Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є гарантування банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Поняття “банківська таємниця” є складним інститутом банківського права, оскільки торкається всіх учасників банківських правовідносин, захищаючи при цьому їх інтереси. Саме тому, на думку науковців банківська таємниця – це комплексний інститут, а сам термін припускає дві інтерпретації[13]. У вузькому розумінні банківська таємниця – це обов’язок банку зберігати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади (депозити) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому розумінні це різновид службової таємниці, тобто конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відома службовцю банку[14]. Аналізуючи думки науковців бачимо, що з одного боку банки беруть на себе обов’язок мінімізувати коло осіб, яким може бути цікавою інформація про фінансово-господарські операції клієнта банку, а з іншого – забезпечують захист конфіденційної інформації своїх клієнтів, зобов’язавши своїх працівників не розголошувати відомості про стан їх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо.

Розмістити Схему 4.

Правову основу банківської таємниці становлять норми, що складають зміст Конституції України, Цивільного кодексу України, Закони України “Про інформацію”, “Про банки і банківську діяльність” та інших нормативно-правових актів.

Нормами ЦК України (ст. 1076) передбачено, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Більш конкретно розкривають зміст банківської таємниці норми галузевого Закону України “Про банки і банківську діяльність”, даючи перелік відомостей, що становлять її (таємниці) основу:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів.

Розмістити Схему 6.

З метою недопущення зловживань комерційними банками щодо банківської таємниці, а саме віднесення до неї (таємниці) відомостей з якими пов’язана банківська діяльність, Постановою КМ України від 9 серпня 1993 р. № 611 затверджено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці.

До таких відомостей належать:

‑ установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

‑ інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

‑ дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

‑ відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

‑ документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

‑ інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

‑ документи про платоспроможність;

‑ відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

‑ відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

А тому підприємства зобов’язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Розмістити Схему 3.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.