Проведене у першому розділі дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Правовий статус - це загальна правова категорія, яка характеризує суб'єкта права. Визначення правового статусу через правосуб'єктність, основні права та обов'язки відображає найбільш загальні його ознаки, притаманні будь-якому суб'єкту права. Інші ж, пов'язані з ним правові явища, забезпечують ефективне його функціонування, впливають на обсяг статусу, тобто мають щодо нього службове значення.

         2. Основа правового становища, специфічні ознаки, які притаманні фізичній особі як роботодавцю лежать у площині галузевого трудового роботодавчого правового статусу, який складають галузева роботодавча правосуб'єктність та основні трудові права і обов'язки. 

         3. Здатність бути учасником трудових правовідносин у якості роботодавця для фізичної особи, яка не займається підприємництвом, залежить лише від набуття ними галузевої роботодавчої правосуб'єктності. Для особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, основне значення має її реєстрація в установленому порядку у якості суб'єкта господарювання у порядку, встановленому законодавством. Наведене дозволяє у рамках галузевого роботодавчого статусу фізичної особи виділити спеціальний статус підприємця - роботодавця, діяльність якого спрямовується на отримання прибутку і який для досягнення цієї мети застосовує найману працю.

         4. Адвокати і приватні нотаріуси можуть виступати у якості роботодавців у сфері своєї професійної діяльності лише з моменту отримання відповідного свідоцтва.

5. Правовий статус фізичної особи, яка є роботодавцем, - це закріплене нормами трудового права положення особи, що виражається у визнанні її державою суб'єктом трудового права і визначенні кола основних, невідчужуваних прав і обов'язків, якими вона володіє у зв'язку із використанням нею найманої праці інших осіб. Трудова роботодавча правосуб'єктність фізичної особи визначає межі цього статусу, а статутні права і обов'язки - його зміст.

6. Фізична особа може самостійно виступати роботодавцем, набуває загальної роботодавчої правосуб'єктності по досягненню повноліття, тобто вісімнадцяти років. Саме з цього віку особа визнається державою юридично незалежною від волі батьків чи інших осіб, котрі їх замінюють, здатна приймати усвідомлені рішення і самостійно нести відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Тому запропонований у ст. 30 проекту Трудового кодексу підхід до можливості визнання фізичної особи роботодавцем незалежно від віку та цивільної дієздатності є помилковим.

7. Роботодавча правосуб'єктність фізичної особи - підприємця  виникає з моменту його державної реєстрації, яка можлива після набуття повної цивільної дієздатності.

8.  Правосуб'єктність особи являє собою єдність її структурних елементів: правоздатності та дієздатності. Роботодавча правоздатність - це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати визначені законодавством про працю для роботодавця права і обов'язки, здатність бути їх носієм. Роботодавча дієздатність - це здатність суб'єкта здійснювати визначені законом для роботодавця права і обов'язки своїми особистими діями, відповідати за наслідки своїх дій, бути активним учасником трудових та інших правових відносин, врегульованих законодавством про працю.

9. Роботодавча правоздатність фізичної особи характеризується такими рисами.

• Незалежність від раси, національності, віку, статі та інших ознак (ст. 24 Конституції України).
• Виникає із досягненням  повної цивільної правоздатності, а припиняється зі смертю.
• Включає в себе здатність мати не тільки права, а й обов'язки.
• Наділення нею не пов'язане із волею окремих громадян. За наявності визначених законом умов вона настає автоматично.
• Невідчужуваність і непередаваність, її не можна делегувати іншому.
• Невіддільність від особистості

10. Особливостями трудової дієздатності роботодавця - фізичної особи, які відрізняють її від правоздатності є те, що:

• Дієздатність передбачає свідому діяльність фізичної особи - активну поведінку, спрямовану на досягнення певних правових наслідків. Особа повинна усвідомлювати свою поведінку і керувати нею.
• Дієздатність може бути обмежена в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством, або особа може бути позбавлена її.

11. У новому Трудовому кодексі України слід передбачити можливість  обмеження дієздатності роботодавця у судовому порядку внаслідок порушення ним умов раніше укладених трудових договорів або законодавства про працю, що надасть можливість значно посилити правові гарантії права на працю найманим працівникам, запобігти можливим порушенням трудового законодавства.

12. Відмінність між статутними правами і правами суб'єктивними, що складають зміст конкретних правовідносин полягає у наступному.

По-перше, статутні права передують настанню суб'єктивних прав у правовідносинах у часі.

По-друге, статутні права (та обов'язки) носять абстрактний характер, який змінюється під час їх  реалізації  у конкретних правових відносинах.

По-третє, суб'єктивні права, які складають зміст правовідносин, мають різний обсяг і залежать від характеристики  їх суб'єкта. На відміну від цього статутні права, будучи визначеними законодавством, є однаковими для всіх за обсягом і змістом.

13. Роботодавчі статутні обов'язки, залежно від способів їх виникнення і виконання, поділяються на дві групи.

Першу складають ті, реалізація яких зачіпає публічні, державні інтереси, втілює вимоги держави та суспільства до роботодавця. Ці обов'язки слід розглядати як міру соціальної відповідальності роботодавця перед цивілізованим громадським суспільством. Вони виникають до вступу роботодавця у трудові відносини.

Друга група статутних обов'язків роботодавця реалізується у рамках існуючих трудових відносинах після їх встановлення персонально по відношенню до кожного працівника.

14. Варте підтримки намагання законодавця у проекті Трудового кодексу України чітко визначити коло статутних прав і обов'язків роботодавця.