Система політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж століть, охоплює багато принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефективне управління країною як у центрі, так і на місцях. Серед них чільне місце посідає принцип децентралізації державної влади на рівень територіальних громад і органів, які вони обирають, оскільки, як відомо, жодною країною не можна ефективно управляти з центру, і якою б досконалою не була державна влада в центрі, вона ніколи не буде ефективною, якщо не спиратиметься на демократично організовану систему самоврядування на місцях.
   Відбиваючи прагнення українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, Конституція України у статті 7 закріпила принцип, згідно з яким "в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування". Отже, Конституція України покладає на державу функцію підтримки місцевого самоврядування як однієї з підвалин демократичного ладу.
   Поняття місцевого самоврядування визначається пунктом 1 статті 3 Європейської Хартії місцевого самоврядування, прийнятої 15 жовтня 1985 р. державами — членами Ради Європи у Страсбурзі, підписаної там же від імені України 6 листопада 1996 р. і ратифікованої Верховною Радою України 15 липня 1997 p.: "Під місцевим самоврядуванням слід розуміти право та реальну спроможність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти ними, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення".
   Хартія вимагає, щоб принцип місцевого самоврядування був визнаний у законодавстві країни і по можливості в її конституції.
   Питанням місцевого самоврядування присвячено розділ XI Конституції України, який визначає поняття та суб'єкти місцевого самоврядування, порядок формування органів, сферу відання, матеріальну й фінансову основу та гарантії місцевого самоврядування.
   У питаннях місцевого самоврядування Конституція України є доволі гнучким політико-правовим документом. Визначивши його концептуальні засади, вона залишила багато аспектів його становлення й розвитку для регулювання окремими законами, а отже, створила певний простір для вдосконалення інституту місцевого самоврядування.
   На підставі статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, зокрема Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. Відповідно до Конституції України він визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу й відповідальності органів місцевого самоврядування.
   Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно чи під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України та законів України.
   Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
   Місцеве самоврядування в Україні відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснюється на таких принципах:
   - народовладдя;
   - законності;
   - гласності;
   - колегіальності;
   - поєднання місцевих і державних інтересів;
   - виборності;
   - правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами України;
   - підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
   - державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;
   - судового захисту прав місцевого самоврядування.
   Система місцевого самоврядування в Україні відповідно до статті 5 зазначеного Закону включає:
   - територіальну громаду;
   - сільську, селищну, міську раду;
   - сільського, селищного, міського голову;
   - виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
   - районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
   - органи самоорганізації населення.
   До основних функцій місцевого самоврядування належать такі:
   - здійснення нормотворчої та контрольної діяльності, забезпечення реалізації Конституції та законів України на відповідній території;
   - володіння, користування та розпорядження комунальною власністю, місцевими фінансами, а також формування, затвердження та виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків;
   - забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку відповідної території;
   - забезпечення утримання й розвитку соціальної та інженерно-комунальної інфраструктури території, надання повного комплексу послуг населенню;
   - забезпечення охорони громадського порядку та законності.
   Як первинний суб'єкт місцевого самоврядування територіальна громада правомочна, з одного боку, вирішити будь-яке питання, яке згідно з Конституцією України та законами України належить до відання місцевого самоврядування, а з іншого — доручити виконання його функцій і повноважень органам та посадовим особам місцевого самоврядування.
   Територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
   Порядок реалізації територіальною громадою свого конституційного права на самостійне вирішення питань місцевого значення визначається частиною третьою статті 140 Конституції України. Закріплення права територіальної громади безпосередньо здійснювати місцеве самоврядування значно підвищує роль і значення різноманітних форм волевиявлення територіальних громад з метою вирішення чи участі у вирішенні питань, що належать до відома місцевого самоврядування.
   Формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є місцеві референдуми (стаття 7), загальні збори громадян (стаття 8), місцеві ініціативи (стаття 9), громадські слухання (стаття 13), а також місцеві вибори, які регулюються Законом України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 p., а з 1 жовтня 2005 р. регулюватимуться Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р.
   Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Його предметом може бути будь-яке питання, що згідно з Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами належить до відання місцевого самоврядування. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.
   Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення таких зборів можуть враховуватись органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
   Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (порядком місцевої ініціативи) будь-якого питання, що належить до відання місцевого самоврядування. Воно підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування чи статутом територіальної громади.
   Важливою й ефективною формою безпосереднього волевиявлення громад є громадські слухання — зустрічі громадян з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування. Вони проводяться не рідше одного разу на рік згідно з порядком їх організації, який визначається статутом територіальної громади. Пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
   З метою обрання представницьких органів місцевого самоврядування та головної посадової особи територіальної громади — сільського, селищного чи міського голови — проводяться місцеві вибори.
   Порядок формування органів місцевого самоврядування встановлюється статтею 141 Конституції України та відповідними статтями Закону України '"Про місцеве самоврядування в Україні".
   Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються жителями — громадянами відповідної території на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком (за Конституцією України) на 4 роки. Згідно із Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. частину першу статті 141 Конституції України викладено в такій редакції до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років".
   Загальний склад ради визначається (з 1 жовтня 2005 р.) радою відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", зокрема, стаття 16 цього Закону встановлює, що загальний склад сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради має становити при чисельності:
   - до 3 тисяч виборців — від 16 до 26 депутатів;
   - до 5 тисяч виборців — від 20 до 30 депутатів;
   - до 20 тисяч виборців — від 30 до 36 депутатів;
   - до 50 тисяч виборців — від 30 до 46 депутатів;
   - до 100 тисяч виборців — від 36 до 50 депутатів;
   - до 250 тисяч виборців — від 40 до 60 депутатів;
   - до 500 тисяч виборців — від 50 до 76 депутатів;
   - до 1 мільйона виборців — від 60 до 90 депутатів;
   - до 2 мільйонів виборців — від 76 до 120 депутатів;
   - понад 2 мільйони виборців — від 76 до 150 депутатів.
   Загальний склад Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається Конституцією Автономної Республіки Крим.