Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

§ 2. Умови договору про передання "ноу-хау"

У міжнародній договірній практиці конфіденційність "ноу- хау" зазвичай забезпечується або шляхом включення у договір застереження загального типу щодо строгої конфіденційності всіх відомостей, що стосуються "ноу-хау", або відбирання в осіб, яким відповідно до умов договору необхідно ознайомитися з "ноу-хау", що передається за договором, підписок про нерозголошення відомостей і даних, отриманих у результаті такого ознайомлення[57] [91, с. 140; 22, с. 173; 32, с. 32].

Для забезпечення конфіденційності "ноу-хау" умови договору можуть формулюватися таким чином:

  •  сторони беруть на себе зобов'язання щодо збереження в таємниці отриманих від володільця права на "ноу-хау" документації та інформації, що відносяться до виробництва продукції відповідно до договору;
  •  сторони вживуть необхідних заходів для запобігання розголошенню вказаних відомостей.

У договорі зазвичай обумовлюється, що жодна зі сторін не несе відповідальності у разі втрати "ноу-хау" конфіденційності з незалежних від неї причин, зокрема якщо третіми особами будуть проведені аналогічні розробки з публікацією їх результатів. У такій ситуації за законодавством низки країн набувач "ноу-хау" може бути в судовому порядку звільнений від виплати роялті, що слід визнати цілком доцільним.

На практиці сторони у деяких випадках беруть на себе зобов' язання підтримувати конфіденційність протягом декількох років після закінчення строку дії договору. Проте, виходячи з того, що строк, за загальним правилом, не є істотною умовою даного договору, цей обов'язок, на наш погляд, навряд чи доцільний. Навіть у ліцензійних договорах строк визначається за домовленістю сторін і залежить від їх уявлень про "строк життя" об'єкта на ринку [204, с. 37].

Ціна є однією з істотних умов договору. Ініціатором же у визначенні ціни виступає володілець права на "ноу-хау", який і розробляє проект договору. Сума грошової винагороди, отримана володільцем права на "ноу-хау" від набувача "ноу- хау" за його передання за весь строк дії договору, становить вартість самого договору [150, с. 136].

Разом із тим, хоча володілець права на "ноу-хау" і може вимагати від набувача "ноу-хау" встановлення тієї ціни, яку він визнає прийнятною, оскільки вважається, що будь-яке нововведення коштує рівно стільки, за скільки його вдалося продати [79, с. 229], дійсна цінність "ноу-хау" може бути встановлена лише в процесі виробництва та реалізації продукції, що виготовляється набувачем "ноу-хау".

Істотним ціноутворюючим чинником є вірогідність успішного використання "ноу-хау", обумовлена не лише технічними характеристиками "ноу-хау", але й очікуваною місткістю внутрішнього і зовнішнього ринків.

У практиці укладення договорів про передання "ноу-хау" застосовуються такі види платежів:

  •  періодичні платежі (процентні відрахування) протягом строку дії договору про передання "ноу-хау" - роялті;
  •  тверді (фіксовані) суми платежів - паушальні платежі;
  •  періодичні платежі (роялті) в поєднанні з паушальним платежем - комбіновані (змішані платежі) [125, с. 56].

Роялті - це періодичні виплати, розміри яких розраховуються залежно від економічного використання або результату. Для встановлення цієї функціональної залежності між періодичними виплатами та економічним використанням або результатом використання положення договору можуть спиратися на обсяг виробництва, продажну ціну продукту, що виробляється із застосуванням переданих технологій, або на прибуток набувача "ноу-хау". Коли роялті ґрунтуються на відсотку від чистої виручки від продажів, сторони повинні ухвалити рішення й у письмовій формі викласти значення цього терміна. Часто його розуміють як обсяг планованих сторонами договору валових продажів за вирахуванням знижок, комісійних, прибутку, податків та інших виплат за прибутковими статтями. Очевидно, що це дуже важливе визначення, оскільки воно використовується при розрахунку роялті, яке належить виплачувати.

Дуже високі ціни, що встановлюються набувачем "ноу- хау" на продукцію, яка виготовляється, можуть негативно позначитися на її збуті й, таким чином, значно знизити доходи володільця права на "ноу-хау". Дуже низька ціна може несприятливо вплинути на конкурентоздатність продукції володільця права на "ноу-хау", якщо він сам виробляє і реалізує продукт "ноу-хау", або ж вплине на положення інших набувачів "ноу-хау" [223, с. 128]. Тому в договорі може бути передбачене зобов'язання набувача "ноу-хау" дотримуватися рівня цін інших виробників аналогічного товару.

При переданні можлива також виплата винагороди у твердій сумі, яка може сплачуватися або у момент передання "ноу- хау", або при укладенні договору, або у строк, визначений у договорі. При цьому виплата винагороди передбачається або у вигляді разового платежу, або серії послідовних платежів.

Виходячи з вищевикладеного, вважаємо за доцільне в договорі про передання "ноу-хау" зазначити, що включення в договір умови про здійснення виплат, які значно перевищують ціну "ноу-хау", що передається, є недійсним. Аналогічна норма міститься в Законі України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" і належить до істотних умов договорів у сфері трансферу технологій (абз. 1 ст. 18).

Нерідко при переданні "ноу-хау" виникає потреба в конкретних технічних послугах і допомозі володільця права на "ноу-хау", які можуть оплачуватися окремо. Така оплата включає вартість програм навчання співробітників набувача "ноу-хау"; оплату технічних послуг і допомоги, що надаються експертами володільця права на "ноу-хау" набувачеві "ноу- хау" в період дії договору і т. ін. [33, с. 83].

Можна назвати ще декілька умов, які доцільно передбачити в договорі про передання "ноу-хау". Так, у разі виплати винагороди у вигляді роялті доцільно розглянути умову, що зобов'язує набувача "ноу-хау" продовжувати робити відрахування за продукцію, вироблену до того, як закінчився строк договору, і реалізовану після закінчення цього строку.

   

Що стосується паушальних платежів, то в літературі висловлюються суперечливі думки. Одні автори вважають, що в цьому випадку виплачені раніше суми набувач "ноу-хау" не має права вимагати повернення у володільця права на "ноу- хау" ні повністю, ні частково [128, с. 16]. На думку других, необхідно повертати суми залежно від дії договору з урахуванням деяких чинників [223, с. 180-181]. На наш погляд, друга позиція більш обґрунтована. Необхідно враховувати, що платіж за надання "ноу-хау" є боргом, що підлягає виплаті.

На нашу думку, в договорі про передання "ноу-хау" доцільно передбачити умову, згідно з якою разова, наперед сплачувана паушальна винагорода у разі дострокового припинення договору з вини набувача "ноу-хау" поверненню не підлягає. Це пов'язано з тим, що, володілець права на "ноу- хау" одночасно з розкриттям конфіденційності "ноу-хау" втрачає можливість відновити її, а, отже, укласти новий договір про передання "ноу-хау".

Безумовно, наведений перелік умов, які можуть обумовлюватися сторонами договору про передання "ноу-хау" при його укладенні, не є вичерпним, проте він є оптимальним для даного виду договору і відображає його специфіку як одного з самостійних договорів у сфері інтелектуальної власності.

володільця права на "ноу-хау" і набувача "ноу-хау", з урахуванням того, який вид договору про передання "ноу-хау" був укладений - на виключній чи невиключній основі.

Основним обов'язком володільця права на "ноу-хау" є наділення набувача "ноу-хау" правом на використання "ноу-хау" шляхом передання інформації, що становить його суть.

Під переданням інформації, що становить "ноу-хау", розуміється надання набувачу, на відміну від договору про розкриття "ноу-хау", повного обсягу інформації.

При цьому передання інформації може здійснюватися залежно від угоди сторін у різних формах:

  •  у формі передання технічної та іншої документації;
  •  у формі надання необхідної технічної допомоги;
  •  у формі співбесіди та демонстрації того або іншого об'єкта (моделі, агрегату, пристрою), у процесі яких набувачеві "ноу-хау" повідомляються технічні відомості, розкриваються закладені в об' єкті конструктивні та інші рішення;
  •  у формі навчання фахівців набувача (передання досвіду, навичок, прийомів роботи);
  •  у формі продажу обладнання, приладів, матеріалів, необхідних для освоєння технологічних процесів.

Процес передання "ноу-хау" завершується врученням володільцем права на "ноу-хау" набувачеві "ноу-хау" опису "ноу-хау" за актом у визначений у договорі день або строк.

Разом із тим нерідко володілець права на "ноу-хау" проводить конференції, дозволяючи набувачу їх відвідувати, а також відвідувати власні виробництва. У таких випадках суть усного розкриття змісту "ноу-хау" і конфіденційної інформації повинна бути письмово підтверджена впродовж обумовленого періоду часу, ставши частиною опису про передане "ноу-хау". Надзвичайно важливими є також положення про "ноу-хау" ("показати, як це робиться"), за якими володілець права на "ноу-хау" погоджується продемонструвати, як правильно використовувати дане "ноу-хау".

Сьогодні в літературі висловлюється думка про можливість передачі "ноу-хау" електронною поштою [121, с. 47]. На наш погляд, такий спосіб передачі інформації можливий, 134 проте породжує небезпеку того, що це може згодом призвести до настання негативних наслідків, пов'язаних, наприклад, з трудністю доведення повноти переданої інформації.

Обов'язку володільця права на "ноу-хау" передати інформацію кореспондує право набувача "ноу-хау" вимагати від нього надання повної, достовірної та достатньої інформації для досягнення очікуваних результатів, включаючи й результати, отримані володільцем права на "ноу-хау" при дослідному використанні "ноу-хау", а при укладенні договору про передання "ноу-хау" на виключній основі підтвердження відсутності прав третіх осіб на "ноу-хау".

Так, набувач має право: ознайомитися з інформацією, перевіривши її на повноту, достовірність і достатність, а при укладенні договору про передання "ноу-хау" на виключній основі перевірити відсутність прав третіх осіб на "ноу-хау", після чого прийняти інформацію, підтвердивши це у формі, визначеній у договорі.

Основним обов'язком набувача "ноу-хау" є обов'язок використовувати "ноу-хау" відповідно до умов договору, у тому числі і в межах встановлених володільцем права на "ноу-хау" обмежень.

Набувач "ноу-хау" зобов 'язаний оплачувати "ноу-хау" в строки, передбачені договором, а володілець права на "ноу- хау" має право вимагати оплати переданого "ноу-хау".

Як відомо, вид платежу, строк і порядок оплати визначаються за угодою сторін. Якщо весь платіж або велика частина платежів за договором становитиме роялті, то володільцеві права на "ноу-хау" надається право визначення методики обчислення платежів, а набувач "ноу-хау" зобов 'язаний буде надавати у встановлені договором строки звітність, яка б свідчила про ефективність використання "ноу-хау". Практично це виражається в тому, що набувач "ноу-хау" один раз у звітний період (квартал, рік) зобов'язаний направляти володільцеві права на "ноу-хау" витяги з бухгалтерських книг з інформацією про обсяги виробництва і ціни на продукцію, яку він випускає, а також випускають його філіали з використанням "ноу-хау". Якщо час надання звітності сторонами договору не узгоджений, то дані звітності можуть передаватися в прийнятні для сторін строки, що залежить від специфіки кожного договору і звичаїв конкретної галузі.