що ефективна організація управління досягається не тільки волею керуючих "зверху", а й узгодженням дій органів і посадових осіб, не підпорядкованих один одному, а також ініціативою "знизу". Втім, слід зазначити, що розподіл адміністративно-правових відносин на вертикальні та горизонтальні ще не дістав належної теоретичної розробки.

6. За характером обов'язку: 1) активного типу, тобто обов'язок здійснити певні дії (наприклад, розглянути скаргу, вирішити питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, контролювати діяльність підлеглих тощо); 2) пасивного типу, тобто обов'язок особи утриматися від небажаних дій, за які може настати відповідальність, що стосується як прокурорських працівників, так і фізичних та юридичних осіб, не підпорядкованих прокуратурі.

Підсумовуючи, зазначимо, що закріплення на конституційному рівні демократичних правових стандартів взаємовідносин держави в особі її органів і людини потребує істотного реформування адміністративно-правових відносин, метою якого має стати створення реального механізму забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що повинно втілюватись у повсякденне життя під час адміністративно-правових відносин, у тому числі й за участю органів прокуратури.