Управління об'єктами державної власності та забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності здійснює (стаття 116 Конституції України) Кабінет Міністрів України, а управління майном, що перебуває в комунальній власності (стаття 143 Конституції України), — територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
   Основні положення про власність в Україні встановлюються Законом України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. зі змінами й доповненнями, внесеними до нього наступними законами України. Не врегульовані цим Законом відносини власності регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами, а особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.
   Значну увагу в Конституції України приділено створенню умов підприємницької діяльності, яка є самостійною ініціативою, систематичною, на власний ризик діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
   Стаття 42 Конституції України проголошує, що "кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом... Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом". Для розвитку підприємницької діяльності необхідні такі умови:
   - стабільність державної економічної та соціальної політики, яка є джерелом формування у підприємців та інвесторів впевненості в тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень або кампаній;
   - позитивна громадська думка — ставлення до підприємництва як одного з престижних занять у суспільстві, а також терпимість до підприємницьких невдач;
   - пільговий податковий режим, який забезпечує дійові стимули для відкриття нових підприємств і розширення діючих;
   - наявність розвиненої інфраструктури підприємництва — інноваційних і впроваджувальних центрів, що фінансуються на пайових засадах державою та приватним бізнесом, консультативних центрів і центрів з питань підготовки підприємців;
   - ефективна система захисту інтелектуальної власності, дія якої охоплює не тільки винахідництво, а й усю продукцію, у тому числі нові ідеї, концепції та методи ділової активності;
   - дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності з боку державних органів, зокрема, скорочення форм звітності, поліпшення правил реєстрації нових фірм.
   Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, а також гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки тривалий час визначалися Законом України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. Нині вони визначаються Господарським кодексом України, прийнятим 16 січня 2003 р.
   Особливими складовими економічної системи держави є монетарна та фіскальна політика.
   Важливе місце у формуванні та функціонуванні суспільного ладу України посідає її соціальна система — сукупність соціальних об'єднань і форм соціальної діяльності. У сукупність соціальних спільностей входять українська нація як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, трудові колективи, територіальні громади. До соціальних об'єднань належать соціальні громадські організації: профспілки, молодіжні, жіночі організації та ін.
   Згідно зі статтею 36 Конституції України "професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів". Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні визначаються Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р.
   Складовою соціальної системи є також галузеві й територіальні соціальні системи у вигляді відповідних підприємств, установ та організацій системи охорони здоров'я, медичної допомоги і медичного страхування, відпочинку, соціального захисту тощо.
   Основним видом соціальної діяльності є трудова діяльність, праця. Стаття 43 Конституції України зазначає, що "кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом".
   За характером соціальної діяльності однією з найважливіших соціальних підсистем є система охорони здоров 'я, яка на підставі статті 49 Конституції України "забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм". Охорона здоров'я, як й інші види соціальної діяльності, соціального обслуговування, має державні та недержавні форми, але "держава створює умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування".
   Важливим компонентом рівня соціальної системи є соціальний захист.
   Стаття 46 Конституції України встановлює, що "громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням". Основною формою соціальних виплат є пенсії.
   Основний Закон України приділяє значну увагу політико-правовому регулюванню культурного (духовного, ідеологічного) життя українського суспільства, спрямованого на посилення соціо-динаміки культури, освіти, науки, реалізацію духовних потреб людини, формування й забезпечення творчого потенціалу особи, всебічну самоорганізацію духовного потенціалу громадянина.
   Конституція України законодавчо закріплює важливу роль культури, освіти, науки та інших складових духовної й гуманітарної сфери, що є базовими цінностями державності. Основна мета конституційного регулювання духовною сферою полягає у створенні умов для всебічного розвитку творчого, освітнього, наукового, культурного потенціалу кожної особистості й суспільства загалом, послідовної інтелектуалізації суспільства як основного резерву його прогресу, збагачення й піднесення духовності.
   У статті 15 Конституції України закріплено положення про те, що "суспільне життя в Україні Грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності". Гарантією ідеологічної багатоманітності є заборона (частиною 2 статті 15) визнавати будь-яку ідеологію як обов'язкову.
   У нинішньому українському суспільстві немає чіткої визначеності й сформованості духовних, морально-етичних, суспільних, індивідуальних та інших цінностей.
   Основою духовного і культурного розвитку суспільства є освіта. У статті 53 Конституції України проголошується, що "кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність й безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій і пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства".
   Організація і здійснення освіти в Україні регулюються Законом України "Про освіту" від 23 березня 1996 р. зі змінами, внесеними Законом України від 17 грудня 1996 р.
   Важливою умовою розвитку духовного життя суспільства є розвиток науки, інтелектуальної, творчої діяльності людей. А тому цілком природно, що Конституцією України (зокрема, статтею 54) проголошується, що "держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством". Зміст, форми і напрями державного сприяння розвитку науки сформульовані в Законі України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 р. з подальшими змінами й доповненнями, внесеними законами України.
   Духовний розвиток України передбачає відродження і збагачення національної культури. У Конституції України (стаття 11) зафіксовано, що "держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України". Конституцією України (стаття 54) гарантується збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, і вжиття заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.
   Правові, економічні, соціальні й організаційні засади розвитку культури в Україні визначаються Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. з подальшими змінами й доповненнями, внесеними законами України. Вони регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження й розвиток культури української нації та культури національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

   Питання для самоконтролю
   1. Поняття і сутність суспільного ладу України.
   2. Багатоманітність політичного, економічного, ідеологічного життя суспільства.
   3. Політична система суспільства.
   4. Економічна система суспільства.
   5. Соціальна система суспільства.