Народні депутати в період сесії на пленарних засіданнях шляхом голосування приймають законодавчі акти, а також опрацьовують законопроекти в парламентських комітетах, займаються іншими питаннями законодавчого органу, працюють у виборчих округах, зустрічаються з виборцями.
   Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання відбувається за рішенням більшості конституційного складу Верховної Ради України.
   Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народними депутатами особисто.
   Статтею 88 Конституції України встановлюється склад керівництва Верховною Радою України, до якого входять Голова Верховної Ради України, Перший заступник Голови Верховної Ради України, заступник Голови Верховної Ради України. Цих посадових осіб Верховна Рада України обирає зі свого складу і відкликає їх.
   Голова Верховної Ради України здійснює передбачені Конституцією України повноваження в порядку, що встановлюється законом про регламент Верховної Ради України (стаття 88 Конституції України), але такий закон поки що розробляється.
   Голова Верховної Ради України:
   - веде засідання Верховної Ради України;
   - організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
   - підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
   - представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших країн;
   - організовує роботу апарату Верховної Ради України.
   Для підготовки проектів законів, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, утворюються комітети Верховної Ради України, які працюють постійно. Верховна Рада України затверджує їх перелік і обирає голів цих комітетів (стаття 89 Конституції України). Постановою Верховної Ради України затверджено такі постійні комітети Верховної Ради України четвертого скликання:
   - Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин;
   - Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;
   - Комітет з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку;
   - Комітет з питань бюджету;
   - Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;
   - Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
   - Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій;
   - Комітет з питань Європейської інтеграції;
   - Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;
   - Комітет з питань культури і духовності;
   - Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму;
   - Комітет з питань науки і освіти;
   - Комітет з питань національної безпеки і оборони;
   - Комітет з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства;
   - Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;
   - Комітет з питань прав людини, національних меншин і між національних відносин;
   - Комітет з питань правової політики;
   - Комітет з питань промислової політики і підприємництва;
   - Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України;
   - Комітет з питань свободи слова та інформації;
   - Комітет з питань соціальної політики та праці;
   - Комітет з питань фінансів і банківської діяльності;
   - Комітет у закордонних справах;
   - Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;
   - Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації.
   До основних функцій комітетів Верховної Ради України належать:
   - законопроекта (організація розробки за дорученням Верховної Ради чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою);
   - участь у складанні та прийнятті Державного бюджету і контроль за його виконанням у частині, віднесеній до їх компетенції;
   - участь у формуванні структур Верховної Ради та інших органів державної влади (обговорення кандидатур, підготовка висновків тощо);
   - попередній розгляд і підготовка висновків та пропозицій щодо ратифікації і денонсації міжнародних договорів і угод;
   - попередній розгляд і підготовка висновків та пропозицій щодо проектів державних програм економічного, соціального й культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою;
   - контроль за дотриманням Конституції України та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, щодо їх відповідності Конституції України та законам України, підзаконним актам тощо.
   В окремих випадках для підготовки й попереднього розгляду питань, що належать до компетенції Верховної Ради України, але мають тимчасовий характер або не входять у коло питань, що підлягають розгляду в комітетах, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії.
   З метою проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Але оскільки такі комісії не належать до системи органів правосуддя України, їх висновки та пропозиції не є вирішальними для слідчих органів і суду. Отже, вони мають суто моральне значення.
   Конституція України не закріплює порядок організації та діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових спеціальних і слідчих комісій, а покладає вирішення цих питань на відповідне законодавство, яке повинно бути створено для розвитку розглянутих положень.
   Конституцією України передбачається багато функцій вищого виборного колегіального органу держави — Верховної Ради. До основних належать такі:
   - законодавча;
   - установча (державотворча, організаційна);
   - парламентського контролю.
   Здійснення цих та інших функцій Верховної Ради називають процедурами, або процесом. Відповідно розрізняють процедури законодавчу, установчу, парламентського контролю та ін.
   Найголовнішою, характерною лише для Верховної Ради України як єдиного в Україні законодавчого органу, є законодавча функція (законодавча процедура, законодавчий процес).
   Законодавчий процес — це діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з поданням до законодавчого органу проектів законів, їх розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням у дію, а також з формуванням єдиної системи законодавства України.
   Законодавчий процес в Україні передбачає такі стадії:
   - розробка проектів законів;
   - внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок;
   - розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах Верховної Ради;
   - вирішення Верховною Радою питання про включення законопроекту до порядку денного сесії та про порядок роботи над ним;
   - прийняття, в разі потреби доопрацювання законопроекту, рішення про створення тимчасової спеціальної комісії для виконання цієї роботи;
   - обговорення в разі потреби і прийняття Верховною Радою рішення щодо основних положень, принципів, критеріїв, на яких має базуватися чи бути доопрацьованим відповідний законопроект або його структурна складова;
   - прийняття в разі потреби рішення про визнання розгляду законопроекту невідкладним;
   - розгляд законопроектів у першому читанні (обговорення та прийняття рішення);
   - розгляд законопроектів у другому читанні (обговорення та прийняття рішення);
   - розгляд законопроектів у третьому читанні (обговорення та прийняття рішення);
   - прийняття закону;
   - оформлення прийнятого Верховною Радою тексту закону (чи іншого законодавчого акта) Апаратом Верховної Ради і підписання його Головою Верховної Ради України;
   - передання тексту закону на підпис Президентові України;
   - підписання Президентом України закону або повернення із зауваженнями й можливими пропозиціями до Апарату Верховної Ради України;
   - повторний розгляд закону у Верховній Раді України;
   - опублікування (після підписання Президентом України) тексту закону державною мовою у "Відомостях Верховної Ради України", газеті "Голос України" та інших друкованих органах.
   У прикінцевих положеннях закону передбачається положення про дату набрання ним чинності.
   На підставі статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених іншими положеннями Конституції України. (Світова практика визнає існування так званих конституційних законів, які мають особливу юридичну силу і тому потребують складнішої процедури прийняття. До зазначених законів належать такі, про необхідність яких є спеціальне застереження в тексті конституцій різних країн, а також закони, що вносять зміни й доповнення до конституції. Конституційний закон приймається двома третинами голосів складу парламенту.)
   За період незалежності держави Верховна Рада України прийняла тисячі законів, здійснивши тим самим титанічну роботу. Зрозуміло, не всі з них вдалі, і це створює проблеми щодо їх реалізації. Прикладів чимало. Зокрема, такими є кілька законів, пов'язаних із судовою владою в Україні, прийняті у 2001 р. Багато чинних норм не повною мірою зрозумілі, не чітко врегульовують ті чи інші правовідносини. Це спричинено не тільки недостатньою кількістю фахівців-юристів серед народних депутатів України, а й низьким рівнем правової культури і народних депутатів України, і працівників державного апарату, і суспільства загалом.
   "Закон, як дишло — куди повернеш, туди й вийшло" — це прислів'я цілковито характеризувало, як стверджують сучасні юристи, стан законодавства в колишньому Радянському Союзі і, зрозуміло, в Українській Республіці, що входила до його складу. Юристи стверджують також, що стан законодавства в незалежній Україні дещо покращився, проте все ще залишається багато проблем.