Таким чином, підсумовуючи викладене у розділі 1 дослідження, можна зробити такі висновки.

1. Основою формування правового регулювання слугують постійно повторювані суспільні відносини, які схвалюються соціумом, що є умовою утворення правової нормативності. Критерієм такого схвалення виступають соціальні цінності (справедливість, свобода, рівність) і потреби соціального розвитку. Сформовані норми санкціонуються державою, що надає праву повноцінної дійсності, сприяє забезпеченню результативності його регулятивного впливу. З цих позицій під правом у роботі розуміється міра свободи і рівності, що заснована на загальнолюдських та цивілізаційних уявленнях про справедливість і потребах суспільного розвитку, яка в своїй основі складається в процесі повторюваних суспільних відносин, що схвалюються суспільством та визнаються і охороняються державою.

2. Об'єднуючим елементом усіх релігій є уявлення про священне, що дозволяє: дотриматись критерію науковості, не обговорюючи питання про реальність чи фантастичність світу абсолютного; відобразити особливості тих релігій, що не акцентують уваги на надприродному; підкреслити особливості релігії як суспільного регулятора (оскільки саме святенність релігійних цінностей є основою та умовою ефективності функціонування релігії), так і форми свідомості (оскільки безумовний, священний характер релігійних догматів вимагає віри суб'єкта в них). У розгляді природи релігії застосовується "широкий" підхід (віднесення до феномену релігійності секулярних ідеологій, які мають спільні з релігією риси), що в юридичному дослідженні дає можливість: (а) по-новому оцінити вітчизняну правову традицію в радянський період, який не можна вважати повністю позбавленим спроб легітимувати право за допомогою релігійних засобів; (б) більш виважено підійти до стану відносин держави і церкви на пострадянському просторі; (в) переосмислити роль релігійного чинника в системах соціалістичного права.

3. У структурі правової й релігійної суспільної свідомості центральне місце посідають ідеологічний і психологічний елементи. На рівні свідомості індивідуальної право і релігія розрізняються способами їх пізнання, оцінки, бо право є насамперед цінністю суспільною, а релігія - індивідуальною, а також засобами формування правомірної або богоугодної поведінки. З аксіологічних особливостей випливає авторитарність релігійної свідомості й відносна автономність правосвідомості від суспільного авторитету. Як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм, є нормативними, переважно формалізованими, мають ієрархічну систему джерел, організаційно-інституційні утворення, забезпечені відповідальністю за порушення їх приписів (спільні риси). Відмінності спостерігаються у сферах регулювання, способах легітимації норм (гетерономність права й автономність релігії), у структурі норм, мовних особливостях джерел, суб'єктному складі, ступені конфліктності відносин між суб'єктами, характері відповідальності й у функціональному навантаженні.

4.  Вплив релігії (або її елементів) на право, їх взаємодія виявляються в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб'єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб). Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленню поглинання різними віровченнями одне одного, в регламентації механізму й форм реалізації, меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів.