Обраним Президентом Республіки вважається той кандидат, який дістав понад половину поданих дійсних голосів виборців. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхід­ної кількості голосів, то на 14-й день після першого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування дістали по черзі найбільшу кількість голосів. Якщо один із цих двох кан­дидатів відмовився балотуватися, втратив виборче право або по­мер, на його місце при повторному голосуванні на вибори допус­кається кандидат, який дістав по черзі найбільшу кількість голосів під час першого голосування.

Обраним Президентом вважається кандидат, який у другому голосуванні дістав найбільше голосів. Під час виборів 2000 р. Президентом Республіки Польща був обраний на другий строк ще в першому турі лідер лівих сил Олександр Квасьневський. Дійсність обрання Президента Республіки підтверджується Вер­ховним Судом.

Термін повноважень Президента розпочинається з дня всту­пу на посаду, але до цього він повинен прийняти присягу перед Національними зборами. Президент не може обіймати ніякої іншої посади або виконувати які-небудь публічні функції, за ви­нятком тих, що пов’язані з виконанням своєї посади.

Конституція Республіки Польща та інші закони надають Пре­зидентові дуже значні повноваження в усіх галузях державного життя.

Президент призначає вибори до Сейму і Сенату на день, вільний від праці, скликає перше засідання Сейму і Сенату; може розпустити Сейм у випадках, передбачених Конституцією, після того, як вислухає думку Маршала Сейму та Маршала Сенату. (Такими випадками є: нерозгляд Сеймом протягом чотирьох місяців з дня передачі йому Радою Міністрів для прийняття про­екту закону про бюджет; відмова в затвердженні складу уряду, який був сформований за дорученням Президента; відмова Сей­му у вотумі довіри уряду. В умовах надзвичайного стану Прези­дент не має права розпускати Сейм.)

У день оголошення постанови Президента про розпуск Сейму закінчується строк повноважень і Сейму, і Сенату, Президент може звернутися з посланням до Сейму, Сенату або до Національ­них зборів. За посланнями дебати не відбуваються.

Президент бере активу участь у законодавчій діяльності. Про це свідчить хоча б той факт, що Конституція надає йому право законодавчої ініціативи (а таким правом користуються президен­ти небагатьох країн). Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Мар­шал Сейму передає Президентові для підпису. Президент може мотивованою постановою повернути його Сейму для повторного розгляду.

Президент може перед підписанням закону звернутися до Кон­ституційного трибуналу з пропозицією перевірити, чи відповідає цей закон Конституції. Конституція надала Президентові не тільки право відкладального вето, а й право вибіркового вето (ст. 122, п. 4 Конституції).

Президенту також надане право за згодою Сенату з винятково важливих державних питань призначати референдум.

Президент має деякі повноваження і у сфері управління. Він призначає Голову Ради Міністрів, приймає відставку уряду, є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил, призначає та звільняє Начальника Генерального штабу Війська Польського і командуючих родами Збройних сил, призначає Першого голову і голів Верховного Суду, вносить до Сейму пропозиції про призна­чення Голови Національного банку Польщі, надає польське гро­мадянство та вирішує питання про вихід із нього.

Важливі повноваження має Президент у галузі зовнішніх відносин. Він здійснює загальне керівництво у сфері міжнарод­них відносин, призначає і звільняє дипломатичних представників в іноземних країнах, приймає вірчі та відкличні грамоти акреди­тованих при ньому дипломатичних представників іноземних дер­жав, а також ратифікує та денонсує міжнародні договори, про що ставить до відома Сейм і Сенат.

Президент здійснює загальне керівництво у галузі внутрішньої та зовнішньої безпеки. Дорадчим органом при Президентові ви­ступає Рада національної безпеки. Президент має повноваження ввести воєнний стан на частині або на всій території країни, оголо­сити часткову чи загальну мобілізацію, ввести надзвичайний стан.

Посада Президента стає вакантною внаслідок його смерті, відмови від посади; недійсності виборів Президента; рішення Національних зборів про визнання нездатності тривалий час ви­конувати свої обов’язки за станом здоров’я. Постанова приймаєть­ся не менш як двома третинами голосів у присутності не менш як половини всіх членів Національних зборів.

Президент звільняється з посади постановою Державного три­буналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним Президен­том, його функції виконує Маршал Сейму, а якщо він не може їх виконувати, – Маршал Сенату (ст. 131 Конституції).

За порушення Конституції або законів, а також за вчинення злочину Президент може бути притягнутий до відповідальності Державним трибуналом. Постанова про притягнення Президен­та до відповідальності може бути прийнята Національними збо­рами не менш як двома третинами голосів від законної кількості членів і за умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією чвертю всіх членів Національних зборів. Від моменту прийняття постанови про висунення обвинувачення проти Пре­зидента він відсторонюється від виконання своїх функцій.

Рада міністрів. Компетенція Ради міністрів. Конституція пе­редбачає порядок формування, повноваження та відповідальність Ради міністрів. Право формування уряду доручається тій полі­тичній партії або партійній коаліції, яка перемогла на виборах і дістала більшість депутатських мандатів у Сеймі (парламентсь­кий спосіб формування уряду).

Схематично Конституція передбачає такий порядок формуван­ня уряду: Президент доручає сформувати уряд лідеру партії або партійної коаліції, яка має більшість депутатів у Сеймі, – майбут­ньому кандидату на посаду Голови Ради міністрів. Утворений уряд подає Сейму програму своєї діяльності, яка повинна бути схвале­на абсолютною більшістю депутатів. Якщо уряд не дістав вотуму довіри, призначення кандидатури на посаду Голови Ради мініс­трів, якому доручається формування уряду, переходить від Пре­зидента до Сейму. Склад такого уряду також вимагає абсолютної більшості голосів депутатів. А якщо й цей уряд не дістав вотуму довіри, право рекомендувати кандидатуру на посаду Голови Ради міністрів знову переходить до Президента. Утворений в такий спосіб уряд може бути затверджений не абсолютною, а простою більшістю голосів депутатів. Такі самі вимоги пред’являються Конституцією і до уряду, створеному Головою Ради міністрів, кан­дидатура якого висунута Сеймом. Якщо Уряд не створений, Пре­зидент розпускає Сейм і призначає нові вибори.

Сейм за пропозицією не менш як 46 депутатів (одна десята частина всього складу) може прийняти вотум недовіри уряду аб­солютною більшості голосів й одночасно обрати нового Голову Ради міністрів, якому Президент доручає створити уряд. Прези­дент, приймаючи відставку Ради міністрів, доручає голові вико­нувати обов’язки до часу призначення нової Ради міністрів.

На відміну від конституцій, наприклад Франції, Італії, Іспанії та інших країн, які лаконічно закріплюють компетенцію уряду, Конституція Польщі закріплює її дуже докладно (ст. 146).

Рада міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику, керує всією державною адміністрацією, схвалює рішення з питань державної політики, якщо Конституція не відносить останні до ком­петенції Президента або іншого державного органу чи територіаль­них органів самоврядування; забезпечує виконання законів; прий­має постанови; здійснює законодавчу ініціативу щодо бюджетного законодавства, закону про тимчасовий бюджет тощо.

До компетенції Ради міністрів входить також керівництво, координація та контроль за діяльністю всіх органів державної адміністрації, одночасно Рада міністрів несе відповідальність за їх діяльність перед Сеймом.

Голова Ради міністрів пропонує Сейму розпустити компетент­ний орган місцевого самоврядування, якщо він грубо порушує Конституцію або закони (ст. 171 Конституції).

Члени Ради міністрів несуть відповідальність перед Держав­ним Трибуналом за порушення Конституції або законів, а також за злочини, вчинені у зв’язку із займаною посадою.