У той час, як в Конституційному конвенті проходили бурх­ливі дебати про склад і повноваження Конгресу, багато делегатів вважали, що роль законодавчої влади буде порівняно малознач­ною. Деякі наполягали, що Конгрес буде займатися переважно пи­таннями зовнішньої політики, надавши право рішення внутрішніх проблем штатам та місцевій владі. Однак всі ці припущення були помилковими. Конгрес зарекомендував себе активним і автори­тетним органом із широкими повноваженнями з усіх питань дер­жавної політики.

Вимоги до членів Конгресу. Згідно з Конституцією члени Сенату повинні досягти 30-річного віку, бути громадянами Спо­лучених Штатів не менше дев’яти років і постійно мешкати у тім штаті, від якого обрані. Члени Палати представників повинні бути не молодше 25 років, бути громадянами США не менше семи років і постійно мешкати у тих штатах, які надіслали їх до Конгресу. Штати можуть встановлювати додаткові вимоги при виборах до Конгресу, але згідно з Конституцією кожна палата сама має пра­во встановлювати вимоги до її членів.

Кожний штат має у Конгресі двох сенаторів. Так, найменший штат Род-Айленд, з територією всього 3156 кв. км, має таке ж представництво у Сенаті, як і найбільший штат Аляска, площею 1 524640 кв. км.

Загальна кількість членів Палати представників встановлюєть­ся Конгресом. Далі ця кількість розподіляється між штатами пропорційно кількості їх населення. Разом із тим, кожному штату, незалежно від кількості його мешканців, Конституцією гаранто­вано право мати не менше одного члена Палати представників. На теперішній час шість штатів: Аляска, Делавер, Невада, Північна Дакота, Вермонт та Вайомінг мають лише по одному представни­ку. З іншого боку, шість штатів мають у цій палаті більш ніж по двадцять представників і лише одна Каліфорнія – 43. Згідно з Конституцією кожні десять років має відбуватися перепис насе­лення, і згідно з його змінами перерозподіляються місця у Палаті представників. Спочатку кількість членів цієї Палати не мала бути більше ніж по одному від кожних 30000 громадян. У першій Па­латі представників було 65 членів, а після першого перепису їх кількість збільшилась до 106. Якби цей принцип представництва зберегли, то представників було б біля 7000. На сьогодні Палата представників налічує 435 членів, по одному від кожних 480000 мешканців США. Законодавчі органи штатів поділяють кожний штат на виборчі округи, які мають бути приблизно рівними за кількістю населення. Раз на два роки виборці кожного виборчого округу обирають свого представника до Конгресу.

Сенатори обираються на виборах у штатах, які проводяться кожний парний рік. Термін повноважень сенаторів – шість років, тому що кожні два роки одна третя Сенату переобирається. Та­ким чином, дві треті Сенату – це люди, які мають досвід законо­давчої роботи.

Оскільки термін повноважень членів Палати представників – два роки, то загальний термін роботи Конгресу в даному складі – також два роки. 20-а поправка до Конституції закріплює, що Кон­грес повинен збиратися на звичайну сесію 3 січня кожного року, якщо цей термін не буде змінено самим Конгресом. Конгрес про­довжує роботу доти, поки його члени не проголосують за пере­рву, за звичаєм – у кінці року. Президент може скликати спец­іальну сесію, якщо в цьому буде необхідність. Сесії Конгресу про­водяться в Капітолії у Вашингтоні, округ Колумбія.

Повноваження Палати представників і Сенату. Кожна пала­та Конгресу має право законодавчої ініціативи з будь-яких пи­тань, за винятком фінансових законопроектів; останні повинні бути запропоновані в Палаті представників. Таким чином, має місце факт, що великі штати мають змогу більшою мірою вплива­ти на стан державної казни, ніж малі. Разом із тим, на практиці кожна палата може голосувати проти законопроектів, прийнятих іншою палатою. Сенат може не ухвалити фінансовий або будь-який інший законопроект. Палата представників може запропо­нувати до нього поправки, які змінюють його суть. У цьому разі, для набуття законопроектом сили закону, узгоджувальна комі­сія, до складу якої входять члени обох палат, повинна запропону­вати компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.

Сенат також має свої особисті права, в тому числі право більшістю у дві третини голосів затверджувати призначення Пре­зидентом вищих посадових осіб у федеральному уряді, а також ратифікувати усі угоди. Негативна реакція будь-якої палати ней­тралізує дії виконавчої влади.

У разі імпічменту урядових посадових осіб, Палата представ­ників має виключне право пред’являти обвинувачення у зловжи­ваннях, які тягнуть за собою офіційний розгляд. Сенату належить виключне право проводити цей розгляд і вирішувати питання про вину або відсутність вини посадових осіб. Висновок про наявність вини має наслідком усунення урядової посадової особи з посади, що вона обіймає.

Широкі повноваження Конгресу сформульовані у восьмому параграфі Конституції: встановлювати та стягувати податки; заключати займи для поповнення державної казни; встановлювати правила і обмеження у торгівлі між штатами і у зовнішній торгівлі тощо, усього сімнадцять пунктів.

Деякі з цих повноважень у наш час застаріли, наприклад, про­кладання поштових шляхів, але вони продовжують діяти. Десята поправка встановлює певні межі компетенції Конгресу, уточню­ючи, що повноваження не надані урядові союзу, зберігають за штатами. Крім цього, Конституція прямо забороняє Конгресу вирішувати низку конкретних питань. Конгрес не має права: при­пиняти дію конституційних гарантій недоторканності особи, за винятком окремих ситуацій під час заколота або вторгнення; опо­датковувати громадян прямими податками, інакше, ніж на підставі вже здійсненого перепису; санкціонувати введення будь-яких ста­нових титулів тощо, усього сім пунктів.

Посадові особи Конгресу. Згідно з Конституцією, Віце-пре­зидент є головою Сенату. Його голос не враховується при голо­суванні, за винятком випадку рівності голосів. У разі відсутності Віце-президента Сенат обирає голову рго tеmроге. Палата пред­ставників обирає свого особистого голову – спікера. При цьому і спікер, і голова рго tеmроге завжди є членами тієї політичної партії, яка має більшість у даній Палаті.

На початку роботи кожного нового складу Конгресу члени політичної партій обирають керівників своїх фракцій та інших по­садових осіб для забезпечення порядку розгляду запропонованих законопроектів. Ці посадові особи разом з головами палат і голо­вами комісій суттєво впливають на законодавчий процес.

Законодавчий процес. Однією з головних особливостей Кон­гресу є те, що провідну роль у його роботі відіграють комісії. Сво­го значення вони набули не відразу, а поступово, адже за Консти­туцією вони зовсім не передбачені.

На теперішній час у Сенаті діють 18 постійних комісій, а в Па­латі представників – 23. Кожна комісія спеціалізується в певній галузі законодавства: з іноземних справ, оборони, банківської діяльності, сільського господарства, торгівлі тощо. Комісія може ухвалити, переглянути, залишити без уваги будь-яку направлену пропозицію. Для того щоб зажадати законопроект із комісії до Палати представників потрібні підписи 218 членів Палати, а до Сенату – сенатської більшості. На практиці необхідна більшість голосів збирається дуже рідко.

Партія, яка має більшість у даній Палаті, контролює роботу комісій. Голів комісій обирають на закритих засіданнях членів цієї партії або на зборах спеціально призначених представників. Партії меншості пропорційно представлені в комісіях, відповідно до кількості місць, які має партія в даній Палаті.

Існують різні способи внесення законопроектів: постійними комісіями, спеціальними комісіями, Президентом тощо. Внесені законопроекти передаються до відповідних комісій, які призна­чають публічні слухання, яке може тривати кілька тижнів або місяців. Якщо комісія схвалила законопроект, він надсилається на загальне обговорення до відповідної Палати. В Сенаті час об­говорення практично не обмежується. У Палаті представників, як правило, встановлюється регламент. Після завершення дебатів члени Палати голосують за те, щоб або схвалити законопроект, або відхилити чи вікласти (останнє дорівнюється відхиленню) – або повернути до комісії. Законопроект, прийнятий однією з Па­лат, надсилається на розгляд другої Палати. Якщо друга Палата внесла в нього поправки, то Узгоджувальна комісія, яка має в своє­му складі членів обох палат, намагається усунути розбіжності.

Після прийняття обома палатами, законопроект надсилається Президентові, або за Конституцією законопроект стає законом тільки після підписання його Президентом. Президент має право підписати законопроект – у цьому випадку він стає законом – або накласти на нього вето. В останньому випадку законопроект може стати законом тільки, якщо при повторному голосуванні в Конг­ресі він збере дві третини голосів в обох палатах.

Президент може також відмовитись як від підпису законопро­екту, так і від накладення на нього вето. В цьому випадку законо­проект стає законом без підпису Президента через 10 днів (не вра­ховуючи неділь) після надходження до нього на розгляд. Єдиним винятком із цього правила є випадок, коли сесія Конгресу закри­вається раніше, ніж пройдуть 10 днів із дня надсилання законо­проекту на розгляд Президенту. В цьому випадку відмова Прези­дента підписати законопроект анулює його навіть без накладен­ня вето – така ситуація відома під назвою «кишенькове вето».

Право Конгресу на розслідування. Однією з важливих функ­цій Конгресу, яка не пов’язана із законодавчою діяльністю, є пра­во на розслідування. Це право за звичаєм надається комісіям або постійним, або спеціально сформованим із членів обох палат. Роз­слідування проводиться з метою отримання інформації, необхід­ної для прийняття майбутніх законів, для перевірки ефективності вже прийнятих законів, для перевірки кваліфікації і контролю роботи посадових осіб і службовців інших відомств, а також для збору даних, які необхідні для порушення процесу імпічменту. Комісії часто залучають до роботи експертів зі сторони, з тим, щоб найбільш кваліфіковано провести слухання в ході розслідування і для більш детального вивчення питань.

Право на розслідування тягне за собою важливі наслідки. Од­ним з них є право опублікування ходу і результатів розслідуван­ня. Більшість слухань у комісіях проводиться відкрито і широко висвітлюється у засобах масової інформації. Таким чином, роз­слідування, які проводяться Конгресом, відіграють велику роль в інформуванні населення про роботу Конгресу та зосередження громадського інтересу на загальнонаціональних проблемах.

Другим важливим наслідком є право Конгресу вимагати на­дання свідчень від свідків, які ухиляються, та притягувати їх до суду за неповагу до Конгресу – у випадку відмови давати свідчен­ня або за неправдиві свідчення.