Економічна система. США – єдина країна у світі, економіка якої за роки Другої світової війни значно зміцніла. Війна звільнила цю країну від серйозних конкурентів, але ненадовго: промисло­вий ринок Японії та економічний підйом у Західній Європі зміни­ли картину.

Загроза панівному положенню США у світовій системі госпо­дарства вимагала значних зусиль з боку адміністрації країни. Було збільшено витрати на науково-дослідні та конструкторські робо­ти, прискорено темпи перебудови промисловості на користь наукомістких галузей, удосконалено методи стимулювання науково-технічного прогресу. Незважаючи на те, що близько двох третин усіх витрат США на наукові дослідження припадає на військову галузь, ефективне їх впровадження в цивільній сфері лишається значнішим, ніж в інших країнах. Частка США у валовому внутр­ішньому продукті розвинутих зарубіжних країн–членів Органі­зації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) сягає май­же 30%.

Зусилля США, спрямовані на органічну інтеграцію амери­канської економіки у світове співтовариство, набувають дедалі інтенсивнішого характеру. Сьогодні на зовнішніх ринках США реалізує близько 30% усіх виготовлених у країні матеріальних цінностей. Головними статтями зовнішньоторговельних операцій є машини, обладнання та продукція сільського господарства. США зберігають лідерство у світовому виробництві й торгівлі промисловою електронікою. Понад 80% інформаційного устатку­вання, що експлуатується сьогодні в Європі, виготовлено в США.

Не можна не зазначити, що для укріплення позиції США у світовому господарстві важливе значення має і той факт, що на них припадає близько половини світового експорту зерна. Разом із тим, у традиційних промислових галузях, таких як будівельна, виробництво верстатів і споживчих товарів, автомобіле- і судно­буду

Посилюється вплив американських транснаціональних корпо­рацій і їхніх філій на міжнародно-економічне життя. Американські підприємства, розміщені за територією США, забезпечують ви­робництво товарів і послуг на суму, яка перевищує 1,5 трлн до­ларів за рік, що становить близько 40% валового національного продукту США.

Прибутки, що їх отримують США від прямих інвестицій за кордоном, є прямим джерелом фінансування економічного роз­витку цієї країни. На розвинуті зарубіжні країни припадає три чверті американських інвестицій. Близько половини прибутків транснаціональних корпорацій реінвестується на місці, а решта – понад половину – переводиться в США.

З початку 70-х років минулого століття на перше місце вихо­дить експорт капіталу в осудній формі. Позики американських приватних банків перевищили сьогодні 60% сукупного обсягу між­народного кредиту. Спираючись на міцну банківську систему, США спромоглися з найбільшою користю для себе використати загаль­ну тенденцію до підвищення ролі міжнародного кредиту у світовій економічній системі. Прибутки крупних американських банків від закордонних фінансових операцій відповідають приблизно їхнім внутрішнім прибуткам. Міжнародний кредит сьогодні перетво­рився на інструмент, з допомогою якого США чинять тиск – еко­номічний і політичний – на інші країни і, насамперед, на країни, що розвиваються. Величезна заборгованість останніх індустріаль­но розвинутим країнам і, передусім, США ставить проблему, яка посідає перше місце серед інших, не менш важливих проблем.

Переважаючий вплив американських корпорацій відчуваєть­ся в усьому світі в цілому ряді галузей світового економічного господарства. Найбільш важливі зрушення відбуваються у таких напрямах: по-перше, масовий приплив іноземного капіталу в еко­номіку США і поступове перетворення її на величезного борж­ника поглиблює протиріччя між інтересами американських кор­порацій і національними інтересами більшості розвинутих індус­тріальних держав і країн, що розвиваються. Для таких країн розвиток цієї тенденції означає зменшення власних можливостей економічного і соціального прогресу; по-друге, маючи міцну еко­номічну базу, США дедалі наполегливіше намагаються перебуду­вати світову торгівлю і валютно-фінансову систему у відповіднос­ті з умовами жорсткої конкурентної боротьби, тобто з принципами, які найбільше відповідають інтересам великих американських компаній; по-третє, особливе місце в економічній системі США посіли нафтові компанії. Ведучим імпортерам нафти з числа роз­винутих країн і, насамперед, США вдалося чинити вплив на організацію країн–експортерів нафти (ОПЕК). Ціни на нафту на світовому ринку знизилися. Країни, що розвиваються, залиши­лися без дійсної зброї економічного тиску на розвинуті індустрі­альні держави; по-четверте, посилюється конкурентна боротьба між трьома величезними фінансово-економічними центрами: Спо­лученими Штатами Америки, Західною Європою та Японією. Особливо наочно це виявляється на характері взаємовідносин між Японією і США. Американська адміністрація використовує пол­ітичні й адміністративні заходи для втручання в ринкові процеси з метою витиснення конкурентів і встановлення контролю з боку США над основними економічними ринками.

У загальній масі юридично незалежних фірм, число яких в США перевищує 15 млн, ключові позиції у промисловості, кредитно-фінансовій сфері та деяких інших головних секторах еко­номіки займають великі господарські об’єднання. Вони зосереди­ли у своїх руках значну частину суспільного капіталу, виробниц­тва і реалізації товарів і послуг. У 90-і роки продовжувалися про­цеси концентрації і централізації виробництва й капіталу, удосконалювалися форми й методи підкорення дрібного й серед­нього підприємництва великому бізнесу. Нині, наприклад, близь­ко 200 величезних корпорацій зосередили у своїх руках понад 61% активів обробної промисловості.

Як уже згадувалося, особливе місце в структурі господарства США належить нафтовим концернам. Наприклад, вартість про­дажу компанії «Ексон» перевищує ВНП багатьох країн світу. Сумарний обіг 20 американських нафтових компаній можна при­рівняти до прибуткової частини федерального бюджету США.

Міцні позиції у США тримає військово-промисловий комп­лекс. Військові концерни мають гарантований ринок збуту і одер­жують більш високий, ніж у цивільних галузях, прибуток.

Високий ступінь концентрації капіталу характерний для про­мисловості та кредитно-фінансової сфери США. Так, наприклад, понад 99% виробництва автомобілів зосереджено в руках трьох гігантських концернів «Дженерал моторc», «Крайслер», «Форд». У 50 банках зосереджено більш як 35% активів і 32% депозитів усіх банків США.

Незважаючи на підсилення у 80-і роки японських і німецьких конкурентів, американські транснаціональні корпорації зберіга­ють домінуюче положення у світовій економіці. У США нарахо­вується понад 2 тис. ТНК, які створили за межами США «другу економіку», що не поступається за своїм потенціалом національ­ним господарствам Німеччини, Франції, Великобританії і може бути прирівняна до економіки самих США, стає важливою сфе­рою діяльності американських компаній на світовому ринку.

Суттєвою закономірністю розвитку економіки США є зроста­юче значення середнього й малого бізнесу. В його рамках вироб­ляється не менш як 40% валового національного продукту. І все ж таки американська дійсність свідчить про те, що суттю еконо­мічної системи є приватна власність.

Слід зазначити, що в США існує відносно невеликий держав­ний сектор. Частка державного сектора у валовому національно­му продукті становить 11–12%. Держава володіє 33,9% всієї землі в країні, їй належить 1/4 всіх капіталовкладень у виробництві. З допомогою різних економічних важелів, таких як бюджет, кредит­но-грошова політика, фінансування соціальних і науково-дослід­ницьких програм, контроль за якістю товарів, зовнішньоеконо­мічні операції, держава активно регулює економічні відносини. Економічній системі США притаманна тенденція до розширен­ня масштабів узагальнення виробництва.

Соціальна структура суспільства. Конституція США не міс­тить ніяких положень про соціальну структуру американського суспільства. Офіційна статистика свідчить, що понад 90% еконо­мічно активного населення США працюють за наймом. Частка осіб, які володіють основними засобами виробництва, сягає 4% самодіяльного населення. Характерно, що ця порівняно невели­ка частина населення вельми неоднорідна. Тут виділяються такі прошарки: надто багаті власники (так звана «економічна еліта»), річний прибуток яких перевищує 100 тис. доларів (0,3–0,25%); великі власники, які володіють значною кількістю промислових, торговельних і транспортних підприємств. Не більше 10 тис. та­ких осіб володіють капіталом в 10–50 млн доларів; середні влас­ники (до 500 тис. осіб), які володіють підприємствами, фірмами, кредитними закладами, активи їх сягають 10 млн доларів; дрібні власники – володарі підприємств з активами до півмільйона до­ларів, їх число перевищує 1,5 млн осіб.

Не можна обійти увагою й доволі численний (5 млн осіб) про­шарок власників, які беруть участь у процесі виробництва мате­ріальних благ, працюють у сфері побуту і т. п., у їх числі дрібні торговці, ремісники, володарі невеликих контор, дрібні фермери. У середині 90-х років у США у приватній власності нараховува­лося близько 11 млн фірм. Понад 90% з них мали річний прибу­ток до 100 тис. доларів, у тому числі понад 70% – до 25 тис. до­ларів.

У розвинутому соціально-економічному суспільстві, яким є американське, значне місце посідає так званий середній проша­рок суспільства: службовці, особи вільних професій (письменни­ки, художники, юристи, лікарі) – інтелігенція, тобто особи, які займаються інтелектуальною працею, їх кількість перевищує 23% самодіяльного населення країни.

Найчисленнішим соціальним утворенням американського сус­пільства є робітники – близько 60 млн осіб, у тому числі у сфері матеріального виробництва близько 26 млн (1 млн сільськогос­подарських робітників) і в невиробничій сфері (працівники торгівлі, сфери послуг, рядові конторські службовці) близько 30 млн осіб.

Як уже зазначалося, домінуючою формою підприємництва є акціонерні товариства – корпорації. Поряд із власниками вели­кого акціонерного капіталу влада в акціонерних товариствах на­лежить вищим управляючим. Свої пости президентів компаній, директорів і членів правління корпорацій вищі управляючі вико­ристовують для перетворення на крупних власників акціонерно­го капіталу. Формально – вони надомні службовці, насправді – належать до класу капіталістів. Керівники найкрупніших корпо­рацій і банків фактично належать до класу крупних власників. Зосередження у крупних власників соціальної значущості та при­боркання ролі вищої управлінської бюрократії – найхарактерні­ша риса соціальної структури високорозвинутих зарубіжних країн.

І, насамкінець, – бідняки у США. Бідняками офіційно вважа­ють осіб, щорічний дохід яких не перевищує так званої межі бідності. На початку 90-х років цією межею визнано 12 тис. до­ларів для сім’ї з чотирьох осіб. Рівень доходу визначається так: обчислюється мінімальна вартість харчування, необхідного для підтримки фізичного існування сім’ї з чотирьох осіб; ця сума потім множиться на три, виходячи з того, що вартість харчування (у США) становить одну третину необхідних витрат бідної сім’ї. Дві третини витрачається на житло, одяг, транспорт, медичне обслу­говування тощо. Це – стандарт. Передбачені й інші коефіцієнти, якщо йдеться про інший кількісний склад сім’ї. У США офіційно нараховується близько 35 млн осіб, чий прибуток нижче офіцій­ної «межі бідності», і ще 12–14 млн, чий прибуток трохи переви­щує цей рівень.