Усі ці зміни, зокрема формули внесення поправок і Хартія, дуже важливі. Та вони залишають основну структуру уряду, а також розподіл повноважень між національним парламентом і провінційними законодавчими установами такими, якими вони були перед тим. До речі, провінційним Законодавчим зборам та­кож залишено їхні повноваження щодо конфіскації майна будь-якої особи або корпорації та передачі його будь-кому без компен­сації попередньому власнику.

Конституційний акт 1982 р. вносить інші зміни, і одна з них здається справді важливою. Акт про Британську Північну Амери­ку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повнова­ження щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців». Суди постановили, що до «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі – ще й метиси. До 1982 року у Конституції про корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція містить три статті щодо правового статусу аборигенних народів.

Наприкінці акт ухвалює англійську та французьку версії всієї писаної Конституції, починаючи з Акта 1867 р. і до Акта 1982 р., та робить обидві версії однаковою мірою чинними.

Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням – Конституційним актом 1982 р., є тільки частиною всієї діючої Конституції – системи регулювань, завдя­ки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї тканини Конституції, а є лише її основою. Відповідальний уряд, національний Кабінет, прем’єр-міністр, бюрократична система, політичні партії, федерально-провінційні наради – основні ознаки урядової системи Канади. Але писана Конституція не містить про них ані слова. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і про­вінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем’єр-міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, фе­дерально-провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами. Тобто Конституція Канади є змішаною за типом і складається як із писаної некодифікованої частини, так і з судових прецедентів, звичаїв і наукових доктрин. Більше того, вся правова система Канади (включаючи Канадське конститу­ційне право), будучи наступницею Англійської правової системи, постійно відчуває вплив права країн, що входять до правової сім’ї загального права, і такий вплив взаємний. Це пов’язано з поши­реним твердженням принципу «переконливого прецеденту», коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов’язко­вим прецедентом, тобто джерелом права, може видатися настільки переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Авст­ралії, – для Верховного суду Канади тощо. Завжди спостерігався конкуруючий вплив американського права. З іншого боку, інте­рес Канади й Австралії до американського права зумовлений по­дібністю ряду проблем (дія писаної Конституції у загальному праві, взаємодія права федерації і її суб’єктів). Таким чином, у традиці­ях англосаксонської правової сім’ї багато галузей права одержа­ли подальший розвиток, у тому числі й конституційне право.