Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

§ 2. Умови договору про передання "ноу-хау"

Для того, щоб упевнитися в тому, що вдосконалення конкретного "ноу-хау" дійсно мало місце, необхідно, щоб воно було розроблене під час строку дії договору, належало до використовуваного за договором "ноу-хау" і було запроваджене набувачем "ноу-хау" або здійснене володільцем права на "ноу-хау".

Разом із тим практика легітимізації вдосконалення "ноу- хау" визнана вченими не в усіх країнах. Наприклад, у французькій доктрині, виходячи з обов' язку володільця права на "ноу-хау" забезпечити безперешкодне використання "ноу- хау", визнають наявність заборони внесення до нього вдосконалень. На перший погляд здається, що таке обмеження не обґрунтоване, оскільки вдосконалення не є об'єктом договору. До того ж удосконалення - це завжди нове знання, а володілець права на "ноу-хау" не зобов'язувався ні перед ким зупинятися у своєму розвитку. Проте обмеження в удо - сконаленні з боку володільця права на "ноу-хау" може мати сенс тоді, коли при укладенні договору про передання "ноу- хау" на виключній основі він буде позбавлений можливості використовувати здійснене ним же вдосконалення "ноу-хау". Це пояснюється тим, що вдосконалення тісно пов'язане з "ноу-хау", яке використовується за договором набувачем "ноу-хау", а, отже, застосування вдосконалення є порушенням умов договору з боку володільця права на "ноу-хау".

Володілець права на "ноу-хау" зацікавлений в тому, щоб удосконалення "ноу-хау" могло бути здійснене набувачем 118 "ноу-хау" лише за його згодою, наприклад, при реалізації продукції з використанням знаку для товарів і послуг володільця права на "ноу-хау" вдосконалення може негативно позначитися на якості товару; набувач "ноу-хау" шляхом здійснення вдосконалень об'єкта договору може спробувати уникнути необхідності виплати винагороди за надане "ноу- хау", доводячи нетотожність цих об'єктів, тощо.

Щоб запобігти цьому, у договорі може бути передбачена умова про обов'язкове отримання письмової згоди володільця права на "ноу-хау" на внесення набувачем "ноу-хау" конструктивних змін або поліпшень у "ноу-хау" з метою їх застосування.

Що ж до загальних підходів до проблеми вдосконалення "ноу-хау" володільцем права на "ноу-хау", то, на наш погляд, слід керуватись таким. Якщо обов'язок володільця права на "ноу-хау" інформувати набувача "ноу-хау" про вдосконалення і надавати останньому право на їх використання не передбачено договором, володілець права на "ноу-хау" робити цього не повинен. Якщо ж такий обов' язок передбачений, у договорі має бути обумовлено питання про відплатність або безвідплатність використання вдосконаленого "ноу-хау".

На особливу увагу заслуговує питання про долю вдосконалень, здійснених набувачем "ноу-хау" після закінчення строку дії договору про передання "ноу-хау" на неви- ключній основі, оскільки важко визначити, у чому полягають власні розробки набувача "ноу-хау" і що було зроблено володільцем права на "ноу-хау" в період дії договору, зокрема коли надавалася технічна допомога набувачу з використання "ноу-хау".

Тому вважаємо за доцільне в таких випадках передбачити, що володільцю права на первинне "ноу-хау" протягом певного строку після закінчення строку дії договору про передання "ноу-хау" на невиключній основі надається право на використання вдосконалень "ноу-хау", здійснених набувачем "ноу-хау", якщо впродовж цього часу володілець права на "ноу-хау" паралельно з набувачем "ноу-хау" розвивав власне виробництво на основі цього "ноу-хау".

Даний підхід обумовлений тим, що набувач первинного "ноу-хау" використовував його як основу для нового "ноу- хау". Сам момент ідеї про вдосконалення "ноу-хау" довести важко, проте результат стає відомим вже після закінчення строку дії договору і набувач первинного "ноу-хау" стає володільцем права (квазівиключного) на вже нове "ноу-хау". Безумовно, він не отримав його в дарунок, проте і набути це право він не зміг би, якби не було первинного "ноу-хау" і можливості його використовувати.

Володілець права на первинне "ноу-хау" може в такій ситуації зазнати певного збитку, оскільки він міг розвивати виробництво з використанням первинного "ноу-хау", вдосконалив його, але визначити тотожність удосконалень, здійснених контрагентами, через низку обставин, і перш за все конфіденційність інформації про нове "ноу-хау", неможливо. Разом із тим подальше виробництво виробів володільцем права на "ноу-хау" без використання вдосконалень (нового "ноу-хау") не може витримати конкуренції.

Комерційні передумови, спрямовані на забезпечення реалізації продукції. З огляду на те, що для володільця прав на "ноу-хау" важливо використовувати передання "ноу- хау" для реклами своїх досягнень у певній сфері діяльності, набувач "ноу-хау" забезпечує рекламу, яка сприяє оптимальному продажу виробів, вироблених з використанням "ноу-хау".

Підстави зміни та доповнення умов договору.

Безумовно, зміна та доповнення умов даного договору відбувається відповідно до загальних вимог зміни договірних зобов'язань (статті 598-609, 651-652 ЦК України), що можливо у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Так, удосконалення "ноу-хау", здійснене на умовах, обумовлених у договорі, та необхідність у подальшому вирішувати питання про можливість використання набувачем вже нового "ноу-хау", тягне за собою необхідність внесення до договору додаткових умов про предмет договору, ціну, строки використання і т. ін., але може спричинити й дострокове розірвання договору.

На практиці нерідко зустрічаються й випадки дострокового розірвання даного договору на вимогу однієї зі сторін, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 651 ЦК України. Таким чином, це можливо, якщо буде доведено, що протилежна сторона істотно порушує умови договору, тобто таке порушення завдає другій стороні шкоду, яка виявляється в тому, що вона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору. В інших випадках слід керуватися ст. 615 ЦК України, згідно з якою одностороння відмова від зобов'язання можлива за умови, якщо це встановлено договором або законом. Тому, зважаючи на специфіку даного договору, відсутність нормативного його регулювання, доцільно домовитися про всі можливі випадки, що дають можливість змінити умови договору або вимагати в односторонньому порядку його розірвання.

Загальні та спеціальні форми цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору.

Для нормального розвитку цивільного обороту характерним є належне виконання договірних зобов'язань, що повною мірою стосується і договору про передання "ноу-хау". Неналежне виконання договору або виконання його з порушенням умов, визначених його змістом, є порушенням договору і зумовлює настання правових наслідків, встановлених договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Сторони зазвичай визначають відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов' язків за даним договором у самому договорі. Як правило, йдеться про стягнення неустойки і відшкодування збитків, які були заподіяні стороні договору. Розмір і вид неустойки, зокрема її співвідношення зі збитками, також встановлюються в договорі. У деяких випадках невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором може спричиняти також дострокове розірвання договору в односторонньому порядку. Якщо штрафні санкції в договорі не передбачені, то, спираючись на загальні правила цивільно-правової відповідальності, можна вимагати лише відшкодування заподіяних збитків, які відпо

   

відно до чинного законодавства виявляються у вигляді реального збитку та упущеної вигоди (ст. 22 ЦК України).

Разом із тим дуже складно визначити розміри збитків, пов' язаних з порушенням прав сторін за договором про пере- дання "ноу-хау". Враховуючи важливість цього питання при відстоюванні права та законних інтересів сторін, суди, очевидно, будуть вимушені більше уваги приділяти світовій практиці, яка знайшла своє віддзеркалення у низці публікацій зарубіжних учених, зокрема Г Штумпфа [223, с. 71-76, 143-145].

Так, за кордоном за упущену вигоду беруть суму, яку позивач повинен був отримати за даним договором, тобто збитки прирівнюються до ціни "ноу-хау". У зв'язку з цим становить певний інтерес спосіб визначення розміру упущеної вигоди володільця права (володільця права на "ноу-хау"), що існує в практиці судів Японії. Розрахунок відбувається шляхом множення ставки роялті за кожного клієнта в конфіденційному списку клієнтів на частоту використання саме цього "ноу-хау". На жаль, в Україні практично відсутній досвід не тільки з узгодження і визначення розміру збитку, але й з розрахунку ціни самого "ноу-хау". Сторонам надається можливість вільно визначати не лише зміст умов договору про пе- редання "ноу-хау", але й визначати умови відповідальності сторін, а також штрафні санкції.

Питання про предмет договору про передання "ноу-хау" як системоутворюючу ознаку будь-якого цивільно-правового договору є неоднозначним. Одні автори вважають, що це - технічні, технологічні знання [39, с. 2S-29; 123, с. 131], другі - надання права на використання "ноу-хау" [73, с. 264; 22, с. 207; 65, с. 56], треті - дії з передання інформації [190, с. 15], четверті вважають, що це сукупність або частина виробничого досвіду і знань [223, с. 12].

Розглянемо це питання більш детально і будемо виходити з того, що предмет договору визначається його спрямованістю. А тому відповідь на питання про те, що ж є предметом договору про передання "ноу-хау", можна знайти, визначивши мету даного договору. Правова мета договору - це виявлення його суті, спрямованість договору на наслідки, що 122 досягаються за умови його належного виконання: перехід прав власності на майно за гроші; відплатне виконання робіт і перехід прав власності на їх результат замовникові тощо [88, с. 93-104]. Іншими словами, необхідно дати відповідь на питання про те, чого сторони договору збираються досягти в процесі реалізації своїх прав і обов'язків, яка мета переслідується ними?

Так, М. Городиський предметом договору визначає саме "ноу-хау" і зводить мету договору виключно до передання інформації, що становить суть "ноу-хау". Навряд чи це відповідає суті договору про передання "ноу-хау", оскільки, як вже було доведено[50], інформація ("ноу-хау"), не будучи чимось наочним, взагалі не може передаватись від одного суб'єкта до іншого [39, с. 15]. Якщо розглядати інформацію як властивість матерії, то і в цьому випадку вона не може передаватись, оскільки властивість не можна передати від одного об'єкта до іншого, властивість об'єкту можна лише додати [39, с. 15]. Тому погодитися з думкою М. Городиського не можна.

Якщо розглядати як предмет договору дії з передання інформації, то передбачається, що метою такого договору є отримання набувачем "ноу-хау" певних знань, які відомі тільки володільцю права на "ноу-хау" і які передаються ним за допомогою певних дій і досвіду. Іншими словами, для набувача "ноу-хау" становлять інтерес саме дії з передання інформації, в результаті яких він набуває цих знань і досвіду. Якщо дотримуватися даної точки зору, то договір про пере- дання "ноу-хау" розчиниться в такому типі договорів, як договір про надання послуг. Проте, як раніше було доведено, договір про надання послуг і договір про передання "ноу-хау" різняться за своєю спрямованістю, маючи лише певні риси схожості. Так, за договором про передання "ноу-хау" для набувача "ноу-хау" важливо не просто набути інформацію, що становить суть "ноу-хау", але й отримати можливість її використовувати.