Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається соціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її правовий статус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не із суспільством загалом.
   Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він становить систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права і свободи є соціальними можливостями громадянина, які визначаються й забезпечуються державою, обов'язки — тільки соціальними можливостями, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.
   Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб з подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фізичної особи та ін.
   Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.
   Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює певну частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; загалом же права і свободи людини, закріплені Конституцією України, не є вичерпними.
   Правова система взаємовідносин держави й особи включає:
   - норми Конституції України, пов'язані з визначенням належності до громадянства та регулюванням відносин з приводу громадянства;
   - норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов'язок держави щодо особи тощо);
   - юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи й обов'язки особи.
   Під конституційним статусом особи розуміють загальні, базові засади, за допомогою яких у Конституції України визначаються основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями й благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів України.
   Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми межами все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або їх груп.
   Основи правового статусу людини й громадянина як загальний інститут конституційного права містять такі інститути конституційного права:
   - громадянство України;
   - загальна правосуб'єктність громадян України;
   - основні принципи статусу людини і громадянина;
   - основні права, свободи, законні інтереси і обов'язки;
   - гарантії прав і свобод;
   - правовий статус іноземців;
   - право притулку.
   Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою загалом та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожний інститут (елемент) виконує специфічну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві й державі. Розглянемо ці інститути (елементи) в довільному порядку.
   У Конституції України визначені основні принципи статусу людини і громадянина:
   - принцип закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;
   - принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (стаття 21);
   - принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (стаття 24);
   - принцип єдності прав і обов'язків людини перед суспільством (стаття 23);
   - принцип гарантованості прав і свобод людини й громадянина (стаття 22);
   - принцип невичерпності прав і свобод людини й громадянина (стаття 22);
   - принцип недопущення звуження змісту існуючих прав і свобод (стаття 22);
   - принцип заборони обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64).
   Правосуб'єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб'єктами права, учасниками правовідносин. Вона охоплює правоздатність і дієздатність, її зміст, що зумовлюється соціально-політичними факторами, визначають правові акти держави.
   Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом певної держави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси тощо. Правоздатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя людини вона може обмежуватись судом (наприклад, заборона здійснювати певну професійну діяльність).
   Дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати і здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов'язки й виконувати їх.
   В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліттям, тобто з досягненням ним віку 18 років. Громадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановлених законом. Неповнолітні віком від 14 до 18 років, а також малолітні віком від 6 до 14 років наділені частковою дієздатністю.
   Головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов'язки людини та громадянина — основоположна частина Конституції України.
   Конституційні права та свободи в Україні — це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості кожного громадянина вибирати вид своєї поведінки, користуватись економічними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.
   Інститути основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків та гарантій прав і свобод розглянемо в розділі 7.
   Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство — стійкий політико-правовий зв'язок людини з державою, відповідно до якого на неї поширюється суверенна державна влада як всередині країни, так і за її межами.
   Громадянство створює взаємні права та обов'язки для людини і держави. Саме з ним пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов'язків і відповідальності держави й громадянина.
   Основними характеристиками громадянства є такі: 
   - правовий стан, який виявляється, з одного боку, у його загальному, правовому нормуванні, з іншого — в індивідуальному документальному юридичному оформленні громадянства кожної людини (паспорті громадянина, свідоцтві про народження, іншому документі, який свідчить про громадянство). Громадянином держави особа є не на підставі того, що проживає на її території, а внаслідок існування між нею й державою певних правових зв'язків;
   - стійкий характер відносин громадянства, які існують постійно (зазвичай від народження до смерті громадянина) і мають загальний порядок припинення, що не припускає розриву громадянства в односторонньому порядку;
   - двосторонній зв'язок людини з державою, який виявляється в сукупності взаємних прав, обов'язків і відповідальності та фунтується на визнанні й повазі гідності, основних прав і свобод людини;
   - поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і за її межами.
   Відносини громадянства в Україні після проголошення нею незалежності регулювалися Законом України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. З прийняттям Конституції України вони регулюються нею.
   Стаття 4 Конституції України зафіксувала положення, що в Україні існує єдине громадянство, а підстави його набуття і припинення визначаються законом.
   До 2001 р. це визначав Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 року”. Нині відносини громадянства в Україні регулюються Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. Відносини громадянства регулюються також законодавчими актами, прийнятими відповідно до Конституції України, зокрема Указом Президента України “Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"”, що затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства і Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
   У преамбулі Закону України "Про громадянство України" зазначається, що "цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб".
   У статті 1 цього Закону зазначається, що громадянство України є правовим зв'язком між фізичною особою і Україною, що виявляється в їх взаємних правах і обов'язках, а громадянин України — це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
   Громадянство є невіддільною складовою системи права, а отже, йому властиві загальні принципи, що характеризують цю систему. Разом з тим інститут громадянства — відносно відособлена частина правової матерії з притаманними їй структурними й функціональними характеристиками, конкретним правовим наповненням.
   Принципи громадянства поділяють на загальні та спеціальні.
   Загальні принципи громадянства втілені в Конституції України, Декларації прав національностей України, законах України "Про громадянство України" та "Про національні меншини України". Це, зокрема, такі принципи:
   - повновладдя народу;
   - демократизму;
   - інтернаціоналізму;
   - втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави;
   - поєднання інтересів суспільства, держави й особи;
   - поваги до норм міжнародного права.
   Ці принципи є структуроутворюючими елементами відносин особи і держави.