Основний зміст діяльності НБУ як банку банків та органу державного управління розкривається через систему його функцій та операцій. Традиційно центральний банк виконує чотири основні функції: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, проводить грошово-кредитне регулювання і банківський нагляд.

Відповідно до Конституції України (ст. 99) та Закону України “Про Національний банк України” (ст. 6) забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією ‑ Національного банку України. Законодавець закріпив за НБУ виконання й інших функцій:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Велике значення у визначенні та проведенні НБУ грошово-кредитної політики має його нормотворча функція. Так Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Варто зауважити, що на сьогодні Національний банк позбавлений права законодавчої ініціативи, однак його нормотворча функція забезпечує належне функціонування банківської системи в цілому.

Національний банк створює й організує діяльність державної скарбниці країни, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачається на рівні центральних банків.

В умовах хронічного дефіциту державних бюджетів посилюється функція кредитування держави і управління державним боргом. Під управлінням державним боргом розуміють операції центрального банку щодо розміщення і погашення позик, організації виплат доходів по них, щодо проведення конверсії і консолідації. Національний банк використовує різноманітні методи управління державним боргом: купує або продає державні зобов’язання з метою впливу на їх курси і прибутковість, змінює умови продажу, різноманітними засобами підвищує принадність державних зобов’язань для приватних інвесторів.

Від імені Уряду Національний банк регулює резерви іноземної валюти і золота, є традиційним зберігачем державних золотовалютних резервів. Він здійснює регулювання міжнародних розрахунків, платіжних балансів, бере участь в операціях світового ринку позичкових капіталів і золота.

Виконання поставлених перед НБУ функцій передбачає здійснення єдиної державної грошово-кредитної політики, основні засади якої ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Національний банк щорічно інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:

а) аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка складається у державі;

б) обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;

в) методи грошово-кредитного регулювання;

г) шляхи регулювання рівня облікової та процентної ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ;

д) засади валютної політики;

е) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її стосовно іноземних валют.

Загальний стан економіки здебільшого залежить від стану грошово-кредитної сфери. За числом інститутів, обсягом кредитних ресурсів і операцій базу всієї грошово-кредитної системи складають комерційні банки й інші кредитні установи. Достатньо відзначити, що від 75 до 90% грошової маси в більшості країн складають банківські депозити і лише 2,5‑10% — банкноти центрального банку. Тому державне регулювання грошово-кредитної сфери може бути успішним лише в тому випадку, коли держава через центральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Зазначені засоби і методи грошово-кредитного регулювання можна назвати загальними в тому змісті, що вони впливають на операції всіх комерційних банків, на ринок позичкових капіталів у цілому.

Можуть застосовуватися також вибіркові (селективні) методи, спрямовані на регулювання окремих форм кредиту (наприклад, споживчого) або кредитування різноманітних галузей (житлового будівництва, експортної торгівлі).

До вибіркових методів відносяться:

‑ пряме обмеження розмірів банківських кредитів для окремих банків або позичок;

‑ регламентація умов видачі конкретних видів кредитів, зокрема, встановлення розмірів маржі, тобто різниці між сумою забезпечення і розміром виданої позички: ставками по депозитах і ставками по кредитах та ін.

Однак головним методом регулювання є облікова політика. Підвищуючи або знижуючи офіційну дисконтну ставку, центральний банк впливає на можливості комерційних банків і їх клієнтів в одержанні кредиту, що у свою чергу впливає на економічний ріст, грошову масу, рівень ринкового відсотка. Зміна дисконтної ставки центрального банку, викликаючи відповідну зміну ринкового відсотка, відбивається на стані платіжного балансу і валютного курсу. Підвищення ставки сприяє залученню в країну іноземного короткострокового капіталу, а в результаті активізується платіжний баланс, збільшується пропозиція іноземної валюти, відповідно знижується курс іноземної і підвищується курс національної валюти. Зниження ставки призводить до протилежних результатів.

Істотний вплив на кредитні ресурси комерційних банків, на їх можливості надавати позички робить зміна норми обов’язкових резервів. Підвищення її не означає, що велика частина банківських коштів “заморожена” на рахунках центрального банку і не може використовуватися комерційними банками для видачі кредитів. У результаті скорочуються банківські позички і грошова маса в обігу, підвищуються відсотки по банківських позичках. Зниження норми банківських резервів веде до розширення банківських кредитів і грошової маси, до зниження ринкового відсотка.

Тому Національний банк встановлює банкам норматив обов’язкового резервування коштів. При цьому:

1) норматив обов’язкового резервування встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті;

2) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні нормативи обов’язкового резервування;

3) рішення про підвищення нормативу обов’язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;