Основною складовою конституційного ладу є державний лад, тобто організація (будівництво) і діяльність держави.
   Конституційним, офіційним, легітимним вважається такий державний лад, який передбачений і закріплений конституцією та реально існує. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави та найчастіше гарантується нею, водночас є одним з найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження.
   Державний лад України за змістом і формами є багатогранним явищем, що охоплює структурні (організаційні) і функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави.
   Нинішній державний лад України має багато особливостей:
   - Українська держава й державний лад України багато в чому мають перехідний і змішаний характер, перебувають на стадії становлення;
   - державний лад України утверджує в Україні національну державу;
   - Українська держава, як свідчить процес державотворення в Україні, утверджується як європейська держава, що має істотні риси більшості країн світу;
   Україна з моменту проголошення незалежності є важливим міжнародним фактором, що впливає на інші держави й міжнародні організації і зазнає значного впливу з їх боку. Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює і охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади.
   Ці основи становлять систему передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави.
   Основні принципи державного ладу визначають суть держави, її тип, місце й роль у суспільстві.
   Згідно зі статтями 1, 2, 5 Конституції України основними є такі принципи державного ладу:
   - суверенність і незалежність держави;
   - демократизм держави;
   - соціальність держави;
   - принцип правової держави;
   - унітарність (єдність, соборність) держави;
   - республіканська форма правління.
   Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і у зносинах з іншими державами.
   Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зовнішній.
   Суверенітет держави не означає право держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, нехтуючи інтереси інших держав; він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який мав би право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного суверенітету" протипоказана світовому співтовариству, бо це може призвести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат.
   Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності щодо формування соціально-політичної організації суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є одним з принципів забезпечення державної влади. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції формування й реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави.
   Державний суверенітет України має такі характерні властивості:
   - установчий характер державної влади;
   - територіальну цілісність;
   - єдиний конституційний простір;
   - легітимність органів державної влади;
   - єдине громадянство;
   - державну власність, єдину кредитно-грошову систему;
   - національні Збройні Сили, які охороняють державний суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України;
   - міжнародну правосуб'єктність;
   - офіційний статус державної мови;
   - наявність державних символів: Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України;
   - наявність столиці України.
   Із суверенності держави випливає її незалежність; лише суверенна держава може бути незалежною й мати право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання жодної іншої країни.
   Демократизм держави передбачає створення в ній найсприятливіших умов для широкої і реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя.
   Демократична держава має такі основні риси:
   - забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему);
   - має розвинену систему прав і свобод людини й громадянина;
   - діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму усунення суперечностей між окремими гілками державної влади;
   - гарантує і забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування.
   Проголошення України соціальною державою означає її орієнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне забезпечення прав людини і громадянина, охорони праці та здоров'я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім'ї, материнству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій і допомог.
   Соціальна держава має такі риси:
   - визнає людину найвищою соціальною цінністю;
   - правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості;
   - підтримує розвиток соціальної активності населення;
   - здійснює соціально орієнтовану політику: разом із захистом соціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності;
   - закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апарату.
   Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за свої дії, а й держава реально відповідальна перед особою за свою діяльність та її наслідки.
   Правова держава має такі основні риси:
   - закріплює в Конституції принцип верховенства права;
   - на конституційному рівні забезпечує обов'язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини й громадянина;
   - забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод людини й громадянина, що закріплені в міжнародних актах, ратифікованих нею.
   Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших аспектах. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність.
   Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах постає проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права форма держави — це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади і методи її здійснення. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління і політичного режиму.
   Форма державного устрою в конституційному праві — це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію і унітарну державу. Стосовно країн з багатонаціональним складом населення іноді використовують термін "форма національно-державного устрою".
   Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, відносини з населенням, сутність участі останнього у формуванні цих відносин. Форма правління є визначальним елементом у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, хто здійснює верховну владу: одна особа за спадковістю чи виборний орган. У цьому зв'язку розрізняють монархічну і республіканську форми правління.
   Політичний режим у конституційному праві — це система прийомів, методів, форм і способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади. Не існує єдиної типології політичних режимів. Найчастіше конституційне право як наука розрізняє демократичний, авторитарний і тоталітарний політичні режими. Характер політичного режиму прямо не зазначається в жодній конституції (за винятком доволі поширених вказівок на демократичний характер держави), але майже завжди безпосередньо відображається в її змісті.
   "Україна є унітарною державою" — зафіксовано у статті 2 Конституції України.
   Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й національно-державного устрою, яка базується на верховенстві влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вважається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення.
   У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна є республікою (стаття 5), тобто однозначно проголошено встановлення в Україні республіканської форми державного правління.
   Історичний досвід засвідчує, що існує кілька видів республіканського правління, найпоширенішими з яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або президентсько-парламентська, республіки. Вони різняться насамперед роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави — президент, і розподілом відповідальності й компетенції між президентом і урядом.
   Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи у складі особливої колегії виборців) президента, який стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тільки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри, якщо той втрачає підтримку парламентської більшості. В останньому випадку президент має право за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує у ФРН та Італії.
   Президентська республіка характеризується тим, що президент, який обирається, як правило, всенародно, юридично і фактично є главою держави й виконавчої влади. Він сам призначає й очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує кілька моделей президентської республіки — США, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан.