Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

§ 2. Умови договору про передання "ноу-хау"

Сторінки матеріалу:

Будь-який цивільно-правовий договір, у тому числі й договір про передання "ноу-хау", вважатиметься укладеним за умови досягнення сторонами угоди з усіх його істотних умов. Відповідно до ст. 628 ЦК України істотними є умови, які визначені угодою сторін (ініціативні умови), і умови, які є обов'язковими (істотними і необхідними) для того або іншого виду договорів відповідно до актів цивільного законодавства.

На сьогодні учені не досягли єдиної думки з питання про те, які ж умови обов'язкові для договору про передання "ноу- хау". Проте всі вони пропонують доволі широкий перелік таких умов.

Наприклад, І. Зенін до істотних умов відносить конфіденційність "ноу-хау", підзвітність і контроль за використанням "ноу-хау", податки, можливість удосконалення "ноу-хау", якість продукції, що виробляється з використанням "ноу-хау", та ін. [70, с. 622]. Є. Петров до істотних умов вже відносить предмет договору, яким вважається нерозкрита інформація і право на використання нерозкритої інформації, порядок використання "ноу-хау" (залежно від території, строку), найбільш важливі обов'язки сторін, умови та характер майнової відповідальності, ціна, платежі (вид, розмір, строки, порядок виплати), підстави розірвання договору та ін. [143, с. 14].

Навряд чи можна визнати це вірним, оскільки відбувається підміна понять "істотні умови" договору і "структура" договору про передання "ноу-хау"[47].

Договір про передання "ноу-хау" повинен бути укладений у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою його нікчемність, хоча в науковій літературі існують й інші точки зору з цього питання [100, с. 92].

Ініціатива з укладення даного договору, безумовно, належить володільцю права на "ноу-хау", оскільки тільки він може розпорядитися своїм квазівиключним правом.

На відміну від договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, сторони яких мають право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про укладення цих договорів, договір про передання "ноу- хау" не підлягає державній реєстрації внаслідок того, що заходи щодо захисту конфіденційності "ноу-хау" повинен вживати сам володілець права на "ноу-хау".

Виходячи з правової природи договору про передання "ноу-хау, до його обов 'язкових умов (істотних і необхідних), незалежно від того, на якій основі укладається договір, слід віднести: предмет; підтримку режиму конфіденційності "ноу-хау"; спосіб передання знань і досвіду[48]; ціну; порядок розрахунків.

До ініціативних умов, які після досягнення угоди між сторонами стають істотними умовами договору, можна віднести: умову про територію використання "ноу-хау"; строк; встановлення обмежень за сферами використання "ноу-хау", за видами використання, за обсягом виробництва; дозвіл на укладення субдоговорів про передання "ноу-хау", про вдосконалення "ноу-хау" і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення; умови про комерційні передумови, спрямовані на забезпечення реалізації продукції; підстави зміни та доповнення умов договору; загальні та спеціальні форми цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору.

Умова про територію використання "ноу-хау", тобто географічну сферу поширення дії договору. Особлива увага територіальним обмеженням приділяється при укладенні договору про передання "ноу-хау" на невиключній основі, коли сам воло

   

ділець права на "ноу-хау" виявляє бажання виготовляти та реалізовувати продукцію за межами територій договору.

Антимонопольне законодавство зарубіжних країн більш чітко оцінює територіальні обмеження в договорах про пере- дання "ноу-хау", ніж у ліцензійних договорах. Так, законодавство Німеччини обґрунтовує допустимість заборони експорту в ліцензійному договорі обмеженням території використання винаходу. Оскільки право на "ноу-хау" не обмежується територією, то при забороні експорту паралель з розділом території буде ще очевиднішою, ніж при патентній ліцензії [223, с. 219.

Умова про строк дії договору про передання "ноу-хау" має свою особливість, яка обумовлена специфікою предмета договору, і, за загальним правилом, не належить до істотних умов даного договору.

Разом із тим доцільно передбачити в договорі такі строки, як строк набуття договором чинності, строки виконання сторонами своїх зобов' язань за договором, строк, необхідний для виконання договорів, укладених у розвиток договору про передання "ноу-хау", і т. ін.

Якщо строк дії договору про передання "ноу-хау" сторонами не обумовлений, вважається, що він укладений на не- визначений строк, оскільки в основу договору покладено "ноу-хау", а не винахід, захищений патентом, строк дії якого визначено в законі і після закінчення якого ліцензійний договір припиняє свою дію.

Доцільність такого підходу пояснюється тим, що після закінчення строку дії договору про передання "ноу-хау" набувач "ноу-хау" втрачає всі права, що виникли у нього на підставі цього договору, і тому зобов' язаний повернути всю передану йому для виробництва і використання технічну та виробничу документацію, що містить інформацію, в якій, розкрито суть "ноу-хау". Проте це ніяким чином не означає, що буде повернута сама інформація, яка міститься в названих документах. Адже добре відомо, що у людини можна забрати книгу, проте відібрати ті знання, які вона отримала в ході читання, об'єктивно неможливо. Крім того, у набувача "ноу- 114 хау" можуть залишитися копії таких документів, фотографії, опис виробів, наявність яких встановити практично неможливо. У більшості випадків нереально також встановити і факт подальшого використання набувачем "ноу-хау" у своїй подальшій діяльності раніше отриманого "ноу-хау" і повернутого володільцю, з огляду на складність доступу до його бізнесу.

Доцільність зазначення строку дії договору про передан- ня "ноу-хау" пояснюється й тим, що у разі, коли аналіз розробок, що існують на ринку, показує, що "ноу-хау", яке передається, надаватиме сторонам певні переваги від його використання протягом 7-річного строку з моменту укладення договору, сторони можуть обмежити строк дії договору цим строком. Якщо ж актуальність "ноу-хау" збереглася і після закінчення строку, вказаного в договорі, сторони можуть його продовжити.

Відповідно до загального правила, припинення договору тягне за собою припинення всіх прав, що виникли на підставі його укладення. Тому після закінчення строку дії договору набувач "ноу-хау", як правило, не може використовувати передане йому "ноу-хау" для випуску своєї продукції. Проте сторони при укладенні договору можуть встановити строки, необхідні для виконання договорів, укладених у розвиток договору про передання "ноу-хау", що дасть можливість уникнути ситуації, за якої набувач "ноу-хау" повинен миттєво розірвати всі свої контракти, понісши значні збитки. Набувач "ноу-хау" зможе протягом певного строку після закінчення дії договору використовувати "ноу-хау" для виготовлення своєї продукції, продовжувати роботу за договорами, укладеними до закінчення строку дії договору про передання "ноу-хау" протягом певного часу. Проте ця умова не діятиме в тих випадках, коли припинення дії договору стало наслідком порушення його умов однією зі сторін.

Встановлення обмежень за сферами використання "ноу- хау" (фармакологія, ветеринарія і т. ін.); за видами використання (виробництво, збут і т. ін.); за обсягом виробництва тощо.

На нашу думку, не можна погодитися з висловленою в науковій літературі точкою зору про те, що договір про пере- дання "ноу-хау" дозволяє використовувати "ноу-хау" в будь- який спосіб і в будь-яких комерційних цілях [70, с. 620]. Такий підхід є невірним, тому що вже з самого початку створення "ноу-хау" спрямоване на вирішення технічного завдання в певній сфері людської діяльності[49].

Проте на практиці в договорах про передання "ноу-хау" часто зустрічаються умови, які також встановлюють певні обмеження, але це - обмеження прав тієї або іншої сторони за договором, що має тягти за собою визнання такого договору в частині цих умов недійсним. Найчастіше це пов'язано з включенням у договір таких обмежень:

  •  умова про здійснення виплат, які значно перевищують ціну "ноу-хау", що передається;
  •  умова, через яку володілець права на "ноу-хау" має право визначати ціну продажу набувачем "ноу-хау" товару, виробленого з використанням "ноу-хау", або встановлювати верхню або нижню межу цих цін;
  •  умова про те, що набувач "ноу-хау" має право продавати товари, вироблені з використанням "ноу-хау", виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), що мають місце знаходження (місце проживання) на визначеній в договорі території. Дійсно, погоджуючись з тим, що дія договору про передання "ноу-хау" обмежується тільки певною територією, набувач "ноу-хау" ніби усвідомлює і те, що вся його підприємницька діяльність здійснюватиметься в рамках цієї території, а тому позбавляє себе можливості шукати ділові контакти для збуту продукції поза цією територією. Проте, якщо до нього звернеться особа, що проживає або має інше місце знаходження за межами обумовленої в договорі території, набувач "ноу-хау" не має права відмовити такій особі в укладенні договору. Це достатньо очевидний і загальноприйнятий в антимонопольному законодавстві підхід. До речі, сьогодні такий підхід знайшов своє закріплення в уже згадуваному Законі України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" у частині про нікчемність умови про заборону або обмеження експорту продукції, виробленої з використанням технології ("ноу-хау") (абз. 8 ст. 18). А якщо покупцем продукції набувача "ноу-хау" виступає фізична особа-непідпри- ємець - зробити це взагалі не уявляється можливим, оскільки мова йтиме про публічний договір;

- умова про обов'язок купувати у володільця права на "ноу-хау" сировину, обладнання та його комплектуючих, які не використовуються під час виробництва продукції.

Дозвіл на укладення субдоговорів про передання "ноу- хау". За загальним правилом, володілець права на "ноу-хау" не надає набувачу такого права. Проте якщо сторони домовляться про це, то в договорі повинні бути вказані права та обов'язки сторін відносно вторинного набувача - субнабу- вача. Відповідно до поширеної практики, володілець права на "ноу-хау" прагне зробити набувача "ноу-хау" відповідальним за забезпечення виконання всіх вимог субнабувачем основного договору, а також за збір роялті. Однією з най- важливих є умова про те, хто надаватиме технічну допомогу субнабувачеві. Як правило, цей обов'язок покладається на набувача "ноу-хау".

Удосконалення "ноу-хау" і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення. Необхідність включення такої умови в текст договору обумовлена зацікавленістю сторін у постійному оновленні техніки та технології, що застосовуються. Особлива увага приділяється вдосконаленням, здійсненим після набуття правочином чинності, причому на практиці дане питання, як правило, стає предметом окремого розділу договору.

   

Удосконалення зазвичай здійснюється або у вигляді винаходу, або технічних розробок, або "ноу-хау", тобто вони можуть бути або патентоздатними, або непатентоздатними. У договорі визначається доступ сторін до вдосконалень, а також їх використання. Щодо вдосконалень зазвичай приймаються такі ж зобов'язання із секретності, що передбачаються і для "ноу-хау".

Слід зазначити, що у світовій патентній практиці існує звичай, згідно з яким володілець права на "ноу-хау" - визнаний лідер і розробник технологій - надає набувачеві доступ до всіх удосконалень з метою забезпечення своєї конку- рентоздатності або зміцнення позицій на ринку.