У загальному вигляді вибори — це волевиявлення народу з метою формування органів державної влади чи місцевого самоврядування шляхом голосування. Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання органів державної влади та місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.
   За формою здійснення вибори вважаються специфічною, урегульованою законом діяльністю уповноважених органів і громадян, спрямованою на формування органів державної влади та місцевого самоврядування.
   Виборче право в об'єктивному розумінні становить систему правових норм, що регулюють порядок формування виборних державних органів (виборчу систему), і є одним з важливих інститутів конституційного права; у суб'єктивному розумінні — право громадянина обирати й бути обраним до державних органів (виборче право відповідно активне й пасивне), яке є одним з основних конституційних прав громадян і належить до політичних прав.
   З одного боку, виборча система означає порядок формування виборних (насамперед представницьких) органів держави. Отже, виборча система є важливим елементом політичної системи держави, що регулюється правовими нормами, які в сукупності утворюють виборче право. Виборча система охоплює принципи і умови участі у формуванні виборних органів; організацію та порядок виборів і (у деяких країнах) відкликання виборних осіб. З іншого боку, виборча система становить систему розподілу місць у виборних органах після встановлення результатів голосування. Розрізняють мажоритарну, пропорційну та змішані виборчі системи.
   Виборчий процес — один з основних елементів виборчої системи. Він передбачає призначення виборів (як правило, це прерогатива глави держави чи законодавчого органу); реєстрацію виборців у встановленому законом порядку; організацію виборчих округів, районів тощо, які формуються за принципами представництва — територіальним, національним, виробничим та ін. (створюються також виборчі дільниці й пункти для голосування); утворення виборчих комісій; висування кандидатів (зазвичай політичними партіями, виборчими блоками, іноді зборами виборців); проведення передвиборної агітації; власне голосування (один чи два тури); визначення результатів голосування (підрахунок голосів) і розподіл депутатських мандатів, що здійснюють місцеві й центральні виборчі органи.
   Виборча кампанія — система агітаційних заходів, які здійснюють політичні партії та незалежні кандидати з метою забезпечення собі максимальної підтримки на виборах, що мають відбутися. У виборчій кампанії беруть участь також різні групи підтримки, громадські організації, засоби масової інформації тощо. До основних форм (способів) агітації під час виборчої кампанії належать передвиборчі збори і мітинги, статті й памфлети у газетах, передвиборчі афіші та плакати, виступи на радіо й телебаченні. Сучасні виборчі закони зазвичай доволі детально регламентують проведення виборчої кампанії.
   Виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Вона може визначатись як для кожного виборчого округу окремо, так і для країни загалом.
   Виборчі комісії — спеціальні колегіальні органи, які утворюються з метою проведення виборів до складу державних органів, що обираються безпосередньо громадянами. Система, порядок утворення і повноваження виборчих комісій визначаються, як правило, законами про вибори. У систему виборчих комісій входять Центральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.
   Виборчі округи — територіальні одиниці, у яких обираються члени виборних державних органів. Залежно від того, яка кількість депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють виборчі округи одномандатні та багатомандатні. Виборчі округи можуть бути також загальнодержавними (за пропорційної виборчої системи, під час виборів глави держави) і регіональними (завжди за мажоритарної й іноді за пропорційної виборчої системи).
   Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які утворюються з метою проведення голосування і підрахунку голосів.
   Виборчі цензи (кваліфікації) — умови для отримання і здійснення виборчого права, які встановлюються конституцією чи виборчим законом. Конституційній практиці різних країн відомі такі виборчі цензи: віковий, громадянства, майновий, освітній, осілості, статі, расовий, службовий, мовний.
   Виборчий бюлетень — виборчий документ затвердженої форми для таємного голосування.
   Мажоритарна виборча система — система виборів, за якої обраними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців у виборчому окрузі, де балотувалися. Розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікаційної більшості. За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості кандидат вважається обраним у разі отримання в окрузі більше половини загальної чисельності голосів. За мажоритарної виборчої системи відносної більшості для того, щоб бути обраним, кандидату достатньо отримати більшість голосів в окрузі порівняно з іншими кандидатами. За мажоритарної виборчої системи кваліфікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встановлену більшість, яка перевищує половину голосів, наприклад, 2/3, 3/4. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному виборчому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали більшості, втрачаються. Незважаючи на явні недоліки, мажоритарна виборча система існує в більшості сучасних держав, але часто в комбінації з пропорційною.
   Пропорційна виборча система — порядок визначення результатів голосування, коли мандати між партіями, що висунули своїх кандидатів до представницького органу, розподіляються відповідно до набраної ними кількості голосів. За пропорційної виборчої системи утворюються великі виборчі округи, у яких кожна партія подає власний список кандидатів, а виборець віддає голос за список відповідної партії. Для визначення результатів голосування встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Всередині списку партії мандати розподіляються зазвичай відповідно до порядку, у якому кандидати розміщені в цьому списку.
   Змішана виборча система містить елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем.
   Активне виборче право — право брати участь з вирішальним голосом у виборах чи відкликанні членів виборних державних органів, а також у референдумах.
   Пасивне виборче право — право бути обраним до виборних державних органів.
   Абсентеїзм — добровільна неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, тобто їхня відмова від реалізації свого активного виборчого права.
   У конституційному праві під виборами розуміють участь громадян у здійсненні влади народу через виділення зі свого осередку шляхом голосування представників для виконання функцій у державних органах чи органах місцевого самоврядування зі здійснення влади. Шляхом виборів формуються різні органи державної влади — парламенти, президенти, глави адміністрацій, судові органи, органи місцевого самоврядування.
   Вибори як форма волевиявлення народу здійснюються за певними принципами, найпоширенішими з яких є принципи вільних виборів, а також загального, рівного, прямого й таємного голосування. Лише за таких умов можливе справжнє волевиявлення, справді демократичні вибори як форма безпосередньої демократії.
   Проголошення зазначених принципів на конституційному рівні, зокрема, у статті 71 Конституції України, робить їх обов'язковими в Україні для будь-яких виборів. У законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, зокрема гласності, відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії.
   За часом проведення вибори в Україні розрізняють чергові, позачергові та повторні. Вибори можуть призначатися також з метою обрання певних депутатів замість тих, що вибули, а в разі формування нових місцевих рад вони називаються першими місцевими виборами.
   За суб'єктами пасивного виборчого права розрізняють вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, міських, селищних, сільських голів.
   Порядок проведення в Україні виборів до представницьких органів держави регулюється кількома законами України: "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 р. (термін дії — до 1 жовтня 2005 р.), "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 р. (до 1 жовтня 2005 р.), "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р. і "Про Центральну виборчу комісію" від 30 серпня 2004 р.
   З 1 жовтня 2005 р. набирають чинності закони України "Про вибори народних депутатів" від 25 березня 2004 р. і "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р.
   Відповідно до статті 70 Конституції України "право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними".
   Громадяни України мають право голосу на виборах і референдумах незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
   Виняток, як бачимо, становлять громадяни України, визнані судом недієздатними. Будь-яких інших підстав позбавлення права голосу (цензів) Конституція України не визнає. Це стосується і тривалості проживання (цензу осілості), і освіти (цензу освіти).
   За змістом право голосу на виборах і референдумах багатогранне. Право обирати включає право не тільки голосувати, а й брати участь у передвиборній агітації, робити пожертвування до особистих виборчих фондів кандидатів, бути довіреною особою кандидата, ознайомитися зі списком виборців та ін.
   Розглянемо основні положення Закону України "Про вибори народних депутатів України"від 25березня 2004р. (принагідно зауважимо, що цей Закон суттєво відрізняється від попередніх, що регулювали вибори народних депутатів України. Він неоднозначно оцінюється юристами і політиками. Мало того, дехто з них вважає, що приймати цей Закон за сучасного політичного стану в Україні передчасно і недоцільно).
   Зазначений Закон встановлює, що народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (стаття 1), а вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі (стаття 3).
   Згідно зі статтею 9 Закону народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п 'яти років.